18. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах. Неокейнсіанські теорії економічного зростання. Посткейнсіанство.

У США ще в 30-і роки в Гарварді. неокейнсианци циклічність рассм. як властиву будь-якій динамічній системі. До мультиплікатора додали акселлератор: у скільки разів треба збільшити інвестиції ради конкретних темпів зростання нац. доходу. Інвестиції ділять на автономні і похідні. Похідні - відповідальні за зростання попиту в результаті зростання нац. доходу. Автономні пов'язані з незалежними процесами на зразок технічного прогресу, зростання населення.

Після війни Хансен детально розглянув динаміку мультіплікационно-акселлераторного процесу. Кінець зростання і початок падіння можуть бути обумовлені: вичерпанням автономних інв.; зниженням очікуваної норми прибули. Початок нового зростання обумовлений тим, що споживання автоматично знижується менше, ніж дохід в цілому. Через це скоротяться запаси, а для їх відновлення треба буде збільшити інвестиції. Макроек. рівновага ринку товарів, грошей, облігацій і раб. сили називається моделлю Хикса - Хансена. Всі ці моделі мають величезне значення, оскільки показують, як, отримуючи імпульси зовні, ринкова ек. може пересуватися від однієї рівноваги до іншого. Розмах коливань циклу не тільки можна обмежити, але і скоротити спад в часі і продовжити зростання зусиллями держави (що сьогодні і робиться в США).

Шведська програма почалася ще в 33 г - це перша країна з активною політикою стабілізації. Суспільні роботи створювали озброєння, продаючи яке Швеція розбагатіла.

Гос. плани 5-річні індикативні у Франції з 47 р.

Кейнсіанство - напрям сучасної економічної теорії, що виник в 30-і роки 20 сторіччя. Назва цього напряму пов'язана з ім'ям англійського економіста Дж. М. Кейнса (1883-1946). Кейнсианци досліджують найважливіші макроекономічні взаємозв'язки, зокрема, залежність між інвестиціями і національним доходом, між державними витратами і об'ємом національного виробництва. Ринкова економіка, доводить Кейнс, не може бути саморегульованою, не може повністю використовувати наявні в суспільстві ресурси. Щоб стимулювати сукупний попит, а значить і виробництво, необхідне державне регулювання економіки за допомогою бюджетно-фінансової і грошово-кредитної політики.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. обрушилася з колосальною силою як на розвинені, так і на нерозвинені в промисловому відношенні страны1. Тому абсолютно очевидно, що, оскільки «сила» неокласичної теорії кінця XIX - почала XX в. розповсюджувалася головним чином на мікроекономічний аналіз, в умовах нетипового, можна сказати, кризи, що супроводжувалася загальним безробіттям, став необхідний ще і інший - макроекономічний аналіз, до якого, зокрема, звернувся один з найбільших економістів XX сторіччя англійський учений Дж.М. Кейнс2.

Одночасно, починаючи з 30-х рр., як сказав Н. Кондратьев, в області «соціальної економії» ми спостерігаємо «гостру боротьбу економістів біля питань державного втручання і свободи господарської діяльності, трестування і синдіцирова-нія, протекціонізму і фритредерства»3. А виниклі в зв'язку з цим нові проблеми наукових досліджень аж до наших днів не втрачають своєї актуальності, бо основний їх зміст - це державне регулювання економіки в ринковому господарстві. З тих пір беруть свій початок націлені на вирішення цих проблем теорії, які з висот сьогоднішньої науки правомірно підрозділити на два напрями. Один з цих напрямів спирається на учення Дж.М. Кейнса і його послідовників, і рекомендовані ними заходи державного втручання в економічні процеси називають, як правило, кейнсианськімі. Інший напрям обгрунтовує альтернативні кейнсіанству концепції, авторів яких прийнято називати неолібераламі.

історичні передумови виникнення і суть кейнсіанства (+ див. наступне питання). Дійсність спростувала ілюзії про здатність ринкового механізму автоматично забезпечити рівновагу. До початку 20-го ст. монополії остаточно знищили конкуренцію як регулятор. Стали неможливими вільне перетікання капіталів, вирівнювання витрат, цін і норми прибули. Кризу почала 30-х охопив Європу і США. Президент США Франклін Рузвельт врятував ситуацію всупереч рекомендаціям економістів. Вони хотіли, что-б з громадян вичавлювалося останнє (як це у нас зараз). Він розумно вважав, що виробництво підніметься, коли до громадян повернеться купівельна спроможність. Платоспроможність створить. попит. Тому він придумав державні роботи, щоб зайняти на них безробітні, і жорстоко обмежив банкірів. Посде цього практичного успіху талановитий англієць Джон Кейнс - молодший (син відомого економіста) підвів під нього теор. платформу »кейнсіанство». У основі: неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні. Необхідність гос. втручання в ек. процеси. Не діє закон Сіючи: пропозіция народжує свій власний попит (оскільки дохід від виробництва перевищує вартість проведеної продукції, він забезпечує можливість скуповувати важ ринок). На відміну від психологістів, на мікрорівні тих, що вивчали ек. процеси стосовно окремих господарств, Кейнс розглядає макрорівень: національну економіку цілком: споживання, накопичення, зайнятість, національний дохід, причинно-наслідкові зв'язки. Зокрема, показав, що механізм автоматичного вирівнювання попиту і пропозиції - утопія:

