59. Визначити типи і форми тестових завдань та охарактеризувати їх.

Цей метод забезпечує об'єктивне вимірювання обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не здібностей. Слово "тест" (англ. test) означає випробування, перевірку. Основні вимоги до тестів полягають у тому, що вони мають бути короткотривалими, однозначними, правильними, відносно короткими, інформативними, зручними, стандартними; відповідати цілям навчання, виховання і розвитку учня.

Основними критеріями тестів є об'єктивність, надійність, валідність і точність.

Об'єктивність передбачає, що результати вимірів максимально незалежні від дослідників. Це означає, що різні вчителі, викладачі, експерти, вимірюючи одну й ту саму характеристику, одержують однаковий результат. Важливою умовою забезпечення об'єктивності є стандартизація процедури вимірювання: об'єктивність здійснення вимірювання (однакові умови, час, засоби); об'єктивність опрацювання даних (фіксація результатів, їх збереження й аналіз); об'єктивність інтерпретації результатів (алгоритми аналізу, критерії оцінювання та інтерпретації результатів).

Надійність методу вимірювання передбачає відновлення результатів діагностики під час повторних вимірювань. Ступінь надійності методу визначають за допомогою коефіцієнта надійності, який дорівнює коефіцієнту кореляції між результатами, одержаними однаковим методом та за однакових умов. Коефіцієнт надійності вказує, наскільки збігаються результати вимірювань.

Ступінь надійності вимірювання залежить від об'єктивності методу, оптимізації параметрів засобів вимірювання, стабільності вимірюваних характеристик.

Валідність методу відображає відповідність того, що вимірювалося цим методом, тому, що він повинен вимірювати. Валідність методу диференціюють за такими ознаками: валідність змісту, валідність відповідності, валідність прогнозу.

Точність методу вимірювання характеризує ступінь коливання вимірюваного параметру і визначає мінімальну або систематичну помилку, з якою можна здійснити вимірювання цим методом. Коливання результатів вимірювання підпорядковується статистичним закономірностям.

Критерії оцінювання якості методів вимірювання є необхідними, але недостатніми критеріями ефективності педагогічного контролю. Окрім них, ефективність значною мірою залежить від організації контролю, забезпеченості навчального процесу технічними і методичними засобами, рівня професійної освіченості самих учителів з питань методології і теорії тестового контролю.

За допомогою тестових завдань можна здійснювати поточну, поетапну та підсумкову атестації результатів навчальної діяльності учнів. Використання цього методу дає змогу значно підвищити відповідальність учнів за результати своєї діяльності, скоригувати дії вчителя від трансляції знань і способів діяльності до проектування індивідуальної траєкторії розвитку учня.

Залежно від способу відповіді тестові завдання поділяють на:

- завдання закритої форми із запропонованими відповідями, з яких одна є правильною;

- завдання відкритої форми з вільно конструйованими відповідями.

Тестові завдання закритої форми складаються з трьох компонентів: інструкції щодо їх виконання; запитальної змістової частини; правильної відповіді. У деяких тестових завданнях інструкції немає, оскільки цю функцію виконує запитальна змістова частина. Часто інструкцію розміщують на початку тестового зошита чи тестових матеріалів.

До тестових завдань закритої форми належать:

1) завдання альтернативних відповідей ("правильно - неправильно", "так - ні"), які застосовують для оцінювання одного елемента знань;

2) завдання простого множинного вибору, що передбачають знаходження однієї правильної відповіді із запропонованих варіантів;

3) завдання з множинним вибором, у яких кількість правильних відповідей не обмежена інструкцією.

Завдання з простим множинним вибором будують за принципами класифікації та кумуляції, завдання з множинним вибором - відповідно до вимог принципів класифікації, кумуляції, циклічності, комплексності (поєднання принципів).

До завдань відкритого типу належать завдання на відновлення послідовності або відповідної частини.

У тестах цього виду варіанти відповідей не надаються, тобто тестові завдання передбачають вільну форму відповіді. Тести відкритого типу поділяють на завдання з пропусками, завдання на доповнення, завдання з короткою відповіддю та завдання у формі структурова-ного есе.

