3.4 Рельєф

Рельєф району рівнинний з численними. подами. Будова поверхні відзначається незначною розчленованістю, широкими вододільними плато Інгульця і Дніпра. Коливання відносних висот на півночі становить 50 - 80 м, на півдні - 20 - 30 м. Поди займають до 10 % площі рівнини, мають глибину до 2 м і діаметр 100 - 500 м. В прирічкових смугах Інгульця і Дніпра, на узбережжі Дніпро-Бузького лиману до 12 % площі займає яружно-балочний тип рельєфу .

Так на узбережжі Дніпро-Бузького лиману розташовано три групи балок, які відрізняються за віком та очевидно знаходяться на різних етапах розвитку. Найбільші старі балки (Томина та Широка балка) мають широкі та пологі (до 15°) схили. Ці балки дуже антропогенно-трансформовані, в пониззі їх розташовані однойменні села, а інша частина балок майже повністю розорана. Середні за віком балки (Софіївська, або Червона та Олександрівська) мають доволі круті схили (значна частина їх має крутизну 20°–40°), але вони досить плавно переходять від плакору до днища і достатньо стабілізовані. Третя група – чотири найбільш молоді балки розташовані на піднятій над рівнем моря частині території в околицях сіл Широка Балка та Станіслав. Яри досить короткі (до 1 км завдовжки), практично усі схили мають крутизну понад 40°, а у верхній частині балок вони обривисті і значно крутіші, нерідко прямовисні – 80–90°. Через круті обривисті схили яри мають вигляд вузьких каньйонів, з 10–30 метровими лесовими стінками.

В геологічному відношенні ця територія представляє собою вихід

осадових порід четвертинного віку, а у геоморфологічному відношенні вона

представлена яружно-балковою системою, яка вздовж узбережжя ускладнена

зсувними та обвальними морфоскульптурами .

В межах території даного природного утворення грунтовий покрив

сильно змитий, а на деяких ділянках взагалі відсутній, саме тому на денну

поверхню подекуди виходять лесові породи. Лесові відслонення представлені унікальними, у першу чергу за потужністю, четвертинними масивами лесових відслонень, які відслонюються на денну поверхню до кількох десятків метрів на кліфі Дніпровського лиману та у ярах, що відкриваються до нього. Лесові відслонення утворюють пласти від 1 до 16 м завтовшки. Шари лесу чергуються з менш потужними шарами глин та похованих ґрунтів.

Відповідна ситуація пов’язується її активними проявами горизонтальної та вертикальної ерозії, які продукуються стікаючими дощовими і талими водами. Ерозія проявляється досить активно, саме тому територія розчленована глибокими ярами та балками. Динамічність процесу ерозії описується як значна, внаслідок чого яри щорічно “наступають” в напрямку вододільного простору на 5-6 метрів. Більшість описаних ярів має приблизно однакові морфометричні показники, при середній глибині 25 м, ширина сягає 50 м, а довжина близько 600 м. В межах лиманного схилу балок активно проявляються гравітаційні процеси, які спричиняють поширення структурних та пластичних зсувів.

Парадокс даної території полягає в тому, що до відповідного яружно-

балкового комплексу прилягає вододільна поверхня, яка не має слідів

спрямованого поверхневого стоку, в той час як глибина яружно-балкової

системи перевищує 20 м. Формування подібних форм рельєфу, при сучасній

кількості атмосферних опадів неможливо, тому їх генезис повинен мати більш складний характер та залежати від сукупності факторів. Геоморфологічний аналіз території регіону дослідження вказує на кілька

неузгодженостей, які не сприяють утворенню ярів, а саме:

• абсолютні відмітки висот в районі балок та прилеглої до нього території, не сприяють розвитку ярів. Відповідного нахилу поверхні недостатньо для розвитку яро утворення;

• поверхневий стік повинен бути спрямований на південний схід, в той час як орієнтацій більшості ярів території дослідження з північного-сходу на південний захід;

• загальна кількість опадів знаходиться в межах від 320 до 350 мм в рік, а цього вкрай недостатньо для розвитку процесів яроутворення.

Провівши аналіз і геоморфологічної будову ярів та прилеглої до них теригорій, шляхом аналізу морфометричних показників за топографічними картами та космічними знімками (ГІС-технології Сооglе еаrth), можна дійти висновку, що, ймовірно, причиною яроутворення в районі селищ Станіслав, Олександрівка, Широка Байка та Софіївка вздовж узбережжя Дніпровського лимана є вихід (проходження русла та гирло) р. Інгул в період після останнього зледеніння, коли річка була більш повноводною та не булла притокою р. Південний Буг та несла свої води територією сучасних Херсонської та Миколаївської областей.