а) При монополістичному капіталізмі ціни не знижуються навіть при зниженні зарплати і спаді виробництва.

б) Є межа зниження норми відсотка, стимулюючої інвестиції, нижче за яке ек. суб'єкти не вкладатимуть, а затримають накопичення у вигляді ліквідних засобів страховки від несподіванок.

в) Зарплату взагалі не вдасться знижувати: профспілки не дадуть.

Можна провести межу тут, але на кожен треба писати обидва.

Теоретична система і ек. програма Кейнса.

Кейнс рассм. дохід, який є у розпорядженні суспільства, як першочерговий чинник, що визначає структуру споживчих витрат. Кожен додатковий долар доходу хоч і збільшує споживання, але менше, ніж на долар. Ось цю частину, яка з нього йде на споживання, він назвав граничною схильністю до накопичення. Чим більше дохід, тим більша частина його не повертається в хоз. оборот. Це затвердження Кейнса називається "Основною психоло гичеській закон суспільства".

У совр. кап. економіці рівновага між накопиченнями і інвестиціями неможлива, оскільки інвестиції відстають від накопичень, звідси інфляція, криза або тривала стагнація.

При капіталізмі не існує механізму, який забезпечував би зайнятість. Безробіття в ринковій ек. може зберігатися довго, тому, щоб зберегти попит, необхідно гос. регулювання.

Від Кейнса починається концепція дефіцитного фінансування, тобто штучного накачування грошей в економіку, що створює "нові гроші", компенсує недостатній попит і прискорює зростання національного доходу. На практиці це відмова від збалансованого бюджету, систематичне зростання гос. довга і використання інфляційних тенденцій як засіб підтримати ділову активність на високому рівні. Основна стратегічна політікагос.: сприяння максимальному перетворенню накопичень в інвестиції (зменшенням податків, збільшенням держзамовлень на зразок витрат на оборону і т. д.). Саме падіння інвестицій - причина депресії 1930 -х років. Кінець кінцем приріст нац. доходу стане набагато більшим, ніж початковий приріст інвестицій. Множник, на який множитимуться інвестиції, - мультиплікатор - визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкових змін в інвестиціях.

^Y = ^I ----, ^I - приріст інвестицій, заподіявши 1-r ший пророст доходу;

^Y - приріст доходу;

r - "гранична здібність до споживання"

дріб - співвідношення між доходом і інвестиціями, величина мультиплікатора. Завдяки мультиплікаційному ефекту покриття різниці між пропозицією і попитом не вимагає еквівалентного підвищення гос. витрат (вони будуть, але менші).

Значення теорії Кейнса:

а) це макроек. метод дослідження;

б) вперше на першому плані реалізація, що засновує динамічну теорію циклу;

в) його теорія нац. доходу і мультиплікатора увійшли до послекейнсианськіє теорій ек. зростання;

г) об'єднав ек. теорію і ек. політику, революція в мисленні: уряди можуть ліквідовувати депресію і безробіття, регулюючи гос. витрати і податки.

Довгострокових тенденцій кейнс-ая ек. не рассм, її справа була вивести із спаду, вона статична, робить упор на збільшенні доходів - "прибутковому ефекті". Неокейнсианци хочуть повністю зайняти потужності і раб. силу, до "прибуткового" додати "виробничий".

Часові межі дії мультиплікатора вони розширили і додали такий показник научно-техн прогресу, як капіталоємність: відношення величини кап. до об'єму продукції. У 1948 Харрод ввів своє рівняння "гарантованого зростання" замкнутої однопродуктової економіки - найбільш поширена формула ек. зростання:

G=S/С де G - темп зростання валового нац. продукту;S - відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма накопичення;

C - маржінальний коеф. капіталоємності, або відношення капіталу до випуску продукції.

у іншій математичній інтерпретації те ж показав Домар: приріст продукції = АБ, де А- схильність до заощаджень, Би - продуктивність інвестицій

так, що зазвичай говорять про рівняння Харрода - Домара.

