- •Теорія механізмів і машин
- •Тмм як наука. Початкові (вхідні) поняття та визначення
- •Розділ 1. Загальні методи визначення кінематичних і динамічних характеристик механізмів і машин
- •1. Структура та класифікація механізмів
- •1.1. Ланки та кінематичні пари. Класифікація кінематичних пар
- •Ланки механізму рухомо з’єднані між собою. Рухоме з’єднання двох ланок, що дотикаються, називають кінематичною парою.
- •1.2. Кінематичні ланцюги.
- •1.3. Основні види механізмів та їх структурні схеми
- •1.4. Структурні формули кінематичних ланцюгів
- •Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
- •Зайві ступені вільності. Розповсюдженим прикладом зайвих ступенів вільності є обертання роликів на їх осях. Як приклад розглянемо кулачковий механізм з роликовим штовхачем (рис. 1.6).
- •1.5. Структурна класифікація плоских механізмів. Основний принцип створення механізмів
- •Послідовність виконання структурного аналізу.
- •2. Кінематичне дослідження механізмів
- •2.1. Задачі та методи кінематичного дослідження
- •2.2. Функція положень та кінематичні передатні функції механізму
- •2.3. Плани механізму
- •2.4. Дослідження руху механізмів методом кінематичних діаграм
- •2.5. Метод планів швидкостей та прискорень
- •2.6. Кінематичне дослідження механізмів аналітичними методами
- •3. Силовий розрахунок механізмів
- •3.1. Сили, що діють на ланки механізмів та машин
- •3.2. Загальна методика силового розрахунку
- •3.3 Силовий розрахунок шарнірно-важільного механізму
- •3.4. Теорема Жуковського
- •4. Тертя в механізмах і машинах
- •4.1. Тертя ковзання сухих тіл
- •4.2. Тертя гнучкої ланки
- •4.3. Основні відомості про рідинне тертя
- •4.4. Тертя кочення
- •4.5. Механічний коефіцієнт корисної дії
- •Представимо ккд кожного з механізмів таким чином:
- •5.1. Динамічна модель машинного агрегату з одним ступенем вільності
- •5.2. Зведення сил та мас
- •5.3. Рівняння руху механізму
- •5.4 Режими руху
- •5.5. Визначення закону руху механізму
- •5.6 Усталений режим. Нерівномірність руху механізму
- •5.7. Визначення моменту інерції маховика методом Віттенбауера (за допомогою діаграми енергомас)
- •6. Зрівноваження механізмів
- •6.1. Зрівноважування механізмів на фундаменті
- •6.2. Зрівноваження обертових ланок (роторів)
- •6.3. Динамічне балансування роторів при проектуванні
- •Статичне та динамічне балансування виготовлених роторів. Повністю збалансований при проектуванні ротор після виготовлення має, тим не менше, деяку незрівноваженість.
- •Глава 7. Синтез плоских важільних механізмів
- •7.1. Умови існування кривошипа в плоских чотириланкових механізмах
- •7.2. Синтез чотириланкових механізмів за двома положеннями ланок
- •7.3. Синтез чотириланкових механізмів за коефіцієнтом зміни середньої швидкості та за середньою швидкістю вихідної ланки
- •Глава 8. Кулачкові механізми
- •8.1. Загальні відомості. Види кулачкових механізмів
- •8.2. Кінематичний аналіз кулачкових механізмів
- •8.3. Закон руху вихідної ланки
- •8.4. Визначення основних розмірів кулачкового механізму
- •8.5. Побудова профілю кулачка
- •9. Зубчасті передачі
- •9.1. Основна теорема зачеплення
- •9.2. Евольвента кола, її властивості та рівняння
- •9.3. Основні геометричні параметри циліндричних зубчастих передач
- •9.4. Якісні показники зубчастої передачі
- •9.5. Деякі відомості про способи нарізання зубчастих коліс
- •9.6. Початковий (вихідний) контур зубчастих коліс
- •9.7. Підрізання зубців. Мінімальне число зубців при виготовленні зубчастих коліс
- •9.8. Коригування (виправлення) зубчастих коліс евольвентного зачеплення
- •9.9. Вибір коефіцієнтів зміщення
- •9.10. Особливості евольвентної передачі внутрішнього зачеплення
- •9.11. Особливості геометрії косозубих циліндричних передач
- •9.12. Просторові зубчасті передачі
- •Перемножимо праві і ліві частини цих виразів
- •Рядове зачеплення з паразитними колесами. Рядове зачеплення з паразитними колесами характеризується тим, що на кожному з проміжних валів розміщено лише одне колесо.
