- •Харківська журналістика (х.Ж.) як предмет наукового вивчення.
- •Народження журналістики в Україні. Місце Харкова.
- •Харківський університет і журналістика на початку хх ст.
- •Моделі виникнення журналістики та їх реалізація в Харкові.
- •Німецька модель виникнення журналістики та причини її застосування в Харкові.
- •6. «Харьковский еженедельник», «Украинский домовод».
- •7. «Харьковский Демокрит».
- •8. «Харьковские известия».
- •9. «Украинский вестник»: наукові статті, естетична програма.
- •10. «Украинский вестник»: літературний склад.
- •11. «Украинский журнал».
- •12. Альманахова жур-ка Харківської школи романтиків. (хшр)
- •13. Газета «Харьковские губернские ведомости» першого періоду.
- •14. «Харьковские губернские ведомости» в епоху Великих реформ: дискусія про т. Шевченка.
- •15. «Х. Губернские ведомости» в 1870-90ті: співробітництво в газеті д.І. Багалія та м.Ф. Сумцова.
- •16. Завершальний період в історії газети «Харьковские губернские ведомости».
- •17. Журнал «Мир»: редактор, автори, матеріали.
- •18. Газета «Южный край»: видавець, автори, позиція
- •19. М.Ф.Сумцов як співробітник газети «Южный край».
- •20. Становлення фахової журналістики в Харкові
- •21. Журналістика наукових товариств Харківського університету.
- •22. Наукові періодичні видання Харківського університету.
- •23. «Протоколы заседаний совета Императорского Харьковского университета».
- •24. Розвиток вищих закладів освіти в Харкові та їх журналістика.
- •25. Приватна складова в розвитку фахової журналістики Харкова.
- •27. Промислові, сільськогосподарські, торгівельні газети й журнали як складова фахової журналістики в Харкові.
- •28. Періодичні видання урядових структур як складова фахової журналістики в Харкові.
- •29. Журнал «Вера и разум» задум, історія заснування, структура.
- •30. Тимофій Буткевич як публіцист вр.
- •31. Філософія у журналі вр
- •32. Церковна історія у вр
- •33. Літературна критика в журналі вр
- •34.Заперечення соціалізму з позиції христ.Цінностей у вр
- •Перша російська революція та її вплив на розвиток журналістки.
- •Газета «Слобожанщина»: видавець, програма, матеріали.
- •Газета «Порада»: видавець, програма, матеріали.
- •Партійне життя в Харкові під час Першої російської революції та партійна журналістика.
- •Журналістика кадетів під час Першої російської революції.
- •Чорносотенна журналістика в Харкові.
- •Соціалістична журналістика Харкова (соціал-демократи, есери).
- •Розвиток приватної журналістики в Харкові в період Першої російської революції.
- •Сатирична журналістика в х. Під час Першої російської революції. Творчість а. Аверченка.
- •«Церковна газета» та її видавець о. Іоанн Філевський.
- •Газета «Утро»: місце на інформаційному ринку.
- •Журнал «Мирный труд» як зразок чорносотенної журналістики.
- •Видавець і редактор журналу «Мирный труд» а. С. Вязігін.
- •Перший період в історії журналу «Мирный труд» та наступні трансформації.
- •49. Ідеологія журналу «Мирний труд»: монархізм, російський націоналізм, ставлення до національного питання, соціалізму.
- •50. Журналістика в Харкові між двома революціями
- •51. Спроби організації партійної журналістики в Харкові між двома революціями.
- •52. Фахова журналістика в Харкові між двома революціями.
- •53. Газета «Сніп»: видавець, редактор, автори.
- •54. Газета «Сніп»: структура, основні матеріали.
- •55. Газета «Сніп»: причини припинення видання.
- •57. Газета «Рідне слово»
- •58. Преса російських більшовиків у Харкові
- •59. Захоплення більшовиками влади в Харкові та їх інф. Політика.
- •60. Офіційна журналістика Радянського уряду України.
- •61. Для чого слід знати історію журналістики Харківської губернії
- •62. Преса Харківської губернії і сучасність…
- •63. Видатні редактори й журналісти Харківської губернії.
Сатирична журналістика в х. Під час Першої російської революції. Творчість а. Аверченка.
