3. Розрахунок ремонтно-обслуговуючої бази

Основним показником ремонтного виробництва являється запланований обсяг робіт, або трудомісткість проведення ремонтних машин. Виходячи зі значення цього показника визначається необхідна кількість основного обладнання, виробничих робочих та площі ремонтного підприємства.

Для ремонтних майстерень господарств загальний річний обсяг робіт визначається за формулою:

Т_заг = Т₀ + Т_обл + Т_вв + Т_вп + Т_ін, люд-год (2.1)

де Т_заг – сумарна трудомісткість, яка виконується в ремонтній майстерні, люд-год;

Т₀ – сумарний обсяг робіт, який виконується по основній продукції, люд-год;

Т_обл – обсяг робіт, пов’язаний з ремонтом обладнання (8% від Т₀), люд-год;

Т_вв – обсяг робіт з виготовлення і відновлення деталей (5% від Т₀), люд-год;

Т_вп – обсяг робіт з виготовлення і ремонту різних пристроїв і інструмента (3% від Т₀) люд-год;

Т_ін – інші (непередбачені) роботи, які виконуються в майстерні (10% від Т₀) люд-год;

Сумарний обсяг робіт, який виконується по основній продукції визначається за формулою

Т₀ = Т₀' + Т_д, (2.2.)

Т₀' = Т_тр + Т_к + Т_А + Т_СГМ + Т_от, (2.3.)

де Т₀' – трудомісткість поточного ремонту і технічного обслуговування тракторів, комбайнів, автомобілів, сільськогосподарських машин і обладнання тваринницьких ферм і комплексів;

Т_Д – трудомісткість з діагностування (3,0 ... 3,5% від Т₀'), люд-год;

Т_тр – трудомісткість з поточного ремонту і технічного обслуговування тракторів, люд-год;

Т_к - трудомісткість з поточного ремонту і технічного обслуговування комбайнів, люд-год;

Т_А - трудомісткість з поточного ремонту і технічного обслуговування автомобілів, люд-год;

Т_СГМ - трудомісткість з ремонту сільськогосподарських машин, люд-год;

Т_от - трудомісткість з ремонту обладнання тваринницьких ферм і комплексів, люд-год;

Існує декілька способів визначення обсягів робіт (трудомісткості) ремонту і технічного обслуговування машинно-тракторного парку.

Для спеціалізованих ремонтних підприємств з капітального ремонту повнокомплектних машин чи агрегатів достатньо знати річну програму ремонтного підприємства (W_р) і трудомісткість капітального ремонту об’єкту (Т_і). Трудомісткість річної програми з основної продукції (Т_о.р.) визначається за формулою:

Т_о.р. = W_р · Т_і, (2.4)

Трудомісткість річної програми з основної продукції (Т_о.р.) для спеціалізованих ремонтних підприємств з відновлення деталей можна визначити за формулою:

Т_о.р. = Т_ш.к ·W_р, (2.5)

де Т_ш.к – штучно-калькуляційний час відновлення деталі (Т_ш.к = Т_пз + Т_шт); значення підготовчо-завершального Т_пз і штучного Т_шт часу визначають за маршрутно-операційними картами технологічного процесу відновлення деталі.

Для неспеціалізованих ремонтних підприємств, які виконують поточний ремонт та технічне обслуговування машин не обов’язково розраховувати кількість ремонтів та технічних обслуговувань. Цей спосіб використовують при узагальнених розрахунках обсягів ремонтно-обслуговуючих робіт так як при ньому виникають істотні неточності.

Більш точні результати розрахунків обсягів робіт з технічного обслуговування і поточного ремонту машин одержують при використанні питомих нормативів на 1000 год. роботи конкретної машини чи на 1000 км пробігу автомобіля.

Таким чином, знаючи річний наробіток машин, який планується (W_р), кількість машин даної марки (n^і) в господарстві і взявши з Додатків П-Т нормативні питомі трудомісткості на поточний ремонт і технічне обслуговування (η_n), можна визначити річну трудомісткість (Т_тр) на поточний ремонт чи технічне обслуговування тракторів і автомобілів даної марки за формулою:

(2.6)

Обсяг робіт з поточного ремонту і технічного обслуговування комбайнів, оскільки існують питомі трудомісткості на 100 га зібраної площі (Додатки У,Ф) визначається за формулою:

де W_з.п. – зібрана площа комбайном даної марки, га;

nⁱ –питомі кількість комбайнів даної марки, шт.;

η_n – трудомісткості, люд-год./100 га

Обсяг робіт з поточного ремонту обладнання тваринницьких ферм і комплексів визначається за формулою:

(2.7)

де N_Г – кількість голів худоби (птиці) в господарстві, шт.;

η_n – питома трудомісткість на 1000 голів худоби (птиці), ум.рем.; (приймається: для поголів’я великої рогатої худоби молочного напряму – 3,74; м’ясного напряму – 2,90; свиней -0,57, вівців – 0,40; птиці – 0,060 ум. рем.)

Трудомісткість ремонту сільськогосподарських машин Т_СГМ можна приймати рівною 100% трудомісткості поточного ремонту тракторів.

Загальний обсяг робіт з поточного ремонту і технічного обслуговування тракторів, комбайнів, автомобілів, сільгоспмашин, обладнання тваринницьких ферм і комплексів визначають через одиницю умовного ремонту.

За одиницю умовного ремонту приймається трудомісткість в 300 людино-годин для умов майстерні з річним обсягом ремонтно-обслуговуючих робіт в 300 умовних ремонтів (ум. рем.)

Явочна і списочна кількість основних робітників визначається окремо за кожною спеціальністю і конкретній дільниці підприємства.

Р_я = Р_с = (2.8)

де Т – трудомісткість видів робіт по дільницях підприємства, люд-год.;

Ф_н.р., Ф_д.р. – відповідно номінальний і дійсний річний фонд часу, год.;

К – коефіцієнт перевиконання норм виробітку (К = 1,05...1,15)

Кількість допоміжних робітників (інструментальники, комірники, електрокарщики тощо) складають до 10% від кількості основних виробничих робітників. Кількість інженерно-технічних працівників, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу приймають відповідно до 10%, 2..3 і 2...4% від суми виробничих і допоміжних робітників.

Вихідні дані для визначення складу обладнання – це робочий технологічний процес і трудомісткість виконання окремих видів робіт або операцій. При проектуванні необхідно розрахувати кількість основного обладнання, на якому виконують найбільш складні і трудомісткі операції ремонту машин, агрегатів і відновлення деталей.

До основного обладнання ремонтного підприємства відносяться мийні машини, металообробні верстати, стенди для обкатки і випробування агрегатів і машин в цілому тощо.

В пояснювальній записці наводять розрахунки кількості мийних машин, металообробних верстатів, обкатногальмівних стендів тощо. Інше обладнання розраховують аналогічно або вибирають за типовими проектами, виходячи з річної програми ремонту, одержаної кількості виробничих робітників в найбільш завантажені періоди, кількості робочих місць і дільниць.

Кількість мийних машин періодичної дії

(2.9)

де Q – загальна маса деталей, яка підлягає миттю, кг;

t – час миття однієї партії деталей або вузлів (звичайно t = 0,5 год.), год;

Ф_д.обл. – дійсний фонд часу обладнання, год;

q – маса деталей одного завантаження, кг (приймають за технічною характеристикою мийної машини);

η₀ = 0,6...0,8 – коефіцієнт, який враховує одночасне завантаження мийної машини за масою в залежності від конфігурації і габаритів деталей;

η_в = 0,8...0,9 – коефіцієнт використання мийної машини за часом.

Кількість мийних машин конвеєрного типу

(2.10)

де q_м – продуктивність мийної машини, кг/год (приймається за технічною характеристикою мийної машини).

Кількість металообробних верстатів

Визначення кількості металообробних верстатів і підбір їх за видами і розмірами багато в чому залежить від номенклатури об’єктів, які ремонтуються і від типу виробництва.

Розрахунок кількості верстатів можна вести в тому випадку, коли відома загальна трудомісткість верстатних робіт або види робіт (токарні, фрезерні, свердлильні тощо), тобто

N_в = (2.11)

де Т_в – загальна річна трудомісткість верстатних робіт або за видами, люд-год;

К_з – коефіцієнт завантаження верстата за часом (звичайно приймається не менше 0,85).

Роботу слюсарно-механічного відділення (дільниці) необхідно планувати в дві зміни.

Якщо відсутні дані трудомісткості верстатних робіт за видами, то розрахована кількість верстатів розподіляється за видами, користуючись таким співвідношенням: токарні верстати – 35...50%, розточні – 8...10%, стругальні – 8...10%, фрезерні – 10...12%, свердлильні – 10...15% і шліфувальні – 12...20%.

Проте, одержана кількість верстатів за видами обробки є орієнтовною.

В залежності від профілю ремонтного підприємства, виробничої програми і інших факторів в кожному конкретному випадку в межах загальної кількості верстатного обладнання можуть бути внесені необхідні зміни.

Кількість контрольно-випробувальних стендів N_кв якого-небудь призначення визначається за формулою

(2.12)

де W_к – кількість об’єктів (виробів), які контролюються на протязі року, шт.;

t_к – тривалість контролю одного об’єкта (береться з технічної характеристики стенда), год.;

К_с – коефіцієнт використання стенда за часом (приймається рівним 0,75-0,80).

Кількість об’єктів, які контролюються або випробовуються на стенді визначають виходячи з виробничої програми. При цьому необхідно мати на увазі, що багато об’єктів на гідравлічних і інших стендах перевіряють двічі, тобто до і після ремонту (головки блоків, блоки тощо).

Визначення площі ремонтного підприємства

Вся площа ремонтно-обслуговуючого підприємства поділяється на виробничу, допоміжну і адміністративно-побутову.

До виробничої площі підприємства належить площа, яка зайнята технологічним обладнанням (верстатами, стендами, стелажами, мийними машинами тощо), наземним транспортним обладнанням (конвеєрами, рольгангами і т. ін.), об’єктами ремонту (машинами, складальними одиницями, деталями, заготовками тощо), які знаходяться на робочих місцях і біля них, а також робочими зонами, проходами і проїздами поміж обладнанням і робочими місцями (крім магістральних проїздів).

Площі виробничих підрозділів визначають декількома методами: графічним – розміщенням обладнання на технологічних плануваннях, розрахунковим – за питомими площами на одиницю обладнання, на одного робітника, на одне робоче місце або на одиницю ремонту.

Визначення площ розміщенням макетів обладнання в масштабі на кресленні технологічної планіровки дільниць – найбільш точний, але трудомісткий спосіб.

При розрахунках виробничих площ дільниць (зовнішнього очищення і миття, розбирально-мийного, складання, фарбування, технічного діагностування машин тощо) за площами, які займають обладнанням і машинами, і перехідними коефіцієнтами користуються формулою:

F_д = (F_обл. + F_м)σ, (2.13)

де F_обл. і F_м – площі, які займають відповідно обладнання і машини (Додаток Х), м²;

σ – коефіцієнт, який враховує робочі зони і проходи;

За питомою площею на одиницю ремонту – найбільш поширений розрахунок виробничої площі підприємства, бо дає порівняно точні результати. Площу визначають за формулою:

(2.14)

де W – річна програма ремонтного підприємства у фізичних, приведених одиницях чи умовних ремонтних;

f_р – питома площа на одиницю ремонту, м²

Значення питомих площ на одиницю ремонту розробляються проектними інститутами і іншими організаціями з урахуванням конструктивних особливостей об’єктів, які ремонтуються, і розміром програм для розрахунку основних виробничих підрозділів і загальної виробничої площі підприємства.

До допоміжних площ належать площі, які зайняті у виробничому корпусі: відділення (дільниці) відділу головного механіка і головного енергетика; інструментального відділення; лабораторіями, складами і іншими приміщеннями, а також магістральними проїздами і переходами (між цехами, відділеннями і дільницями) тощо.