9. Ґенеза політико-правової думки в Україні: від «Руської правди» до Конституції Пилипа Орлика.

«Руська Правда» Ярослава Мудрого. Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, засуджували злодіїв і вбивць. Головною метою співжиття проголошувались особиста безпека. «Руська Правда» регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми.

Суттєве суспільно-політичне значення в Київській Русі мали погляди на походження держави та князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою та державою, проблеми цілісності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, на самостійність і незалежність Русі тощо.

Суспільно-політичні ідеї здобули відображення й у літописах. У «Повісті временних літ» (XII ст.) Нестора подаються відомості про діяльність князів, боротьбу із зовнішніми ворогами, народні повстання в Київській Русі. Одним із найважливіших питань політичного характеру у «Повісті...» є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами

Важливе значення в розвитку державно-політичної думки в Київській Русі мало «Слово о полку Ігоровім» (XII ст.).

У цій поемі знайшла своє відображення низка актуальних політичних проблем. Провідною в ньому була ідея політичного об'єднання руських земель і припинення князівських міжусобиць.

Конституція Пилипа орлика — договір гетьманаВійська ЗапорозькогоПилипа ОрликазістаршиноютакозацтвомВійська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписавкошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська.

Укладений 1710року. ЗатвердженийшведськимкоролемКарлом XII. Написанийлатиноюістароукраїнською. Складається зпреамбулита 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейськихконституційнового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

10. Мораль та політика

Мораль (від лат. Moralis - норов, моральна) - одна з форм суспільної свідомості і його реалізації на практиці, яка стверджує суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, дотримання яких підтримується і контролюється державними органами, норми моралі спираються на громадську думку і вплив, на переконання, традиції і звичку. Оскільки політика є однією з найважливіших сфер людської діяльності, її неможливо відокремити від моралі. Моральні цінності і норми, що мають відношення до політичного миру, до її інститутів, відносин, політичному світогляду і поведінки членів того чи іншого співтовариства, в сукупності складають політичну етику. Мораль утримує людину від крайніх форм поведінки, сприяє вирішенню протиріч між індивідом і всієї спільністю. Зросла роль політичних інститутів, які стали здійснювати основні владно-регуляційні функції у розвитку суспільства, а мораль - регулювати етичні норми поведінки. Мораль може так чи інакше характеризувати політична дія, впливати на його реалізацію. Мораль обмежує політику, свободу безконтрольного політичної дії, тому політика часто прагне звільнитися від неї. Спільне між політикою і мораллю полягає в тому, що вони відносяться до найбільш ранніх регуляторам суспільного життя, до сфери соціального вибору, в силу чого рухливі і мінливі; є регуляторами поведінки людей. Багато імперативи моралі носять характер ідеалів. Політика ж більш «приземлена» і цілеспрямована, тобто орієнтована на досягнення певних цілей, результатів. Важливою особливістю політики є її опора на силу, використання примусових санкцій за невиконання вимог. Мораль в свою чергу спирається головним чином на «санкції» совісті. Виділяються наступні підходи до взаємин політики і моралі: * Моралізаторський підхід - означає, що політика повинна мати не тільки високоморальні мети (загальне благо, справедливість), але і за будь-яких обставин не порушувати моральні принципи (правдивість, доброзичливість до людей, чесність) використовуючи при цьому лише морально допустимі засоби; * Ціннісно-нейтральний підхід - ігнорування політикою моральних цінностей. Такий підхід робить її аморальною. У деяких роботах (Н. Макіавеллі та ін) описані способи формування твердої державної влади за принципом «мета виправдовує засоби»; * Компромісний підхід - переважає серед багатьох вчених і моральних політиків. Він виходить з визнання необхідності врахування моральних норм у політиці, враховуючи специфіку останньої.

Раннє європейське мислення досліджує стан напруги між мораллю і політикою. Арістотель проводить відмінність між хорошою людиною і хорошим громадянином, і пізніші мислителі невпинно підкреслюють розбіжність світу морального та світу політичного. Середньовічна думка говорить про підпорядкованість моралі та політики (Августин Блаженний, Лютер М.). Політичній сфері приписується відносна автотомія, яку пов'язують з теологічно інтерпретується царством чеснот. До Нового часу у відносинах між мораллю і політикою наступає певний розрив. Його пов'язують з поняттям державної вигоди і з ім'ям Макіавеллі, хоча останній не застосовує це поняття. Державна вигода охоплює загальне. Гегель, на противагу Канту І., пише: "У недавні часи активно обговорювалася протилежність моралі і політики та формулювалося вимога, згідно з яким друге повинно відповідати першому ... Думка про мниму несправедливості, згідно з якою політиці слід завжди перебувати в стані уявної протилежності моралі, спочиває,., на поверхневому поданні про моральність, про природу держави та його ставлення до моральних поглядам ". У Новий час, у міру віддалення політики від моралі, формується думка, згідно з якою фіксовані цілі досягаються будь-якими ефективними засобами (Гоббс ). При цьому допускається, що використовувані засоби втрачають значення в процесі виправдання мети. Останні, відповідно, отримують пріоритет по відношенню до засобів. У понятті раціональності цілей, введеному Вебером М., ця проблема виявляється досить очевидно. Має місце раціональне співвідношення цілей і засобів, цілей і побічних наслідків і, нарешті, цілей.

Політика і мораль — важливі складники життя будь-якого людського суспільства. Політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки, як мораль

Мораль не може бути засобом досягнення будь-яких політичних цілей, навпаки, саме політика має бути засобом досягнення ідеалів моралі як мети. В гуманному й демократичному суспільстві не політика диктує умови моралі, а саме мораль визначає цілі, методи й характер політики. Мораль і політика – це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Впорядкування поведінки людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, взірців поведінки), які є загальнообов’язковими для всіх людей.

Без постійного культивування моральних засад неможливо створити цивілізоване суспільство.

Мораль і політика - принципово різні сфери. У сфері моралі неприпустимі компроміси. Сутнісна характеристика сфери політики, і особливо демократичної політики - узгодження інтересів, пошук компромісів, переважання технології над ідеологією і системою цінностей. Тому вибір «меншого зла» при прийнятті політичних рішень є основою функціонування всіх демократичних суспільств. Метою політики повинна виступати не влада заради влади, як мета збагачення чи диктату, а здійснення поставлених лідером благородних політичних цілей - наприклад, торжество демократії, запобігання національних конфліктів, забезпечення економічного зростання, добробуту і процвітання населення країни.

11.