Ющук і. П. Українська мова, український правопис. 2002 р.

http://ukrainskamova.narod.ru/1.HTM

1. ВСТУП. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2. ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

3. ЛЕКСИКА

4. МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

5. СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

1. Вступ. Історія української мови

• Сучасна українська мова як предмет вивчення

Мова – найбільше багатство і нації, і кожної окремої людини. Без мови немає народу. Мислення й мова виділили людину з тваринного світу. Мова забезпечує поступальний розвиток і людини, і народу, і людствав цілому. «Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національної організації... Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я.

І поки живе мова – житиме й народ яконаціональність». Щоб якнайефективніше користуватися мовою, її потрібноне тільки знати, а й відчувати, розуміти її структуру, внутрішнізакономірності й закони. Людина засвоює мову змалку від батьків, від оточення; у школі – вивчаючи шкільні предмети; у зрілому віці – спілку-ючись з іншими людьми, читаючи різноманітну літературу,пізнаючи навколишній світ. Протягом життя людина збагачуєсвій словник, оволодіває виражальними засобами рідної мови.Це відбувається в основному стихійно. Але щоб відчувати мову, потрібно усвідомити структуру мови як системи, збагнути її закони, внутрішню логіку. Це досягається вивченням закономірностей її фонетичного ладу, будови слова, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і різного виду речень, формування тексту.Українська мова завдяки своєму тривалому розвиткові маєструнку звукову й чітку граматичну системи, достатньо впо-рядковані виражальні засоби, і ці закономірності в ній легкопростежуються, зокрема в її літературному варіанті.Поняття «українська мова» охоплює всі різновиди мови,шо ними користуються люди: діалекти, говори, говірки, жаргони, сленги, літературну мову. У запропонованому курсі роз-глядатиметься лише літературна украшська мова на сучасному етапі її розвитку.

Літературна мова – це загальноприйнята оброблена й удосконалена форма національної мови, яка, виникнувши на основі одного діалекту, ввібрала в себевиражальне багатство всіх інших діалектів, говорів та говірок іобслуговує суспільство в цілому. Літературна мова є мовою державних установ, громадських організацій, армії, школи, науки, літератури, засобів масової інформації. Літературнамова не збігається із жодним діалектом, вона багатша, розви-неніша, досконаліша за будь-який із них. Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності народу і його духовного розвитку, розвитку науки й матеріального виробництва. Основними ознаками літературної мови є її наддіалектнийхарактер і стабільні літературні норми (правила), що стосуються вимови звуків, вживання слів, творення словоформ, побудови словосполучень і речень, передавання звуків, складів,слів і речень на письмі. Вона має розгалужену систему функціональних стилів. Будь-яка літературна мова, зокрема й українська, функціонує у двох формах: усній (звуковій) і писемній (буквеній). Обидві ці форми характеризуються наявністю сталих норм, дотримання яких робить літературну мову досконалим засобом передавання й отримання інформації. Усна мова – первинна; писемна – вторинна, вона виникла й грунтується на усній мові. Усна мова порівняно з писемною характеризується більшою довільністю в дотриманні літературної норми, певними вільностями в побудові висловлювань. Писемна мова більш регламентована і менштерпима до будь-яких відхилень від норми. Але у вивченнімови слід орієнтуватися насамперед на її усну форму, яка пов-ніше, ніж писемна, відбиває всі її закономірності. Останнявнаслідок недосконалості буквеного позначення звуків інодіспотворює справжнє звучання окремих мовних одиниць.

Українська мова - індоєвропейська

У світі налічують від 3 500 до 5 000 мов. Усі вони за спорідненістю поділяються приблизно на 40 сімей. Є китайсь­ко-тибетська мовна сім'я (кількість носіїв цих мов – 1 млрд. 224 млн. осіб), семіто-хамітська (майже 262 млн. осіб), авcтро-незійська (приблизно 240 млн. осіб), дравідська (192 млн. осіб), тюркська (11О млн. осіб), угро-фінська (24 млн. осіб) та інші, менш чисельні. Найчисельнішою є індоєвропейська мовна сім'я: вона налічує понад 150 мов, якими користують­ся 2 млрд. 172 млн. осіб.

Мови індоєвропейської сім'ї об'єднують у 10 груп: індій­ську (760 млн. осіб), романську (576 млн. осіб), германську (425 млн. осіб), іранську (80 млн. осіб), балтійську (5 млн. осіб), кельтську (10 млн. осіб), грецьку (12 млн. осіб), албан­ську (5 млн. осіб), вірменську (5 млн. осіб). До індоєвропей­ських належать і слов'янські мови, якими користуються при­близно 290 млн. осіб.

Слов'янську групу мов поділяють на три підгрупи. До східної підгрупи належать українська, російська (при­близно 170 млн. осіб) і білоруська (понад 10 млн. осіб) мови. Західну підгрупу становлять польська (44 млн. осіб), чеська (12 млн. осіб), словацька (5 млн. осіб), верхньолужиць-ка (не більше 50 тис. осіб) і нижньолужицька (близько 10 тис. осіб), мертва полабська мови. Південну підгрупу ста­новлять сербська (13,5 млн. осіб), дуже близька до неї хор­ватська (7 млн. осіб), болгарська (9 млн. осіб), македонська (2 млн. осіб), словенська (2 млн. осіб) та мертва старосло­в'янська мови. Нині українською мовою в Україні й поза її межами розмовляють близько 45 млн. осіб. За кількістю тих, хто розмовляє нею, українська мова стоїть на 15–20-му місці у світі.

Поміркуйте

1. Для кого мова важливіша, цінніша – для окремоїлюдини чи для всього суспільства?

2. Чому людині, яка практично знає мову, добре во-лодіє нею, варто вивчати її ще й теоретично?

3. Чи однаковий зміст мають поняття «українська мова» і «українська літературна мова»?

4. Що Ви розумієте під поняттям «правильна мова»?

5. Як Ви вважаєте, від чого залежить кількість осіб, які користуються певною мовою, зокрема й українською?