149. У чому проблеми розвитку і функціонування християнських церков у сучасний Україні.

Більшість вірян України відносить себе до православних, причому від третини до половини з них визнає себе вірними УПЦ-КП(Українська православна церква — Київський патріархат), яка посідає тим самим перше місце серед українських церков за чисельністю віруючих.

Православ’я

УПЦ-КП та Українська Автокефальна Православна Церква представленими у центрі і на заході України, але мають дуже слабкий вплив на переважно російськомовні схід і південь. Обидві церкви, хоча і вважають себе українськими автокефальними церквами, мають певні труднощі у своєму визнанні Всесвітнім Константинопольським чи Московським патріархатами.

Українська православна церква (Московський патріархат) посідає перше місце серед церков за чисельністю громад (понад 11.000), що більше, ніж УПЦ-КП, УАПЦ і УГКЦ разом взятих (близько 8.000). Вона представлена дуже добре у майже усіх регіонах України, крім Галичини. Хоча це окрема церква, вона знаходиться у церковному спілкуванні з Російською православною церквою (тобто не автокефальна у повному сенсі), тому не вважається часткою суспільства за національну.

Католицизм

Українська Греко-католицька церква має яскраво виражену географічну обмеженість — 97 % її парафій (понад 3.000) зосереджено в Галичині і Закарпатті, хоча осередок УГКЦ згідно з правилами Ватикану було перенесено до Києва як столиці України. Головне завдання цієї церкви — проголошення власного патріархату (усі передумови вже виконані), та розбудова громад у центрі та на сході держави по-перше за рахунок українців галицького походження, по-друге — православних віруючих, котрі бажають утворення по-справжньому українського патріархату, належно визнаного у всьому світі.

Протестанти

Особливе питання для України — це релігійні громади протестантів, до яких відносять як відверто харизматичні церкви, так і велику масу євангельських (баптистських) церков. Щодо кількості громад, то вона сягає понад 8.000 і по більшості областей держави становить до 50 % всіх церковних організацій. До протестантів належать 2,4% населення України, що складає 1125 тисяч осіб. Щотижня відвідують протестантські богослужіння близько 820 тисяч осіб. Це на 30 тисяч більше, аніж у УПЦ МП. Таким чином, серед протестантів більшість віруючих активно-практикуючі, що вигідно відрізняє їх від решти конфесій.

151. Розкрийте зміст категорії свобода совісті, свобода релігії, свобода церкви.

Свобода совісті - природне право на умови, за яких можливе вільне самовизначення особистості в світоглядній сфері буття, її духовне становлення, розвиток, самоактуалізація. Релігієзнавче осмислення свободи совісті дає змогу усвідомити її сутність саме в предметному полі релігійного самовизначення і самореалізації особистості. Потреба в релігії, релігійних цінностях, орієнтирах породжує потребу в духовній свободі, а отже, і в праві на її здійснення. Релігієзнавчий зміст свободи совісті, а саме свободи релігійної совісті, розкривається через поняття: «свобода релігії», «свобода віросповідання», «свобода в релігії», «свобода церкви».

Свобода релігії — це один з найважливіших елементів структури свободи совісті. Як релігієзнавча категорія саме в предметному полі свого вияву — ставлення людини до релігії — «свобода совісті» розкриває свій зміст через поняття «свободи релігії». Останнє містить основні аспекти свободи совісті: самовизначення індивіда щодо релігійних цінностей, орієнтирів, а також відповідне зовнішнє релігійне самовираження на їх основі.

Свобода релігії у зазначеному контексті виявляє себе у двох аспектах: як свобода вибору релігії і як свобода релігійного культу. Розглядаючи ці поняття у поєднанні їх внутрішнього і зовнішнього аспектів вияву, зауважимо, що перший з них розкриває свою сутність через поняття «свобода віросповідання», а інший стосується соціально-правових можливостей функціонування релігійних організацій і характеризується' поняттям «свобода церкви».

Свобода віросповідання — поняття, яке в релігієзнавчій і правовій літературі зустрічається частіше, ніж поняття «свобода релігії», важлива складова структура останньої, що характеризує можливості для особистості вільно, без зовнішнього примусу сповідувати у прийнятний для неї спосіб будь-яку релігію — предмет свого самовизначення.

Свобода церкви — поняття, що характеризує соціально-правові можливості функціонування релігійних організацій (церкви, релігійних асоціацій, громад віруючих). Якщо свобода віросповідання за своєю суттю — це вид індивідуальної свободи, то поняття «свобода церкви» репрезентує вид суспільної свободи.

Релігійна організація, як вільне суспільне утворення громадян-одновірців, має свою внутрішню структуру, статут, який регулює не лише проблеми, пов'язані з віросповіданням, культовими діями, а й питання дисципліни, господарської, фінансової діяльності. Релігійні об'єднання вступають у певні відносини з державою, іншими світськими організаціями, іншими конфесіями. Ці відносини, як і позакультова діяльність церкви (релігійних організацій), виходять далеко за межі предметного поля свободи совісті. Однак вони є невід'ємним елементом «силового поля» свободи релігії, свободи церкви. Останнє характеризує ступінь автономності, незалежності її внутрішнього устрою, структури, управління, канонічної діяльності від державних чинників, а також відбиває суспільні, економічні, політичні, правові можливості діяльності церкви та її структурних підрозділів.

Свобода церкви містить у своїй структурі свободу створення релігійних груп, об'єднань; свободу діяльності церковних організацій та управління; свободу господарської і фінансової діяльності; повну рівність у правовому відношенні всіх релігійних спільностей, які функціонують у державі.

Свобода в релігії — поняття, яке визначає міру свободи, яку допускає будь-яка релігійна організація для своїх громадян-одновірців у тлумаченнях окремих положень релігійного вчення, рішень вищого релігійного органу щодо необхідності тих чи інших культових дій. Йдеться про свободу думки віруючих, можливість релігійної самореалізації їх у певній релігійній спільноті. Цей аспект свободи релігії — свобода в релігії — постає безпосередньо як вияв свободи совісті. Слід зазначити, що реалізація принципу свободи релігійної думки майже в усіх конфесіях, за винятком окремих протестантських церков та неорелігійних утворень, є дуже проблематичною.