17.Правова та соціальна держава: проблеми співвідношення.

Держава і право як засоби соціального регулювання характеризуються єдністю, відмінностями та співвідношенням.

Єдність держави і права виявляється в наступному:

-держава і право виникають і розвиваються сумісно;

-характеризуються єдиними підходами до типології та визначення сутності;

-є засобами управління та здійснення влади;

-є засобами врівноваження особистих та суспільних інтересів;

-діють на єдиній економічній та політичній основі, їх розвиток зумовлюється єдиними факторами;

-залежать від рівня розвитку суспільства та впливають на нього;

-мають внутрішню структуру та певне функціональне призначення.

Взаємодія держави і права засновується на тому, що:

Держава:

-створює право;

-визначає зміст методів правового впливу;

-гарантує та охороняє правові приписи;

-визначає повноваження суб’єктів права;

-встановлює зміст правових норм;

-є суб’єктом правозастосування.

Право:

-існує у визначеній державою формі;

-має визначену державою ступінь обов’язковості;

-визначає та закріплює функції держави;

-закріплює статус владних структур;

-визначає межі втручання держави в сферу суспільних відносин;

-закріплює статус держави як суб’єкта міжнародного права;

-встановлює державну відповідальність за порушення взятих перед суспільством зобов’язань.

18. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології.

Громадсько-політичні рухи – звичайно структурно не оформлені масові об'єднання громадян різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких тимчасова і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після вирішення поставлених завдань такі рухи або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії. У своїй діяльності громадсько-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами. Оскільки громадсько-політичні рухи різні за своїми характеристиками, їх можна класифікувати по-різному.

За Гідденсом, існують 4 типи громадсько-політичних рухів:

1. Трансформативні рухи — спрямовані на радикальні зміни в суспільствах, частиною яких вони є.

2. Реформативні рухи— пов'язані з певними перетвореннями в сусп. й спрямовані на зміну лише деяких сторін існуючого порядку.

3. Рухи-порятунки — ставлять за мету звільнити людей від таких життєвих шляхів, які розцінюються як гріховні (наприклад, релігійні).

4. Альтернативні рухи — спрямовані на усунення якихось специфічних негативних рис людей.

Згідно з Блумером, громадсько-політичні рухи бувають:

1. Загальними — робітничий, жіночий, молодіжний, рух за мир тощо. Ці рухи мають за мету зміну людських цінностей та здійснення культурних перетворень.

2. Специфічними — реформаторські та революційні. Характеризуються чітко визначеною метою та детальною організаційною структурою; формують «деякий корпус традицій і переважаючий набір цінностей, певну філософію».

3. Експресивними— релігійні рухи. Не прагнуть змінити існуючий соціальний порядок, зосереджуються на організації суб'єктивного життя людей.

Функції громадсько-політичних рухів:

1. Структуруюча — на їхньому ґрунті виникають нові політичні партії, формування контреліти тощо.

2. Комунікативна— своєрідні індикатори незадоволення суспільних потреб; компонент груп тиску; інституціоналізовані канали залучення людей до політики;

3. Дестабілізуюча та стабілізуюча функції.

19