3.6 Рослини та природні кормові угіддя

Рослинний світ району можна охарактеризувати як єдність флори і рослинності.

Рослинність району складають ценози зонального, екстразонапьного та інтразонального типів. В зв'язку з цим рослинність дуже різноманітна, складена різними типами ценозів, що сформувались в умовах строкатості материнської породи, ґрунтів, клімату та вологозабезпеченості.

Зональна рослинність району представлена — рослинністю, яка розвивається в умовах плакору (від гр. плакос — рівнина, площина), тобто на підвищеннях, вододільних, рівних чи хвилястих територіях, кліматичні умови яких найбільше відповідають умовам даної географічної зони. До зональної рослинності відносяться типчаково-ковилові степи, які зустрічаються на території району і переважають в рослинному покриві на крутих берегах Дніпра, Інгульця. Ці степи називають біднорізнотравними, оскільки їх видова різноманітність складає близько 12 видів на 1 м ²площі. До складу флори цих степів входить майже 500 видів вищих рослин. Домінують в рослинному покриві щільнокущові злаки — ковила Лессінга (Stipa lessingiana), ковила українська (S. ucrainica), ковила волосиста (тирса) (S. capillata), костриця валіська (типчак) (Festuca valesiaca), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), колосняк гіллястий(Leymus rаmоsus). В домішці степове різнотрав'я — пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), пьон Черняєва (Linum czernjaevii),люцерна румунська (Medicago romanica) та інші.

В міждернинних проміжках поселяються ефемери і ефемероїди.

Ефемери — екологічна група трав'янистих однорічних рослин, що переважно ростуть у степах та пустелях і завершують повний цикл розвитку за дуже короткий і як правило, вологий період року, їх тут значна кількість. Це веснянка весняна (Erophila vernа), вероніка весняна (Veronica verna), вероніка трилиста (V. triphyllos), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), проломник видовжений (Androsace elongata), мласкавець ребристий (Valerianella costata) та ін.

Ефемероїди — багаторічні рослини, хоча й з дуже коротким, звичайно весняним, періодом розвитку. До них відносяться тонконіг бульбистий (Роа bulbosa), тюльпан Шренка(Tulipa schrenkii), тюльпан південнобузький (Т. hypaniса), тюльпан скіфський (Т. scythica), гіацинтик блідий (Hyacinthella leucophaea) та ін.

З мохів в цих степах переважають тортуля сільська (Tortula ruralis), вейсія довголиста (Weissia longifolia), з лишайників — кладонія оленевидна (Cladonia rangiformis), кладонія війчаста (С. Fimbriata).

Види ковили, тюльпанів та інші включені до Червоної книги України, а рідкісні ценози — формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої включені до Зеленої книги України.

Екстразональна рослинність— це така рослинність,яка в межах іншої, як правило, сусідньої зони, є зональною, але в даному випадку знаходиться поза нею. Тобто до екстразональних відносяться такі ценози, які в межах іншої зони розвиваються на плакорах, є зональними. В даній зоні вони займають ділянки з специфічними, не типовими умовами. В Херсонській області, яка розташована в степовій зоні, до екстразональних можна віднести соснові і дубові ліси, які представляють тут рослинність бореальної і неморальної зон відповідно. На території району соснові ліси зростають, невеличкими массивами та представлені двома видами сосен: сосна звичайна(Pinus sytvestris) та сосна кримська (P. pallasiana).

В долині річки Дніпра, а також Інгульця сформувався своєрідний комплекс різних типів рослинності: лісової та чагарникової (вербняки, осокірники, вільшаники), лучної, водно-болотної. Лісова рослинність представлена вербою білою , верба ламка (S. fragilis) і осокір (Populus nigra), тополя біла (P. alba), в'яз гладенький (Ulmus laevis), ясен високий. В трав'янистому ярусі зростають розхідник звичайний (Glechoma hederacea), гірчак перцевий (Polygonum hydropiper), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), півники болотні (Iris pseudacorus), живокіст лікарський (Symphytum officinale), аморфа кущова (Amorpha fruticosa), крушина ламка, жостір проносний, верба прутовидна, ожина сиза (Rubus caesius), бузина чорна, куничник наземний, стоколос безостий (Bromopsis inermis), ситник Жерарда (Juncus gerardii), пирій повзучий (Elytrigia repens) та інші.

