II. Теория аномии по р. Мертону

Развитие теории Дюркгейма продолжил Роберт Мертон (1938). Если для Дюркгейма аномия означает неспособность об-щества регулировать естественные импульсы и желания индиви-дов, то, по Мертону, многие желания индивидов необязательно оказываются «естественными», а чаще бывают обусловлены ци-вилизаторской деятельностью самого общества. Социальная структура ограничивает способность определенных обществен-ных групп удовлетворять свои желания. Она оказывает давление на определенные личности в обществе, заставляя их вести себя не конформистски, а противоправно. Высшей целью западной циви-лизации является достижение материального благополучия, бла-госостояния. Это накапливающееся благополучие в принципе приравнивается к личным ценностям и заслугам и связывается с высоким престижем и социальным статусом. Люди без денег де-градируют. Цивилизация в западном индустриальном обществе толкает всех индивидуумов к тому, чтобы стремиться к возможно большему благополучию. В то же время существует эгалитарная, уравнительная идеология, заставляющая людей думать, что каж-дый член общества имеет одинаковые шансы добиваться благополучия. Однако никто не ожидает, что все люди достигнут этой це-ли, хотя каждый надеется хотя бы приблизиться к ней, в против-ном случае его будут считать лентяем и лишенным честолюбия.

Западная цивилизация предоставляет человеку для достиже-ния этой цели институциональные средства, одобренные обще-ством, и проверенные опытом нормы поведения. Общество тре-бует соблюдения этих норм всеми его членами, желающими в со-ответствии с цивилизаторскими целями «выйти наверх». Институ-циональными средствами в западном обществе являются ценно-сти среднего слоя, основанные на протестантской этике труда. До-стижение цивилизаторской цели (материальное благополучие) должно обеспечиваться упорным трудом, честностью, хорошим воспитанием людей и предвосхищающим удовлетворением своих нужд. Насилие и обман как методы достижения благополучия за-прещаются. Личность, применяющая дозволенные методы, полу-чает меньшее признание в обществе, если она не добивается, по крайней мере уровня благополучия среднего слоя. Личность же, добивающаяся достаточно высокого уровня благополучия, обре-тает признание, престиж и высокий социальный статус даже в том случае, если она пользовалась не институциональными средства-ми, не социально структурированными путями. Этот циничный подход вызывает повышенный спрос на институциональные сред-ства, оказывает особое влияние на ценностные представления лю-дей, которые не могут добиться благополучия на путях, разре-шенных обществом. Это, прежде всего представители низших слоев. В этих случаях способность достичь благополучия ограни-чивается не только нехваткой таланта или нужных качеств инди-вида, но и самой социальной структурой. С помощью институ-циональных средств и методов лишь те лица из низших слоев об-щества могут добиться благополучия, которые очень талантливы и работают исключительно упорно. Для большинства же предста-вителей низших слоев такая возможность просто нереальна и по-тому особенно сильным оказывается влияние социально откло-няющегося поведения, делинквентности и преступности, к кото-рым их толкают условия. Таким образом, в основе того сильного давления, которому подвергаются ценностные ориентации низ-ших слоев населения, лежат два следующих момента:

-- Первый состоит в том, что западная цивилизация делает больший упор на достижение материального благополучия, де-кларируя при этом, что достичь эту цель может каждый.

-- Второй сводится к тому, что сама социальная структура су-щественно ограничивает низшим слоям возможности достижения этой цели общественно признанными путями.

Отсюда аномия, по Мертону,-- это крушение системы регули-рования индивидуальных желаний, в результате чего личность на-чинает хотеть больше, чем она может добиться в рамках данной социальной структуры. Аномия--это полнейшее расхождение между декларируемыми цивилизаторскими целями и социально структурированными путями их достижения. Применительно к отдельной личности аномия есть искоренение ее моральных устоев. Личность при этом лишается всякого чувства преемствен-ности, традиционности, лишается всех обязательств. Ее связь с обществом разрушена. Аномия--это отсутствие психической и социальной интеграции, целостности личности и общества в целом.

"Феноменологія віктимізації в Україні" на підставі вивчення матеріалів віктимологічних опитувань, проведених автором і представниками UNICRI, робиться висновок про те, що Україна займає середні позиції по характеристиках злочинності в списку країн пострадянського блоку. Зазначені обставини підтвердилися і при аналізі характеристик розподілу віктимізації в Україні і їхнього співвідношення з даними кримінальної статистики. Безсумнівно, перехідний період спричинив собою небувалий сплеск злочинності (навіть без обліку її неабиякої латентності), що супроводжується тотальним відставанням діяльності органів соціального контролю і нездатністю корекції кримінальної ситуації. Зазначене природно позначилося і на характеристиках віктимізації населення. У роботі стверджується, що рівень віктимізації в Україні в середньому в 2 - 2,5 рази перевищує рівень злочинності, що реєструється. При цьому, якщо в суспільній свідомості віктимізація ототожнюється з насильством, то в основному вона має справу з крадіжками й іншими злочинами корисливого характеру. Це стабільна тенденція для більшості держав. Відомо, що рівень віктимізації по насильницьких злочинах складає приблизно 28/1000; по кишенькових крадіжках і інших викраденнях особистого майна - 68/1000; по крадіжках із проникненням, шахрайствам і автокрадіжкам - 170/1000. Віктимізація поширюється серед населення нерівномірно: чим вищий ступінь ваги злочину, тим рідше виявляється віктимізація.

Аналіз тенденцій віктимізації надав можливості висловити положення про те, що існують гомеостатичні зв'язки між злочинністю і віктимізацією: у випадках, коли суспільство стурбоване станом злочинності, - чим вище злочинність, тим нижче віктимізація; і навпаки, стабільність соціальних відносин, знижуючи страх перед злочинністю, вирівнює показники віктимізації і злочинності. Ризик віктимізації пов'язаний з дефектами способу життя і повсякденної активності, так само як і з індивідуальними відхиленнями, що проектуються ними. Як і в інших європейських країнах, час віктимізації тяжіє до вечора і ночі (насильницькі злочини - вечір/ніч, крадіжки - ніч). Загальна характеристика потерпілих в Україні також нічим не відрізняється від їхнього стандартного розподілу серед інших європейських держав. Пік віктимізації за віком припадає на 16-24 роки, за винятком крадіжок особистого майна, що зберігають стійку тенденцію щодо рівномірного розподілу між усіма віковими групами. Віктимізація щодо злочинів проти особистості у чоловіків у два, два з половиною рази вища, ніж у жінок. У майнових злочинах також превалюють чоловіки, хоча різниця не так помітна. Особи, що знаходяться в шлюбі, менш віктимізовані, ніж неодружені і вдівці. Маргінальність і низький рівень прибутку є супутниками віктимізації. Разом із тим, з ростом прибутків росте і страх перед пограбуваннями, а, отже, і ймовірність бути пограбованими. У роботі наводяться аргументи на користь того, що ризик віктимізації залежить також від ряду індивідуальних факторів соціалізації майбутньої жертви в дитинстві (неправильне виховання, відсутність такого, невдалий шлюб батьків, домінування в родині одного з батьків, соціальне відчуження дитини), а також індивідуальних психологічних факторів (низька самооцінка, пригніченість, психопатії, невротизм, професійні фрустрації, психосексуальні травми, фобії), антигромадського способу життя, досвіду і частоти попередньої віктимізації, девіантної поведінки потенційної жертви.