У 60-70 рецепти Кейнса стали протіворечить об'єктивним законам розвитку: гос. регулювання виявилося нездібним забезпечити повну зайнятість і рівновагу. Критики До - монетарісти, прихильники теорії раціональних очікувань, неокласики.

Неокейнсианство злило 2 напрями: англ. ліве з центром в Кембріджі, де жида Джоан Робінсон 1903-1983, і американське. Ліве НК - реформіст мелкобурж. варіант До теорії, направлений в захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, робочих. На відміну від традиційного До, причиною недостатнього попиту вважають несправедливість розподілу нац. доходу. Дж. Робінсон намагається зв'язати До з марксизмом: ефективний попит зросте після соціальний реформ з підвищенням зарплати, визнанням профспілкової боротьби за її збільшення, обмеженням влади монополій, скороченням оборонних витрат. Висуває антимонопольні вимоги, а інтенсивність інвестицій пов'язує не з граничною схильністю до накопичень, а з комплексною оцінкою перспектив вкладення (треба бути ідіотом, щоб, вкладаючи гроші, не починати з оцінки перспектив).

Критика ортодоксального До:

а) "ортодокси" не розробили теорії інфляції, відірвавши реальні процеси від процесів ціноутворення;

б) ігнороровалі роль грошово-кредитних чинників і фін. системи в цілому як причин, що народжують і стимулюючих ек. нестабільність. Ці проблеми рассм . нове кейнсіанство.

19. Розвиток економіки та економічної думки в період командно-адміністративної системи СРСР (перша половина ХХ ст.).

20. Вплив науково-технічної революції на розвиток національних економік країн європейської цивілізації (друга половина ХХ ст.).

21. Розвиток національних економік в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.).

22. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХ1 ст.).

23. Господарство та економічна думка на етапі переходу від індустріалізації до технотронного суспільства (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

24. Інформаційно-технологічна революція та її вплив на економічний розвиток та економічну думку світового господарства (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.).

25. Розвиток радянської економічної думки. Економічна думка в повоєнний період в СРСР.

На прикінці 20-х рр. почин.догматизація осн. по-ложень марксисько-ленін.вчення, було започа-тковано балансовий метод розвитку нар. госп., екон.-мат.моделювання, статист.методи, сфор-мулбовано принципи планування та прогнозув.ІІ пол.30-х рр.-йшлося про те, що слід створити науку для вивч.радян.екон. 1952р.-опубліков. працю Сталіна”Екон.пробл.соціал. в СРСР”. В 60-ті р.-до предмета пол.екон. включають проб-леми мікроекон. рівня, радян. екон. теор. обсто-ювала необхід.визнання ролі тов.-грош.відносин за соціалізму,невтруч.в екон.процеси принймі на рівні госп.одиниці. Але для рад.екон.теор. за-лиш. закритими дсягнення світов.екон.думки. У 70-х рр. Почин.дискусія з питання співвіднош. політики та екон., послабилась політ.-екон. Цен-зура. Сер.70-х-застій в розв.екон. теор. зумов-ленний погіршенням екон.становища в країні. Поч.80-х-екон.теор.в кризов.стані, нездатна по-яснити засади суч.екон.розв. Кін.80-х,поч.90-х-формуються засади нової концепції господ. (ро-здерж.власності.)

Бухарін, Бубнов, Осинський, Смірнов, Троць-кий,Приображенський- концепція “воєнного ко-мунізму”-вимагали щоб перехід до соц.форми власності здійснювався як швидкий, миттєвий акт (без перехідних форм) за принц.конфіскації власності. Інші слідом за Леніном вважали, що цей прцес повинен відбуватися поступово: кон-фіскація, націоналізація.

Обстоюється думка про регулюючу роль ринку та ринков. цін,про неможливість зведення цін в екон.відносинах тілки до системи натур.і трудов. обліку. Держ.має орієнтуватись на ринок та рин-кові показники. Критикувалась ідея централізо-ваного соц.планування за умов коли немає за-гал.ціннісних орієнтирів, коли ціна перетвор.з категор.ринкових відносин на категор.обліку за-мість цього пропон.ідея плану-прогнозу.

1952р.-опубліков. працю Сталіна”Екон.пробл.соціал. в СРСР”. В 60-ті р.-до предмета пол.екон. включають проб-леми мікроекон. рівня, радян. екон. теор. обсто-ювала необхід.визнання ролі тов.-грош.відносин за соціалізму,невтруч.в екон.процеси принймі на рівні госп.одиниці. Але для рад.екон.теор. за-лиш. закритими дсягнення світов.екон.думки.