Чагарникова рослинність значно поширена в плавнях. Її складають чагарникові види верб — тритичинкова, прутовидна, попеляста, гостролиста (Salix acutifolia), маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia), аморфа кущова. Чагарники вкрапляються в інші типи рослинності, особливо їх багато серед заростей очерету піввденного.

Болотна рослинність домінує в рослинному покриві плавнів. Болота Білозерщини відносяться до низинних евтрофних трав'яних боліт, тобто боліт, що живляться ґрунтовими водами, які містять багато мінеральних речовин. Підземні органи рослин знаходяться в мінеральному субстраті, оскільки шар торфу тут або дуже тоненький, або зовсім відсутній. Ценози цих боліт дуже прості за структурою, одноманітні. Домінують в них очерет пюденний, рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), куга озерна(Schoenoplectus lacustris). Трав'яні болота вкривають всі острови і знижені ділянки в дельті Дніпра і Інгульця, всі мілководдя, протоки, єрики, озера, саги (притерасні зниження). Значна роль тут осоки високої та пухирчастої (Carex vesicaria), сідача коноплевого (Eupatorium cannabinum), папороті болотної, пижми звичайної (Тапасеtum vulgare) та ін. Причому майже у всіх ценозах перший ярус утворює очерет південний, в деяких — верба попеляста. Переважна більшість рослин боліт плавнів відносяться до голарктичного та євразійського типів ареалу.

Водна рослинність займає величезні площі мілководь і водотоків. Значна кількість видів пов'язана як з субтропічною, так і з бореальною географічною зоною. З невкорінених, вільно плаваючих рослин в ценозах переважають спіродела багатокоренева (Spirodela polyrrhyza), ряска мала (Lemna minor), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), водокрас звичайний (Hydrocharis morsus-ranae), тілоріз алоевидний (Stratiotes aloides), роголистник занурений (Ceratophyllum demersum). Невкорінена рослинність є дуже давньою, в її складі багато монотипних родів, широкоареальних видів, реліктів. Релікти — це види-пережитки флор минулих геологічних епох. До реліктів третинного періоду належать сальвінія плаваюча, альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa), плавун щитолистий (Nymphoides peltata). В ценозах вкоріненої рослинності переважають види рдесника (Potamogeton), водяна сосонка ланцетолиста (Hippuris lanceolata), валіснерія спіральна (Vallisneria spiralis), елодея канадська (Elodea canadensis), глечики жовті (Nuphar lutea), латаття біле (Nymphaea alba), зрідка — водяний горіх (Trapa natans), що включений до Червоної книги України, та ін. Багато водних угруповань рідкісні, включені до Зеленої книги України. Це формації сальвінії плаваючої, латаття білого, глечиків жовтих, горіха плаваючого.

Рослинність вапнякових відслонень знаходяться на схилах крутих берегів Дніпра, Інгульця, балок, ярів. На них сформувалась специфічна рослинність, що зустрічається мозаїчно по схилу. На її склад впливає характер материнської породи, наявність дрібнозему, експозиція схилу, його крутизна, ступінь забезпеченості вологою тощо. Переважають тут кальцефільні ксерофітні (посухостійкі) види. Вони мають багато різних пристосувань до жорстких умов: потужну кореневу систему, густе сіре опушення, що відбиває сонячні промені, кутикулу, восковий наліт, м'ясисті тканини, вузькі листкові пластинки з закрученими краями тощо. На вапнякових відслоненнях, крім типових степових рослин, що зростають при наявності шару грунту, тут відмічені самосил білоповстистий (Теucrium polium), бородач звичайний (Botriochloa ischaemum), чебрець двовидний (Thymus dimorphus), мигдаль степовий або бобчук, а також рідкісні, ендемічні види — голонасінник одеський (Gymnospermium odessanum), зіновать Скробічевського (Chamaecytisus skrobiszewskii), цимбохазма дніпровська (Cymbochasma borysthenica), шоломниця весняна (Scutellaria verna), дрік скіфський (Genista scythica), брандушка весняна (Bulbocodium versicolor),тюльпан Шренка, т. південнобузький та ін. Вапнякові відслонення виконують роль сховищ багатої степової флори, оскільки степи бездумно розорюються. Вони матимуть величезне значення при неминучому відновленні значних степових ділянок в недалекому майбутньому.