До завдань з короткою відповіддю існує особлива вимога: вони мають бути сформульовані так, щоб запитання потребували короткої відповіді, яка зазвичай є результатом математичних розрахунків.

Як свідчить практика, учні надають перевагу запитанням відкритого типу. Такий підхід до питань заохочує їх перевіряти і розвивати свої ідеї, критично аналізувати вивчений навчальний матеріал. Запитання відкритого типу часто починаються словами "що", "як", "які" тощо.

У створенні тестів необхідно керуватися такими основними правилами:

1. Зміст завдання має відповідати вимогам програми і відображати зміст навчання.

2. Тестові завдання однакової форми повинні супроводжуватися однією інструкцією щодо їх виконання.

3. Текст інструкції має відрізнятися від основного тексту іншим шрифтом або кольором.

4. Тестові завдання нумеруються арабськими цифрами, нумерація тестових завдань різної форми наскрізна.

5. Створення тестового завдання розпочинається з формулювання правильної відповіді (для завдань закритої форми) або постановки запитання (для завдань відкритої форми).

6. Запитальна частина тестового завдання формулюється зазвичай у стверджувальній формі, стисло, чітко, без подвійного тлумачення.

7. Запитальну частину тестового завдання доцільно виділити іншим шрифтом (великі літери, активний колір тощо).

8. Варіанти відповідей тестового завдання повинні мати окрему індексацію (нумерацію).

Тести успішності мають істотні переваги над традиційними методами контролю:

- забезпечують можливість перевірити рівень засвоєння навчального матеріалу всіма учнями;

- дають змогу за порівняно короткий час перевірити значно більший обсяг знань, ніж це можна зробити за допомогою традиційного усного чи письмового опитування;

- нейтралізують вплив зовнішніх чинників (почерк, граматичні помилки, упереджене ставлення до учня);

- забезпечують оперативний і систематичний контроль за навчальною діяльністю учнів, що спонукає їх до регулярної підготовки з предмета;

- формують інтерес до навчання (незвичайність форми завдань);

- дають змогу підвищити об'єктивність підсумкового контролю, змінити його форми.

У процесі підготовки матеріалів для тестових завдань необхідно дотримуватися таких основних правил:

1) недоцільно включати відповіді, неправильність яких на час тестування учень не зможе обґрунтувати;

2) неправильні відповіді мають ґрунтуватися на типових помилках і бути правдоподібними;

3) правильні відповіді з усіх запропонованих слід розміщувати у випадковому порядку;

4) завдання не мають повторювати формулювань підручника;

б) відповіді на запитання не повинні бути підказками для відповідей на інші завдання цього тесту;

6) питання не мають містити "пасток" (каверзної та хибної інформації).

60. Дати загальну характеристику «виховання» та визначити структуру виховного процесу.

Виховання в школі відбувається у процесі навчання і в спеціальній виховній роботі з учнями в позаурочний час у школі та за її межами.

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка цього процесу полягає передусім у Його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

Процес виховання переслідує різні завдання, розгортається різними напрямами. Його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому немає канікул. Вільний від навчання час заповнюють корисні справи, які сприяють формуванню позитивних рис особистості. Це особливо стосується виховної роботи з педагогічно занедбаними учнями, неповнолітніми правопорушниками. Виховання є тривалим процесом. Людина виховується з дитинства до зрілості. "Я продовжую ще вчитися, - писав Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), - моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням".

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Структурними елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість. Вона відіграє провідну роль у діяльності й поведінці людини. Через свідомість учні в процесі навчання і виховання набувають знань, умінь та навичок, засвоюють досвід поведінки. їх свідомість виявляється у ставленні до навчання та інших видів діяльності, до людей і суспільства, до себе, навчальних та інших обов'язків.

Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Почуття - психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої сфери має поєднуватися з формуванням навичок і звичок поведінки.

Навичка - психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Формується вона на основі знань про певний спосіб дії у процесі цілеспрямованих, планомірних, нерідко багаторазових вправлянь.

Звичка - схильність людини до відносно усталених способів дій.

Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

До внутрішніх суперечностей належать:

а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують спрямовані на їх розв'язання його вчинки та дії. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань;

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця.