“Історія економіки і економічної думки”

1. Предмет і методологія дисципліни “Історія економіки і економічної думки”.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки на етапі ранніх цивілізацій.

3. Господарство та економічна думка в період формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е.).

4. Економіка та економічні вчення європейської цивілізації в період середньовіччя (V - XV ст.).

5. Створення передумов ринкової економіки в країнах європейської цивілізації (XVI - перша половина XVII ст.).

6. Меркантилізм, економічна політика меркантилізму і сучасність.

7. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII - перша половина XIX ст.).

8. Умови виникнення і загальна характеристика класичної політекономії. Фізіократи – представники класичної політичної економії. Економічні вчення А. Сміта, Д. Рікардо.

9. Країни європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.).

10. Особливості розвитку ринкового господарства та економічної думки в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

11. Друга технологічна революція та її вплив на розвиток економіки та економічної думки (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

12. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.

13. Формування неокласичної традиції в західній політичній економії в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть.

14. Кембрідзька та американська школи маржиналізму в політичній економії.

15. Період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.).

16. Економічна думка в Росії (ХІХ – початок ХХ століть) – декабристи, народники, марксизм.

17. Економічна думка в Україні (ХІХ – початок ХХ століть) - дореформений період, антикріпосницькі ідеї, пореформені соціально-економічні проблеми, революційно-демократичний напрям, ліберально-народницька думка, марксизм в Україні.

18. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах. Неокейнсіанські теорії економічного зростання. Посткейнсіанство.

19. Розвиток економіки та економічної думки в період командно-адміністративної системи СРСР (перша половина ХХ ст.).

20. Вплив науково-технічної революції на розвиток національних економік країн європейської цивілізації (друга половина ХХ ст.).

21. Розвиток національних економік в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.).

22. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХ1 ст.).

23. Господарство та економічна думка на етапі переходу від індустріалізації до технотронного суспільства (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

24. Інформаційно-технологічна революція та її вплив на економічний розвиток та економічну думку світового господарства (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.).

25. Розвиток радянської економічної думки. Економічна думка в повоєнний період в СРСР.

26. Економіка України та економічна думка в умовах радянської економічної системи.

27. Становлення економіки та економічної думки в Україні в період формування капіталістичних відносин (1990-ті роки).

28. Розвиток економіки та економічної думки в період функціонування ринкових відносин в Україні (початок ХХ1 ст.).

29. Змішана економічна система як сучасний стан світової економіки.

30. Ринкова економіка в умовах глобальної економіки

31. Функціонування неокейнсіанської теорії в умовах глобалізації економіки.

32. Інтеграційні процеси в економіці і їх вплив на розвиток економіки та економічної думки (друга половина ХХ ст.).

33. Проблеми економічного росту та їх вплив на розвиток економіки та економічної думки (друга половина ХХ ст.).

34. Розвиток економіки та економічної думки в умовах “постіндустріального суспільства” (друга половина ХХ ст.).

35. Сучасні проблеми розвитку економіки та економічної думки в Україні (початок ХХІ ст.).

1. Предмет і методологія дисципліни “Історія економіки і економічної думки”.

Істторія ек. вчень - це іст. ек. поглядів, об'єднаних у системи.(були концепції, яка у навчання не об'єдналися, ТОМУ ИСТ. ЭК.НАВЧАНЬ - ПОНЯТТЯ БІЛЬШ ВУЗЬКЕ, чим іст. Ек. думки , але деякі вчені, напр, англ. БЛАУГ, вважають усі ці поняття тотожними). Основа іст. ек. вчень – іст. політекономії.

Економічна наука не належить ні до найстаріших, таких як філософія чи математика, ні до найновіших, таких, як електроніка чи біоніка. Як система знань економічна наука формується з виникненням капіталістичного способу виробництва. І з того часу була створена така кількість наукових трактатів, концепцій і шкіл, що за час навчання вивчити їх усі неможливо. Проте основними течіями економічних вчень слід оволодіти. Ці знання значно підвищують культуру економічного мислення фахівця, дають можливість розглядати будь-яку економічну проблему у значно ширшому аспекті. Історія є вчителькою життя, говорили стародавні римляни. А відомий німецький поет-філософ Гете підкреслював, що історія науки — і є саме наука. Отак історія економічних вчень показує, як людство намага­лося усвідомити і розв'язати проблеми, поставлені життям. Підходи і трактування економічних явищ неоднозначні, а тому в економічній науці ми маємо справу з різними течіями і школами. Проте це не означає існування різних економічних наук, як твердилося донедавна у нашій літературі. Економічна наука є єдиною, а течії і напрями, як і в інших науках, різноманітні. Тому, вивчаючи історію економічних вчень, ми повинні мати на увазі спадкоємність економічних ідей, течій і шкіл. І поряд з тим — пам'ятати про їх відмінність щодо повноти й глибини тих висновків, котрі були зроблені ними з історичних фактів і обставин. Отже, предметом історії економічних вчень є вивчення виникнення й розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування економічної науки як системи знань.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки на етапі ранніх цивілізацій.

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV — III тис. до н. е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки ма­теріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим пері­одом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство як основні види госпо­дарювання, що свідчило про привласнювальний характер цієї епохи. У цей час людина навчилася видобувати і підтримува­ти вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійні житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт — водний (плоти, човни).

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (прото­неоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникають землеробство, перші постійні поселення людей. Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утверджен­ня відтворювальних форм господарювання. Відбувається "нео­літична революція". Відтворююче господарство стає доміную­чим. Основні заняття людей — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Згодом з'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. Фор­мується система обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку були існу­вання відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на зем­леробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного харак­теру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням брон­зових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мо­тики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку ха­рактерний швидкий розвиток торгівлі.

У цілому господарство первісної доби мало натуральний характер. Головною господарською формою цього часу була громада — колектив із повною або частковою спільною влас­ністю на засоби виробництва та узвичаєними формами само­управління.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля привели до розкладу первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусід­ської, територіальної громади. Створюються передумови для ви­никнення державних утворень — центрів світової цивілізації.

Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.

Писемні джерела, на основі яких можна судити про економічну думку Стародавнього сходу – зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою та державним господарством. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. В багатьох давньосхідних творах економічна думка обплутана релігійною оболонкою (особливо Індія, Китай).

Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.

Розвиток товарно-грошових відносин допускався в такій мірі, щоб це не викликало масового зубожіння громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо царя, церкви, державних службовців, воїнів. Замах на неї карається смертю або оберненням винуватця у рабство. В цілому ці закони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18ст. дон.е.

Економічна думка Індії.

Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).

Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини:

1. релігія обов’язку,

2. релігія матеріальної вигоди,

3. релігія чуттєвої любові.

Кожній з цих цілей присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про релігію обов’язку є закони Ману; про другу – Артхашастра; про третю – Камасутра.

У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності господаря. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгів­лю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тіль­ки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському госпо­дарстві. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар.

Артхашастра була написана між 4–3 ст. до н.е., присвячена користі (артхі) – це трактат про мистецтво політики та управління державою. В ньому містяться правила, якими мають користуватися правителі у своїй державній діяльності. В Артхашастра є відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В ній йдеться про державні справи. При ньому увага концентрується на царському господарстві. Головною метою політики держави є поповнення скарбниці, тому у трактаті викладено вчення про правління і державний доход.

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

Економічна думка Стародавнього Китаю.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.

Економічна думка давнього Китаю яскраво відображена у трактаті “Гуань-Цзи” (4 ст. до н.е.); в ньому визнається закономірність змін у природі і суспільстві. Приділяючи значну увагу економічній політиці держави в боротьбі з несприятливими природними умовами, автори трактату висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. В наслідок цього у творі глибоко розроблена система державного регулювання економіки.

Зміцнення землеробства вважалося умовою забезпечення стійкості економіки. Велике значення надавалося товарно-грошовим відносинам, з точки зору їх використання державою для регулювання економіки. В трактаті розглядаються питання пов’язані з податком та грошовим обігом. пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль – непрямими, застосувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків. Багато з ідей, що містяться у “Гуан-Цзи” були застосовані у господарчій практиці стародавнього Китаю.