35. Газета «Порада»: видавець, програма, матеріали.

Спроби заснування укр. преси у Х. услід за Міхновським продовжив М.Ф. Лободовський - відомий харк. українофіл. 14. 05.1906 випустив єдиний № часопису «Порада». Вона мала сільськогосподарське спрямування, призначалася для селян і орієн­тувалася на монархічну (а не революційну) концепцію дійсності. Усі матеріали належали редакто­рові. Як правопис у відповідності з Емським указом редактор вико­ристовував «ярижку», хоча революція усунула цю вимогу до українсь­кою друкованого слова. Відкривалася газета наведенням Височайших царських Маніфестів. Друкувалися вони в оригіналі і в перекладі укр. мовою паралельно - поява офіційних урядових документів українською мовою мала величезне значення. Далі Лободовський вмістив свою публі­цистичну статтю «Роз'яснення Маніфестів» - про­грамовий редакційний матеріал. Редактор пояснював основні категорії й поняття, що трапляються в маніфестах. Дарування народові політичних свобод і скликання всеросійсько­го парламенту він розцінив як початок нової епохи в історії Росії. Далі йшло роз'яснення поняття й функцій громадянських свобод, права недоторканності людини, свободи вірування, поняття свободи зборів, спілок і товариств. Маніфес­ти — то тільки початок клопоту царя про задоволення потреб селянсь­ких у землі. Ми на порозі нового життя. У наступній статті «До пильної уваги хліборобів» повідомлялося, що царським указом від 1906 р. запроваджені земельні ко­місії з широкими повноваженнями, зокрема й гарантувати кредити селянам для викупу держ. й поміщицької землі. Центральне місце у номері займала історична розвідка «Короткий озирк минулого життя нашого государства…». Огляд географії укр. земель. Далі викладалася укр. іс­трія з наголосом на те, що вічова засада була головною структурною основою політ. історії нашої землі. Лише зараз відновлюється істор. традиція. Далі - кілька інформаційних матеріалів - «Що здіялося уважливого в нашому государстві». Більша їх частина була згрупована навколо відкриття Першої Держ. Думи. Наприкінці газети друкувалися літ. твори. Усі були підписані криптонімом М. Л. і належали Лободовському. Вірші засвідчили про брак у нього літ. таланту. На завершення номера автор подав словник термінів, щоб читачу був зрозумілий його виклад. Слід гадати, що складність видання самотужки поважного часопису, яким замислювалася газета, стала головною перешкодою на шляху її подальшого існування. + харк. мас. читач не був готовий до сприйняття укр. періодики, тонкий прошарок інтелігенції, укр. жур-ці бракувало кваліфікованих кадрів «П» орієнтувалася на самодержавство, еволюційний розвиток сусп-ва через запровадження маніфестів. Газета згуртовувала читача навколо укр. ідеї: автономія в складі Росії з наступним створенням самостійної Укр. держави.

35. Партійне життя в Харкові під час Першої російської революції та партійна журналістика.

Великого поширення набула партійна преса. Новостворені політ. партії намагалися захопити інфорорм. ринок і використати друковане слово для пропаганди своїх програм. Першими після проголошення 17.10. 1905 р. царського Мані­фесту організувалися ліберали-центристи, створивши Конституцій­но-демократичну партію народної свободи (КАДЕТИ). Тоді ж у Х. утворився їх осередок. Лідерами партії були проф-ри універу М.П. Чубинський, М.А. Гредескул, Д.І. Багалій, М.Ф. Сумцов, лікар В.В. Фавр. Кадети користувалися в Харкові найбіль­шим політ. авторитетом. Вони не були сліпими наслідувачами столичних однопартійців. Їх позиція враховувала укр. інтереси. На початковому етапі, під час першої рос. революції, каде­ти відіграли позитивну роль. Історія преси кадетів, партії, яка лояльно ставилася до уряду, прагнула досягти поліпшення сусп. ладу лише в межах легальних, конституційних дій - тоталітарна держава виявилася не готовою до випробування свободою і демократією. Кадетська газета «Мир» змушена була п'ять разів змінювати назву, маскуватися, хоча стояла не на революційних, а на лібераль­них позиціях. Проте уряд не був готовий до діалогу із сусп. Спроби створення парт. жур-ки кадетів у Х. на цьому припинилися. Не маючи формально­го зв'язку з ПНС, на позиціях кадетів стояли дві харк. приватні газети «Южный край» і «Утро». Правоцентриська проурядова партія «Союз 17 октября» (октябристи) не користувалися у Х. популярністю. Це була партія чиновників, урядовців. ЇЇ лідерами - Харк. міський голова О.К. Погорілко і князь О.Д. Голіцин. 21.11. 1906 - розпочала видання щоденної політ. газети «Центр». Редакторами стали С.Ф. Бельський (справжнє ім'я — Савченко) і В.Я. Власов. Ост. № - 18.02.1907. Проіснувала малий промі­жок часу. Крайні праві монар­хічні партії: «Русское Собрание» (РС) і «Союз Русского Народа» (СРН) вважали непотрібними політ. реформи, шкідливи­ми компроміси з револ. Силами; ідеал - доманіфестський зразок самодержавства. СРН було найчисельніше полі­т. угруповання в Росії. Особливістю харківських чорносотенців було те, що вони не допустили в місті погромів проти інтелігенції та єврейських громад. Завдання харк. осе­редку - інтелект. забезпечення руху. Перша чорносотенська газета з'явилася в Х. - 19. 11. 1906 - «Правда». Згодом замість неї - «Глас народа», потім - «Чорная сотня». Харк. чорносотенці не потребували окре­мого періодичного органу, адже а них були «ХВ». У цьому й полягала головна причина припинення видання чорносо­тенних газет. Спробували створити свою легальну пресу в Харкові ліві партії, зокрема соціал-демокра­ти - одна з найбільш численних парт. організацій. Та налагодити свою парт. жур-ку харківським соц-демократам не вдалося. 25.10.1905 з'явився єдиний номер г. «Харьковский рабочий». Газета вийшла не­легально, мала підбурювальний характер, закликала пролетаріат йти до кінця в боротьбі з капіталом. Пізніше за всіх на харк. інф. ринку з'явилися есери (Партія соціалістів-революціонерів), заснувавши г. «Харьковская жизнь» (1906). Парт. жур-ка в Х. періоду першої рос. революції складала розгалужену систему й була репрезентована 5а політ. силами: лібералами-центристами, правоцентристами, монархістами, соціал-демократами й есе­рами. Проте політичні події розгорталися так, що соц-дем. преса розвинутися не змогла; кадетська й есерівська преса - заборонена царським урядом; правоцентр. загинула сама; і лише чорносотенська журналістика продовжувала існувати до по­чатку Першої св. війни, спираючись на урядову підтримку й до­тації, але втративши авторитет у переважної частини інтелектуальної еліти. Уперше за допомогою жур-ки розгорнулися змагання за прихильність виборців, поширення свого політ. впливу.