2) Позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів

3) середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами.

Джерелами покриття дефіциту місцевого бюджету є внутрішні запозичення органів влади АР Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування.

3.Боргові і не боргові зобов’язання держави.

Боргові зобов'язання держави - зобов'язання, що виникають у держави як у безпосереднього позичальника, оформлені шляхом випуску державних боргових цінних паперів, укладення кредитних договорів (договорів про позику).

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють:

—державні позики, що надаються на підставі гарантованих угод.

—державні позики, забезпечені випуском цінних паперів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Позики формулюються двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація — це боргове зобов'язання держави, за яким у вси­новлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного де­фіциту. Казначейські зобов'язання України — це вид цінних па­перів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінан­сового доходу.

Державні боргові зобов'язання розподіляються на:

прямі боргові зобов'язання - зобов'язання, що беруться державою, як безпосереднім позичальником, шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України, в тому числі в результаті

отримання розпорядниками - коштів державного бюджету (далі -розпорядники) кредитів, залучених під державні гарантії;

умовні (гарантовані) боргові зобов'язання - зобов'язання, що беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в тому числі зобов'язання за кредитами МВФ, крім випадків їх безпосереднього спрямування до Державного бюджету. До вступу в силу державних гарантій зазначені зобов'язання не враховуються в стані державного боргу та операції за ними не відображаються в показниках державного бюджету, крім випадків отримання таких кредитів розпорядниками.

Сервісні угоди - угоди, за якими виникають неборгові зобов'язання по сплаті супутніх витрат, пов'язаних з оплатою банківських, посередницьких, юридичних, консультаційних та інших послуг, потреба в яких виникає при утворенні та управлінні державним боргом.

4.Бюджети місцевого самоврядування, їхні особливості.

Бюджети місцевого самоврядування -- бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах). Бюджетом місцевого самоврядування, як правило, вважається план утворення й використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій і повноважень місцевого самоврядування.

Бюджети місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, їх об’єднаннях, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення). При цьому втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження й виконання бюджету місцевого самоврядування не допускається, крім винятків, встановлених законами України.

Матеріальною й фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Доходи бюджетів місцевого самоврядування мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування. Аналіз відповідних положень Бюджетного кодексу України дозволяє зробити висновок, що в ньому передбачаються різні шляхи формування доходної частини місцевих бюджетів:

по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимогам Європейської Хартії місцевого самоврядування і гарантує фінансову автономність місцевого самоврядування. Зокрема, стаття 9 Хартії встановлює, що принаймні частина коштів місцевого самоврядування повинна надходити за рахунок місцевих зборів і податків. В структурі дохідної частини бюджетів великих та середніх міст України, наприклад, частка власних джерел становить від 9-11% (Ужгород, Тернопіль) до 35% (Одеса, Хмельницький);

по-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодержавні податки, збори та інші обов’язкові платежі;

по-третє, в дохідну частину місцевих бюджетів можуть входити кошти з Державного бюджету України, що передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Фінансова допомога місцевому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися у формі дотацій або субвенцій.