Синантропну рослинністьутворюють рослини, життя яких пов'язане з діяльністю людини. Розрізняють два типи синантропної рослинності: сегетальну та рудеральну.

Сегетальна (від лат. сегес — посів) рослинність зростає на оброблюваних людиною грунтах серед посівів культурних рослин або на парах чи перелогах. Вона є складовою частиною агрофітоценозу разом з культурною рослинністю. Бур'яни мають велику енергію розмноження як насінням, так і вегетативно. Ценози сегетальної рослинності створюють такі види — мишій сизий та зелений (Setaria glauca, S. viridis), щириця звичайна (Аmaranthus retroflexus), півняче просо (Echinochloa crusgalli), берізка польова(Convolvulus arvensis), лобода біла(Chenopodium album), курай іберійський (Salsola iberica), свинорій пальчастий, степовий гірчак звичайний (Acroptilon repens), осот щетинистий (Cirsium setosum). Багато видів бур'янів здавна супроводжують землероба, але є й такі, що з'явились у нас недавно. Серед них північноамериканські види — злинка канадська (Erigeron canadensis), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora) та ін. Такі види, що прибули з інших територій, називають адвентивними, тобто прийшлими.

Рудеральна(від лат. рудус — сміття) рослинність зростає в місцях з відчутним впливом антропогенного фактору. Це витоптані місця, місця, забруднені різними органічними і неорганічними відходами, сміттям, також випаси, вигони тощо. Ці місцезростання дуже нітрифіковані, проте рудеральні види можуть поселятися і на оголених новоутвореннях природного походження. Вони ж можуть бути і сегетальними, засмічувати оброблювані людиною ділянки. Найбільш поширені рудерали — полин звичайний (Artemisia vulgaris), кропива дводомна (Urtica dioica), м'яточник бур'яновий (Ballota ruderalis), болиголов плямистий (Conium maculatum), собача кропива звичайна (Leonurus cardiaca), лопух справжній (Arctium lарра), будяк акантовидний (Carduus acanthoides), нетреба звичайна та колюча (Xanthium strumarium, X. spinosum), миколайчики польові(Eryngium campestre), спориш звичайний (Polygonum aviculare), тонконіг бульбистий, подорожник великий (Plantago major), блекота чорна (Hyoscyamus niger), дурман звичайний (Datura stramonium) та багато ін. Слід відзначити, що сегетальні і рудеральні ценози дуже динамічні, стрімко виникають, розвиваються, зникають, а при зміні умов знову з'являються на тих же чи сусідніх місцях.

Складовими частинами рослинного світу району є також рослинність полів, садів, виноградників, вуличних та придорожніх насаджень, лісових смуг і посадок, парків, скверів, квітників тощо. В цих екосистемах зосереджені корисні для людини види рослин різного походження.

У контексті сталого розвитку і раціонального природокористування займають особливе місце природні кормові угіддя. Їм характерна багатофункціональність, що відповідає глобальним принципам сталого розвитку. Головна їхня функція – це лучне кормовиробництво, що включає заходи поліпшення та сінокісно-пасовищне використання природних і сіяних травостоїв. Це суттєвий резерв найдешевших трав’яних кормів для тваринництва, про що свідчить досвід економічно розвинених країн. Кормові угіддя виконують величезну природоохоронну стабілізуючу роль в агроландшафтах, захищаючи ґрунти від ерозії, а водні джерела від замулення та забруднення. Посилюється їхня роль у збереженні біорізноманіття із створенням мережі заказників, заповідників, мисливських угідь. В останні роки зростає їхнє альтернативне використання, зокрема їхню біомасу використовують для виробництва біопалива. Лучні трави використовують й для створення газонів.

