- •3.4. Моральне виховання
- •3.4.1. Завдання і зміст морального виховання
- •266 . Розділ з
- •3.4.2. Шляхи і засоби морального виховання
- •3.4.3. Виховання моральної свідомості та громадянської відповідальності
- •270 Розділ з
- •3.4.4. Виховання національної гідності й менталітету
- •272 Розділ з
- •3.4.5. Патріотичне й інтернаціональне виховання
- •274 Розділ з
- •3.4.6. Виховання дисциплінованості
- •3.4.7. Статеве виховання
- •276 Розділ з
- •3.4.8. Екологічне виховання
- •3.4.9. Правове виховання
- •280 Розділ з
- •282 Розділ з
3.4.5. Патріотичне й інтернаціональне виховання
У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (гр. patriotes — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як
Теорія виховання 273
зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.
Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.
В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Та головне — залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.
Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав:
Не можна любити народів других, коли ти не любиш, Вкраїну!..
Інтернаціоналізм (від лат. inter — між + natio — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціональне виховання здійснюється у процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних на-вчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з представниками інших націй. Велику роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму відіграє література, засоби масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі й культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.
274 Розділ з
3.4.6. Виховання дисциплінованості
Дисциплінованість, організованість людини — ознака її моральної вихованості й культури взагалі. Дисципліна (від лат. disciplina — вчення, виховання, розпорядок) — певний порядок, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.
Основи дисциплінованості людини формуються як і переважна більшість моральних якостей у ранньому дитинстві.
А.С. Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: "Дисципліну не треба розглядати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу, результат насамперед зусиль самого колективу..."1. Переважаюча сила дисциплінованості окремої особистості й певного колективу, суспільства в цілому полягає у створенні морального клімату захищеності окремої людини. Особливо це важливо в дитячому житті.
Основою дисципліни є діалектичне поєднання переконування з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова опанування вміннями і звичками в моральній поведінці. А.С. Макаренко дотримувався переконання: "Коли б хто-небудь спитав, як би я міг в короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї"2.
Технологія виховання дисциплінованості окремої людини, певного колективу досить зрозуміла: вихователь знайомить вихованця з правилами і нормами, яких треба дотримуватись залежно від соціальних потреб, створює оптимальні умови для свідомої діяльності особистості в рамках правил і норм, а головне — постійний контроль за поведінкою вихованців за допомогою чітких і безкомпромісних вимог.
Формування дисциплінованості — процес досить тривалий і вимагає від вихователя наполегливості й терпіння.
1 Макаренко А.С. Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 243.
2 Там само. — С. 133.
Теорія виховання 275