320 Розділ З

3.9. Педагогічне спілкування

Педагогічне спілкування, його функції. Структу­ра, рівні, види спілкування. Стилі спілкування. Психолого-педагогічні умови ефективності спілкування. Література. Завдання для самостійної роботи. Зав­дання для самоконтролю.

Людина — продукт природи і суспільства. Повноцінний роз­виток людини, і передусім психічний, соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточу­ють особистість, є невичерпним джерелом її соціального ста­новлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок осо­бистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлюється її природними потреба­ми. Серце людини "зіткано" з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сут­ністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істота­ми свого виду чи роду.

Прагнення до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості. Психо­лог О.О. Ухтомський писав: "Я давно думаю, що письменство виникло в людстві "з горя", як наслідок невдоволення потреби мати перед собою співбесідника і товариша! Не маючи цього скарбу поряд з собою, людина і придумала писати кому-небудь уявному, далекому співбесіднику навмання, що там далеко знайдуться душі, які зарезонують на твої запити, думки і вис­новки".

Професійна діяльність учителя-вихователя цілковито спи­рається на спілкування, залежить від спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успі­хи в навчально-виховній роботі, становлення професійної май­стерності.

Теорія виховання 321

3.9.1. Педагогічне спілкування, його функції

Педагогічне спілкування є системою органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця у всіх сфе­рах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов актив­ної результативної життєдіяльності особистості. Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у про­цесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприят­ливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, за­безпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяль­ності, ефективне керівництво соціально-психологічними проце­сами в учнівському колективі і дає змогу максимально викори­стовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування виступає як взаємообу-мовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім вид професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не лише взаємодіє з вихо­ванцем, а й має залишатися одночасно і поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, то необ­хідно виділити аксіоматичні фактори: а) інтеціональність (на­явність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результа­тивність (міра збігання досягнутого результату з означеною ме­тою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Можна виділити певні умовні категорії спілкування: діяль­ність, взаємодія, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємо-оцінка.

Спілкування виконує не лише пізнавальну роль, а є своєрід­ним практичним людинознавством, оскільки за допомогою спіл­кування особистість пізнає не лише іншу людину, але й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: а) пі­знання особистості; б) обмін інформацією; в) організація діяль­ності; г) обмін ролями; д) співпереживання; е) самоутверджен­ня; є) регулювання спільної діяльності; ж) спонукання особи­стості до дії та взаємодії (рис. 3.30).

322

323

Рис. 3.30. Функції спілкування