Революція 1905 викликала розквіт сатиричної жур-ки. Виходили гостро злободенні журнали: „Зритель", „Молот", „Пулемет", „Стрелы", „Сигнал" та ін. Вони боляче зачіпали міністерську верхівку, нерідко нападали на царську родину, генералів і губернаторів. 1905 у Х. з'явився піонер відродження сатиричної жур-ки — журнал «Харьковский будильник». Його редактор-видавець заховався під псевдонімом Иголочка,(імовірно, Аверченко), що свідчило: часопис був розпочатий до запровадження «Тимчасових правил». Головним співробітником був А. Аверченко. Сатирик проживав у Х у 1900-1907, де і відбулося його становлення як жур-та й сатир. письменника. Дебютував у газеті «Южный край» оповіданням «Як мені довелося застрахувати життя». Перші приклади соц. сатири А. зустрічаються в «Харьковском будильнике», де були розміщені карикатури, оповідання, анекдоти, вірші. Редактор балансував на межі дозволеного - політ. ознак сучасності не було помітно. Втім, «ХБ» поповнив список приватних одноденок. Наступні проекти сатирика – харк. видання «Штык» і «Меч». Довголіття й процвітання зазнав тижневик «Настоящее жало» (1906—1917). Видавці - О.О. і О.П. Гермейєри, а редакторами були М.Г. Ковальов, А.К. Архипов, Я.Г. Буланов та ін. За декларацією незалежної думки і приватного статусу ховався чорносотенний журнал, сатира якого спрямовувалася проти рев. перетворень і реформ. Реальністю жур-го ринку Росії в міру придушення революції стали чорносотенні гуморист. органи. З «Настоящим жалом» полемізував Аверченко на стор. журналу «Штык». За критику чорносотенної преси, полеміку з «Настоящим жалом» «Штык» був оштрафований, а потім і заборонений. Аверченко створив новий сатир. ж-л «Меч» (1907). Він виступав у ж-х «Штык» та «Меч» як автор худ. творів і ілюстратор, формував загальну концепцію видань. Журнал декларував свій зв'язок з кадетами. Висміювалася газета «Жало»,«Чорная сотня». «Штык» еволюціонував: у ньому з'являлася і сатирична хроніка «Харків» та рубрика «Гумористичний фейлетон» з сатиричними оповідання А., в яких висміювалася політ. ситуація в Росії: слухняність громадян, діяльність політ. партій. Через сутичку з генерал-губернатором Пєшковим А. змушений виїхати з Х. У Пітері А. редагує «Сатирикон», а згодом засновує свій часопис «Новьій сатирикон» (1913—18). В: 1) численні спроби харків'ян налагодити видання сатир. журналів, хоча більшість - невдачі. 2) харк. сатир. жур-ка виявила світове надбання - творчий доробок А.Аверченка. 3) єдиний гуморист. тижневик, якому ніщо не загрожувало, виявився пов'язаним із чорносотенними партіями.
«Церковна газета» та її видавець о. Іоанн Філевський.
Релігійна преса раніше видавалася інституційно - від імені церкви. Революція створила можливості для появи приват. релігійних видань. І.І. Філевський - священика, згодом - професор універу - виступив у 1906 ред. і видавцем «Церковной газети» . І. Філевський був представником тієї харківської інтелектуальної еліти, яка увібрала в себе пізнавальні інтенції університетського міста, демократизм, пов'язаний з автономією університетського життя. «ЦГ» виділялася здатністю до критичного мислення, об'єктивної оцінки ситуації, відповідальністю. Газета стала органом цілого руху всередині православної церкви в Україні, діячі якого виступали за «церковне оновлення». Центром цієї течії був Х., де навколо Філевського сформувався гурток діячів церкви. За допомогою приватної газети гурток висловлював і поширював свої ідеї, формував коло прихильників. Під час революції церква як сусп. інститут зберегла вірність самодержавству. Але течія «церковного оновлення» виступала проти офіційної політики рос. православної церкви, проти залежності церкви від самодержавства, підтримували демокр. зміни в суспільстві. Їхні позиції були близькі до програми ПНС, про що свідчать і публікації на стор. «ЦГ» діячів харк. організації ПНС. Тема протесту проти розправи над повсталим народом стала центральною для «ЦГ». Захищаючи основи християнської етики, діячі церковного оновлення апелювали до Євангелія. Убивство не може бути засобом політ. боротьби. Покликання «ЦГ» - боротьба проти чорної сотні. Багатьом авторам газети довелося ховатися під псевдонімами або виступати анонімно. У ст. «Єврейське питання і пастори церкви», автор П. Л. вперше в публіцистиці розглянув психологію натовпу. Юрба позбавляє людину індивідуальності. Відповідальність за злочини лежить на підбурювачах натовпу, а не на кожному учасникові зокрема. У культурній державі не може бути самосуду натовпу. Автори «ЦГ» протестували проти будь-яких способів обмеження людського життя. Із газетою співробітничав проф. М.Ф. Сумцов. Він розкривав тему культурної величі України та її право на політ. самостійність. У статті «Старовинні українські церковні співи» він доводив, що саме в Україні виробилася традиція церковного співу. Газета приділяла увагу питанням розвитку літ-ри і мистецтва, у яких мистецтво розглядалося як вищий вид духовної діяльності людини. «ЦГ» відзначалася ідеями заперечення смертної кари, масових розстрілів, критикою лівих партій за тоталітарні методи політ. боротьби, а соціалізму за концепцію людини в межах її споживацьких потреб. Після розгону царем І Держ. Думи видання «ЦГ» було призупинене на підставі правил про воєнне становище.