В Україні, згідно з узагальненнями М.В. Куксіна, Г.С. Кияка, В.І.Мойсеєнка, А.В. Боговіна та ін., природні кормові угіддя можна об’єднати в такі групи: суходільні низинні, заплавні, степові, гірські луки та луки на болотах. На території Білозерського району існують дві групи природних кормових угідь: заплавні луки та степові луки.

Заплавні луки — це кормові угіддя річкових долин, які щороку затоплюються весняними водами, нерідко дощовими. Ґрунти тут мають намулок, який підвищує їх родючість. Це вгіддя прируслової,центральної або середньої та притерасної (приматерикової) частин заплави. Рослинність їх визначається родючістю ґрунту і може бути досить багатою: включає стоколос, тонконіг лучний, райграс пасовищний, очеретянку тростинну, кострицю лучну і тимофіївку, польовицю білу, конюшину білу, червону і рожеву, люцерну жовту. З малоцінних трапляються щучка дерниста, біловус, із різнотрав’я — грабельки,осоки та ін. Крім лядвенцю рогатого ростуть лядвенець болотний, а крім тонконогу лучного — тонконіг болотний. Заплавні луки є найціннішими природними кормовими вгіддями, які можуть забезпечити високу врожайність за порівняно незначних витрат.

Болотисті заплавні луки виникли внаслідок регулярного затоплення і підтоплення, коли рівень залягання ґрунтових вод підіймається вище за50 см. Внаслідок перезволоження тут переважають гігрофіти, передусім осокові. Мало бобових, оскільки вони можуть рости тут лише після проведення певних заходів щодо поліпшення цих ґрунтів.

Заплавні луки району включають мало заболочені заплави. Це переважно звичайні заплавні луки річних долин, які нерідко поросли лісами. Травостій на них використовують для кормових цілей. Вони поширені в долинах Дніпра,  Інгульця.

Степові луки розміщені на схилах балок, на понижених рівнинах, подах, солонцях і солончаках. Це низькопродуктивні угіддя, де ростуть переважно стоколос безостий і прямий,типчак, ковила, житняк, полин, деревій, кохія сланка тощо

У північній частині району більш зволожені луки. Тут більше злакових трав(тимофіївка, тонконіг лучний, мітлиця звичайна). Досить цінними є пирієві перелоги, які частіше розміщені на степових подах і підніжжях схилів на наносних ґрунтах. Продуктивність степових лук — від5 до30 ц/га сіна нижчесередньої, середньої і високої якості. Є також степові лимани, що затопляються весняними водами. Тут на незасолених ґрунтах багато пирію повзучого, бекманії звичайної, в більш вологих місцях — лисохвосту лучного, а в ще вологіших — осоки, ситнику, очерету. Це високоврожайні угіддя(30 – 40 ц/га сіна високої якості).

На солончакових ґрунтах лиманів більшу половину їх займають полини і ситники, на більш сухих місцях ростуть житняк, типчак, ковила та ін. На таких лиманах слід затримувати весняні води і використовувати їх для зрошення.

Природні кормові або лучні угіддя в Білозерському районі займають 6223,1 га. Урожайність становить від 5 до 10 ц/га. Однією з причин вкрай низької врожайності природних кормових угідь в районі є контенентальний, жаркий , посушливий клімат та низька сума опадів, особливо в останні роки. Основною причиною вкрай низької врожайності природних пасовищ є те, що вони ніколи не перезалужалися.

