14. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.

Конфлікт — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії».

К. цінностей - зіткнення ціннісних орієнтацій (ліві-праві, ліберали- консерватори, інтервенціоністи-ізоляціоністи тощо)

К. інтересів - пов’ язаний із зіткненням різних, насамперед пол і соц-ек інтересів (напр. Через приватизацію в посткомуністичних сус-вах).

К. ідентифікації - суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянам своєї етнічної та громадянської приналежності.

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації.

Конфлікти: соціальні, міжкласові, міжетнічні, міжрегіональні.

Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового. Підходи для врегулювання конфліктів:

Морально-правовий – врегулювання конфлікту з допомогою вибору правових і моральних норм. Результативність залежить від того, чи є між сторонами згода стосовно цих норм.

Силовий підхід – використовується, коли за нерівності партнерів сильніша сторона намагається придушити слабшу і нав’язати їй свою волю. Перемога з використанням силової моделі має однак перехідний характер, коли за певних умов переможець може стати переможеним.

Реалістичний. Прихильники даного підходу розуміють, що миру не може бути ніколи, тільки перемир’я.

Ідеалістичний – має місце, коли всі зацікавлені сторони, незалежно від стану і статусу, встановлюють взаємовідносини, прийняті для всіх, що відповідають індивідуальним поглядам кожного.

Компромісний – згода, порозуміння з політичними противниками, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консенсусний – згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх соц. та політ. групп сусп.; прийняття рішень без голосування за виявленням загальн. згоди.

Інтегративний – передбачає, що кожна із сторін, забуваючи про свої попередні цілі й цінності, знаходить нові взаємоприйняті.

15. Н.Макіавеллі «Державець».

може повідомити державній владі тільки верховна воля, єдина і ні від кого не залежна, пануюча над усім безмежно і безумовно. Лише така воля здатна забезпечувати само існування держави, його могутність і порядок в країні. У словнику Макіавеллі немає поняття "Державний суверенітет". Проте його уявлення про властивості, якими повинна володіти державна влада, показують, що фактично він зовсім близько підійшов до формулювання цього поняття - одного з найважливіших для науки про державу, для характеристики природи держави.

Як і в "Государі", так і інших працях Макіавеллі користується, як помічає Акмалова А. А. і Капіцин В. М. , новою методологією раціонального політичного аналізу, рішуче звільняючись від догм католицької схоластики, що у свою чергу можна прослідкувати на прикладах приведених ним же; так якщо схоласти виходили, в основному, з авторитету батьків церкви, то мислителі відродження відновлювали, як не раз вже відзначалося вище, традиції античних авторів і спираючись на розум.

Він розглядає релігію не як вище знання і авторитет, а як політичний факт, який треба враховувати, аналізувати і використовувати. Його цікавить, передусім, її роль в громадському житті. Не відкидаючи віри, він відноситься до неї суто утилітарно, вважаючи її корисною для переконання народу в необхідності встановлення ладу і виховання високих цивільних якостей. Це положення працює і у тому разі якщо доводиться керувати державою насильницьким способом, бо там, де є хороша релігія там можна створити хорошу армію, як оплоту прояву насильства, як крайній захід, що, як вже говорилося вище, небажано для будь-якої держави.

Гуманістичний дух епохи Відродження, яким його наслідував європейський XVI ст. , "Государя" ледве торкнувся. У цій праці домінує, як нам вже відомо, зовсім не вихвалення| високої гідності людської особистості, що створює і творить саме себе. Немає в нім апології вільної волі, спрямованої до добра і загального блага; немає міркувань про покликання індивіда до цивільно-моральної діяльності на терені політики. У фокусі цього макіавелліївського твору - ідеальний правитель і технологія його владарювання.

16. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму.

Сучасна політична наука поділяє політичні режими на демократичні та антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні та авторитарні.Характерні особливості тоталітарного режиму.

Термін "тоталітаризм" походить від латинського слова "totalis", що означає "весь, цілий, повний". На практиці тоталітарний режим встановлюється в деяких країнах в першій половині XX століття".

Тоталітаризм означає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кожної людини засобами збройного насильства:

влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з правлячої еліти

здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку суспільної думки

Умови виникнення тоталітарного режиму:

-тоталітарні режими частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої економічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.Його встановлення розглядається як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки тоталітаризму:

-надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму, на вершині якої лідер-вождь або группа. Володарююча група не несе відповідальності за свої дії ні перед яким виборним органом, концентрує в своїх руках усю повноту влади, тобто законодавчу, виконавчу і судову владу;

-монопольна ідеологія, яка обґрунтовує право режиму на поза контрольне панування. Ідеологія в тоталітарних режимах використовується для підкорення всього населення реалізації єдиної мети;

-масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів;

-розгалужена каральна система;

-відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства;

-висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.