5. Зародження кейнсіанської школи. Теоретична система Дж.М.Кейнса

Вплив неокласицизму в 20—30 рр. різко зменшився, тому що пережив кризу. Механізм вільної конкуренції не забезпечував подолання протиріч ринкового господарства. Сама практика відчує необхідність втручання держави в господарське життя. У зв'язку з цим гостро постало питання про розробку нової теоретичної концепції, яка обґрунтувала б напрями і методи регулювання економіки з боку держави. За цих умов у 30 рр. ХХ ст. виникає новий напрям в економічній теорії — «регульовна економіка» - засновником якого був Джон Мейнард Кейнс. У подальшому цей напрям і одержав назву кейнсіанство.

Кейнсіанство - напрям в економічній науці, що дає обґрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси. Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше. Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював напрям економічної теорії - теорію державної регульованої економіки. В докейнсіанській економічній теорії, зокрема неокласицизмі, переважав мікроекономічний підхід (аналіз економіки з точки зору окремих господарських одиниць). Умови процвітання окремого господарчого суб'єкта ототожнювалися з умовами зростання та процвітання країни в цілому.

Виникнувши у 30-ті рр., кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу протягом 40-50 рр. XX ст.

На відміну від класиків та неокласиків Кейнс не розглядав капіталізм як систему економічних гармоній. Він говорить про притаманні цьому суспільству недоліки. Основними з них він вважав неповне використання виробничих та трудових ресурсів, кризи, безробіття. Кейнс зробив спробу дослідити причини цих недоліків і розробив конструктивні рекомендації щодо їх усунення. На думку Кейнса, головна причина криз та безробіття - недостатність сукупного попиту. Його недостатність зумовлена дією основного психологічного закону. Згідно з цим законом зі зростанням доходу збільшується і споживання, але не тією мірою, якою збільшується дохід, оскільки зростає: схильність до заощаджень. Це стримує зростання попиту доживання. Тому в центрі теорії Кейнса - проблема факто-й, що визначає величину попиту та його зростання. Досліджуючи цю систему, Кейнс увів такі поняття, як:

• схильність до споживання — це частка споживання в національному доході;

• схильність до заощадження — визначається частиною доходу, що заощаджується;

• схильність до інвестицій - частина національного доходу, яка йде на розширення виробництва;

• переваги ліквідності - прагнення перетворити в позичкову форму;

• гранична ефективність капіталу - норма прибутку тощо.

З'ясувавши причини, що породжують недоліки капіталістичної системи та фактори, які на них впливають, Кейнс розробив практичні рекомендації щодо їх усунення - економічну програму державного регулювання економіки. На думку Кейнса держава повинна стимулювати підвищення ефективного попиту, передусім інвестиційного, продуктивного, за рахунок бюджетних методів (система державних закупівель і домовленостей), за рахунок заходів щодо підвищення граничної ефективності капіталу і зниження норми відсотка за допомогою помірної інфляції, впровадження пільгової (заохочувальної) для корпорацій системи податків, державного субсидіювання з метою росту виробництва.

Мінілексикон

Версальський договір – мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 року, який закріпив результати Першої світової війни. Згідно з ним, Німеччина втратила значну частину території й зобов’язувалась сплатити репарації.

Депресія – фаза економічного циклу, яка характеризується глибоким падінням та застоєм у виробництві, високим безробіттям та падінням доходів населеня.

Загальна рівновага –стан економіки, коли досягнуто рівноваги на усіх риках. Вважається, що економіка знаходиться у стані загальної рівноваги, коли неможливо змінити виробництво одного товару, не змінивши ціни на інші товари.

План Дауеса – репараційний план для Німеччини, який був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г.Дауеса і затверджений 16 серпня 1924 р. План передбачав заходи по відновленню економіки Німеччини.

План Юнга – репараційний план, названий у честь творця іменем О.Юнга, американського банкіра і затверджений у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини.

План Маршалла – програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США. Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880—1959 рр.) 5 червня 1947 р. План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р.

Схильність до споживання — величина, яка показує частку видатків на споживання у національному доході.

Часткова рівновага – рівновага між попитом і пропозицією на ринку окремого товару.

Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.).

6. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.

7. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму.

8. Еволюція кейнсіанської економічної теорії. Неокейнсіанство. Посткейнсіанство.

9. Розвиток економічного неоконсерватизму.

10. Подальша еволюція інституціоналізму.

1. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.

Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинених країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були розвиток науково-технічного прогресу, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами.

Економічно розвинені країни в другій половині XX ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Характерною особливістю було зростання у виробництві ролі НТП, за­проваджувалися механізація і автоматизація виробництва, нові технології. Це дало змогу звільнити значні людські ресурси з матеріальної сфери виробництва і використати їх у сфері послуг. На фоні структурних змін у виробництві спостерігалося підвищення життєвого рівня населення.

Найбільш динамічно розвивалася промисловість, провідна галузь господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темпи розвитку, скорочення у ВВП частки добувних галузей. Зростало значення обробної промисловості. Випереджаючими темпами розвивалися виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Розпочався перехід на нафтогазову сиро­винну базу. Друге місце за темпами розвитку посідала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна та ін.

Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впроваджен­ня досягнень НТП. Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільському господарстві. Посилилася концентрація виробництва. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь.

У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі. Збільшення доходів населення спричинило зростання споживчих витрат і зміну самої структури споживання. Населення західних країн все менше грошей витрачало на харчування і все більше на товари тривалого користування: будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. До середини 70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні системи соціального забезпечення.