Рослинність природних кормових угідь змінюється під впливом природних факторів. Ці зміни є динамічними і сприяють збереженню кількісного та видового складу фітоценозу. Разом з тим у процесі сільськогосподарської чи будь-якої іншої діяльності людини також здійснюється вплив на біоценози природних кормових угідь. Механізоване викошування сіножатей призводить до ущільнення грунтів та їх заболочування на ділянках з близьким розташуванням грунтових вод. Це викликає дегратогенні зміни лучної рослинності у напрямку формування галофітних малопродуктивних ценозів з низкою якістю травостою. Вибіркове викошування травостою ручним способом, за допомогою кіс, порушує конкурентні взаємовідносини між видами природної сіножаті. Місце цінних рослин займає різнотрав’я, на жаль, досить шкідливе. Великої шкоди природним кормовим угіддям завдає розорювання, особливо якщо воно здійснюється необґрунтовано. В районі дуже великий процент (92%) розораності земель. Згідно з розробленою програмою «Стратегії економічного та соціального розвитку Білозерського району» з метою зниження розораності земель плануюється частину орної землі перевести у природні кормові угіддя.

Наявність і збереження широкого спектра біорізноманіття природної й сіяної трав’яної рослинності відповідає принципу органічного виробництва. Саме на лукопасовищних угіддях з природним травостоєм зосереджено від 50 до 80 % всієї флори трав’янистих рослин різних родин. Серед них рідкісні і навіть зникаючі, які занесено до «Червоної книги». Тому не випадково саме на цих угіддях для збереження флори і фауни створено в районі мережу заповідників, заказників:

- Ботанічний заказник місцевого значення «Софіївський» площею 194 га розташований на південно-західній околиці с. Софіївки Білозерського району та прилеглій акваторії Дніпровського лиману. Охороняються комплекс цілинного степу на лесових зсувах та водні фітоценози верхнього Дніпра частини Дніпровського лиману. В степовій балці та на надлиманних горбах збереглася типова степова рослинність типчаково-ковилових степів з багатим степовим різнотрав'ям з участю рідкісних рослин ковили української та волосистої, тюльпана бузького та Шренка, сальвінії плаваючої, рідкісних тварин - п'явки медичної, полоза жовточеревого, поліксени. Охороняються також рідкісні рослинні формації, що включені до Зеленої книги України - формація латаття білого, глечиків жовтих, сальвінії плаваючої, ковили волосистої. Заказник виконує важливу роль як частина екологічного коридору.

- Ботанічний заказник місцевого значення «Широка Балка» площею 116 га розташований на південно-східній околиці с. Широка Балка Білозерського району та прилеглій акваторії Дніпровського лиману. Територія заказника займає степові яруги, в яких ще збереглася, хоча й значно антропогенно трансформована, рослинність типчаково-ковилових степів на лесових грунтах. Зрідка трапляються червонокнижні види рослин - тюльпан бузький та Шренка, ковила Лесінга, українська та волосиста, також тварин – дибка степова, поліксена, махаон. В прибережній акваторії лиману відмічені рідкісні сальвінія плаваюча і плавун щитолистий. Заказник виконує важливу роль як частина екологічного коридору.

- Ботанічний заказник місцевого значення «Інгулецький лиман» площею 50 га займає смугу акваторії в Інгулецькому лимані між селами Микільське та Садово Білозерського району. Створений для охорони рідкісних формацій водних рослин, включених до Зеленої книги України: горіха водяного (Trapeta natansis), густі зарості якого збереглися біля околиці с. Микільське, сальвінії плаваючої (Salvinieta natansis), латаття білого (Nymphaeeta albae), глечиків жовтих (Nuphareta luteae), плавуна щитолистого (Nymphoideta peltatae).

- Бакайський — один з об'єктів природно-заповідного фонду Херсонської області, лісовий заказник загальнодержавного значення із загальною площею 420 га. Створений у 1974 році. Розташований у гирлі Дніпра на території Білозерського району. Природно-заповідний об'єкт являє собою суходіл і акваторію, яка представлена типовими нижньодніпровськими плавнями. Тут присутні третинні релікти — плавун щитолистий, наяда морська, вольфія безкоренева