- •9.13. Кінематичний аналіз диференціальних та планетарних механізмів
9.2. Евольвента кола, її властивості та рівняння
Евольвентою кола називається крива, яку описує будь-яка точка прямої, що перекочується по колу без ковзання. Пряму, що перекочується, називають твірною або відтворюючою прямою, вона являє собою рухому центроїду, а коло, відповідно, є нерухомою центроїдою. При перекочуванні за годинниковою стрілкою дотичної прямої n-n по колу , т. К0 вказаної прямої опише евольвенту К0Ку (рис. 9.4). Зазначимо, що при перекочуванні даної прямої у протилежному напрямі т. К0 опише також евольвенту, (точніше ліву вітку евольвенти). Оскільки пряма перекочується без ковзання, справедлива рівність NнKy= . Наведемо також інші визначення. Геометричне місце центрів кривини якої-небудь кривої називається еволютою, а сама крива по відношенню до еволюти – розгортка або евольвента. Отже, евольвента кола є крива, центри кривини якої лежать на колі. В теорії зачеплення це коло називають основним, оскільки воно служить основою для побудови евольвенти, і позначають завжди з індексом в, тобто, rв. Отже, основне коло – коло, евольвентою якого є профіль зуба.
Детально побудову евольвенти основного кола rв, при перекочуванні по ньому твірної прямої n-n, розглянемо на занятті з курсового проектування при побудові картини зубчастого зачеплення.
Рівняння евольвенти. Із умови утворення евольвенти довжина відрізка КуNу (радіус кривини евольвенти в т. Кy) повинна бути рівна дузі, що розгортається NyKy= . В свою чергу, дуга К0Nу=rв(у+у), а відрізок КуNу =rв tgу. Звідки
rв(у+у)=rвtgу,
або
inv у=у=tgу-у, (3)
де у – кут профілю, гострий кут між дотичною до евольвенти (до профілю зуба) у т. Ку і її радіусом вектором ОКу; у – евольвентний кут – кут, утворений початковим радіус-вектором ОК0 та біжучим радіус-вектором ОКу. Тригонометричну функцію кута у – у=tgу-у називають евольвентною функцією, позначають скорочено inv (інвалюта) та використовують при геометричному розрахунку евольвентних зубчастих коліс. Для спрощення розрахунків значення invу наводяться у таблицях для різних значень кута у.
Рис. 9.4
Будь-яка т. Ку евольвенти повністю визначається двома параметрами: радіус-вектором ry та евольвентним кутом у.
Зв’язок між ry та кутом у встановлюється з NyОКу залежністю
ry=rв/соsу (4)
Формули (3) та (4) визначають рівняння евольвенти в полярних координатах ry і у. Ці рівняння, після виключення параметра у, вказують на те, що евольвента повністю визначається основним колом.
Для теорії зачеплення важливе значення мають такі основні властивості евольвенти:
евольвента являє собою симетричну криву, що має дві вітки, які збігаються у початковій точці К0, розміщеній на основному колі. Отже, евольвента не має точок всередині основного кола;
точки Nу є миттєвими центрами швидкостей твірної прямої n-n і центрами кривини евольвенти у точках Ку. Отже, нормалі до евольвенти в будь-якій точці є прямі, що дотичні до основного кола у відповідних точках;
основне коло є геометричним місцем центрів кривини евольвенти, що описують твірні прямі, тому відрізки NуКу є радіусами кривини евольвенти у відповідних точках Ку;
кут профілю у та радіус кривини ry евольвенти у початковій точці К0 дорівнюють нулю. По мірі віддалення точок евольвенти від основного кола, кут профілю збільшується, кривина евольвенти зменшується, тобто радіус кривини збільшується;
при збільшенні радіуса основного кола евольвентний профіль поступово втрачає свою кривину і при rв= евольвента перетворюється на пряму лінію.
Отже, щоб визначити радіус кривини евольвенти (зубця) у певній точці треба провести від неї дотичну до основного кола.