- •Тема лекції №7: «дифтерія . Менінгококова інфекція.»
- •1. Визначення дифтерія; збудник захворювання, його характеристика.
- •2. Епідеміологія, патогенез інфекції
- •3 .Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення.
- •4. Лабораторна діагностика.
- •5. Догляд і лікування хворих.
- •6. Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих
- •7. Профілактичні заходи
- •« Менінгококова інфекція »
- •1. Визначення менінгококова хвороба; збудник захворювання, його характеристика.
- •2. Епідеміологія, патогенез інфекції.
- •3 .Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення
- •4. Лабораторна діагностика.
- •5. Догляд і лікування хворих
- •6 .Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих
- •7. Профілактичні заходи
« Менінгококова інфекція »
1. Визначення менінгококова хвороба; збудник захворювання, його характеристика.
2. Епідеміологія, патогенез інфекції.
3 .Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення.
4. Лабораторна діагностика.
5. Догляд і лікування хворих.
6 .Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих.
7. Профілактичні заходи
1. Визначення менінгококова хвороба; збудник захворювання, його характеристика.
Менінгококова хвороба (infectio meningococcia) – гостра бактерійна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів. що спричинюється менінгококом, найчастіше перебігає як назофарингіт, рідше у формі сепсису, гнійного менінгіту або менінгоенцефаліту.
Збудник - менінгокок Neisseria meningitidіs - має бобоподібну форму, у мазках крові й ліквору розміщується попарно. Грамнегативний, спор і капсул не утворює. Продукує ряд токсинів, при руйнуванні вивільняє сильний ендотоксин. Культивується при температурі 36-37 °С на середовищах з додаванням білка. Розрізняють ряд серогруп менінгококів. Хворобу найчастіше спричинюють збудники серогруп А, В і С. Менінгококи нестійкі в довкіллі, дуже чутливі до дії високої та низької температури, дезінфекційних розчинів, ультрафіолетових променів.
2. Епідеміологія, патогенез інфекції.
Джерелом збудника є хвора людина і здорові носії. В епідеміологічному відношенні найбільш небезпечні особи з менінгококовим назофарингітом. Вони виділяють менінгококи протягом 3-4 тиж. Хворі з іншими клінічними формами інфекції заразні в тих випадках. коли на слизовій носоглотки є менінгококи, що спостерігається лише у 18 % випадків. Здорове носійство може тривати 2-6 тиж.. Воно частіше трапляється в осіб з хронічними запальними змінами в носоглотці. На 1 хворого припадає до 2 000 здорових носіїв менінгококів і більше. При спорадичній захворюваності носіиство не перевищує 1 %, під час епідемії - охоплює до 45 % контактних осіб.
Механізм передачі збудника крапельний. Виділенню менінгококів сприяють кашель, чхання, нежить. Хворіють люди різного віку, найчастіше - діти віком до 10 років. Можуть спостерігатись як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи, здебільшого в дитячих колективах, гуртожитках, казармах. Максимум захворювань припадає на лютий-квітень. Періодичність спалахів складає від 10 до 30 років.
Патогенез. Збудник проникає в організм через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, де розвивається запальний процес (назофарингіт). Коли менінгококи, подолавши місцевий захисний бар'єр, потрапляють у кров - розвивається сепсис, що супроводжується масивною загибеллю мікробів і викидом токсинів. Внаслідок цього виникають значні розлади гомеостазу, множинні крововиливи у внутрішні органи і шкіру, може розвинутись інфекційно-токсичний шок, синдром ДВЗ крові. При подоланні менінгококами гематоенцефалічного бар'єру виникає гнійний менінгіт, що супроводжується набряком головного мозку.
Після перенесеної хвороби залишається стійкий типоспецифічний імунітет.