16. Економічна думка в Росії (хіх – початок хх століть) – декабристи, народники, марксизм.

На початку XIX століття в Росії все те панував феодальний спосіб виробництва. Але в цей же час відбувалися досить важливі, суттєві зміни в усьому народному господарстві Російської держави, які за змістом були вже капіталістичними, або передували капіталізмові. З другого боку, у суспільному житті все більш вагомішою стає політична економія як наука. На початку XIX століття в усіх російських університетах, ліцеях та гімназіях було впроваджено обов'язкове вивчення політичної економії. На цьому шляху Росія випередила навіть Англію, в якій політекономію було включено до університетських програм дещо пізніше. Отже, Росія... початок XIX століття...

Микола Тургенєв (1789-1871) — службовець економічного департаменту Державної Ради, а потім начальник канцелярії Міністерства фінансів. Тобто, один з найвищих чиновників свого часу.

Уславився своєю книгою "Досвід теорії податків" (1818), що мала неабиякий успіх. Роль грошей в економіці, як за М.Тургенєвим; - паперові гроші мають бути в обігу, доки їх випуск співпадає з вимогами господарського обігу; - їх цінність підтримується згідно цінності золотої монети; - якщо кількість паперових .грошей перевершує потреби обігу, цінність паперових грошей знижується,— і внаслідок цього руйнуються кредитні відносини; - кредит (безготівкові гроші) замінить паперові гроші і сприятиме збереженню й затвердженню власності і громадян. Петро Пестель (1793-1826) відомий своїми "Практичними началами політекономії", згідно з якими правої власності дає повну певність, що ніяке самовладдя не в змозі позбавити громадянина його майна. Найбільшу увагу П.Пестель приділяв економічним відносинам у землеробстві: - насамперед потрібно скасувати кріпосництво, щоб виникло дрібне вільне селянство, яке є грунтом для фермерства; - землеробство є ефективним, коли в ньому діють великі землевласники (поміщики) поряд із земельними капіталістами (фермери) та дрібними землевласниками (вільні селяни); "Руська Правда " — під такою назвою існував аграрний проект республіканської держави, що мала замінити царат у разі успіху спроби "палацового" перевороту, відомого як "повстання декабристів" у 1825 році. Протягом 40-х—60-х років XIX століття кріпосницька система повністю увійшла у кризовий період. Одночасно з цим все більшого розвитку набував західноєвропейській капіталізм. Саме на такому історичному зламі були сформовані економічні ідеї російських демократів О. Герцена та М.Огарьова, що були започатковані ними на критиці кріпацтва, з одного боку- та на відмові від капіталістичних ідей, з другого боку. За О.Герценом та М.Огарьовим, метою капіталістичного виробництва € збагачення власників засобів виробництва. І саме це, на їх думку, призводить до виникнення протиріч поміж працею і капіталом. А сучасну щодо себе економічну теорію О.Герцен та М.Огарьов вважали виключно як таку, що виправдовує та пояснює існуючий стан у капіталістичному суспільстві. Тому від себе вони пропонували ношу політичну економію, що задовольняє потребам трудівників, зростанню їх добробуту та створенню суспільства без гноблення: - основою добробуту суспільства є повне визволення селян, разом з безоплатного передачею їм землі; - для Росії прийнятним є виключно некапіталістичний шлях розвитку, що заснований на селянській громаді; - селянська громада реалізовує: а) право кожного на землю; б) громадську власність на землю — основи мирського керування суспільством. Микола Чернишевський (1828-1889), відомий вчений та літератор свого часу, реаолюціонер-соціаліст. За його думкою, політекономія — це наука, що встановлює зв'язок між багатством і тим класом суспільства, який це багатство утворює, або "теорія трудівників". Чітко розподіляв різні основи господарської організації, а саме вважав, що: - капіталіст — базує своє господарство на вільнонайманій праці та авансуванні капіталу; - поміщик — отримує доход шляхом позаекономічного примусу, і тому протистоїть економічному розвитку суспільства; - капіталізм — специфічна форма експлуатації робітника, що не має засобів виробництва. Основні праці Чернишевського — "Економічна діяльність і законодавство" (1858), "Капітал і праця” (1860), "Примітки до "Основ політичної економії" Мілля" (1860-1861).

17. Економічна думка в Україні (ХІХ – початок ХХ століть) - дореформений період, антикріпосницькі ідеї, пореформені соціально-економічні проблеми, революційно-демократичний напрям, ліберально-народницька думка, марксизм в Україні.

Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях М. Тугана-Барановського. М. Тутан-Барановський, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх учень у своїй праці "Вчення про граничну корисність господарській благ як причину їх цінності” (1890), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності. Поняття граничної корисності, встановлення цінності предмета за його граничною корисністю було, за виразом М. Тугана-Барановського, "аріадниною ниткою" для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дало можливість школі К. Менгера сформулювати "нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці". Праці М, Тугана-Барановського з проблеми вартості заклали наукові підвалини і додали якісно нового імпульсу також спробам детального критичного перегляду всієї економічної теорії марксизму. Насамперед це стосувалося теорії вартості та додаткової вартості К. Маркса, теорії абстрактної прані як єдиної субстанції вартості тощо. М. Туган-Барановський вважав помилковим те, їло К. Маркс зробив проблему вартості вихідною при поясненні всіх соціально-економічних явиш капіталістичного суспільства. Саме з цією ідеєю К. Маркса М. Туган-Барановський пов'язував недосконалість марксової теорії вартості, зазначаючи, що в її основі лежить різке протиставлення вартості й ціни, уявлення про нібито виняткову здатність праці створювати вартість і здійснювати обмін на основі трудової мінової вартості. Остання, як справедливо вважав учений, знадобилася Марксу лише тому, що він намагався "охопити одним загальним поняттям два різні і певною мірою протилежні економічні поняття — цінність і вартість". Прагнучи зберегти соціальний зміст теорії Маркса, "відкинувши одночасно ті неправильні економічні висновки, до яких Маркс дійшов у результаті неправильного ототожнення вартості й цінності", вчений запропонував розглядати марксову теорію вартості саме як трудову теорію вартості. Прагнучи з'ясувати проблеми відтворення суспільного продукту, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного відтворення і показав упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, твердив він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво потребує, а цінність пред­метів споживання робітника — сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів — сумі прибутку. Навіть якщо суспільний продукт у два рази перевищує суму всього суспільного доходу, то він все одно реалізується на ринку повністю, і ніякого надлишку пропозиції порівняно із суспільним попитом не виникає. Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного продукту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, провівши відповідні розрахунки, М. І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капіталу. Вік робить такий висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом. Цим висновком молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість споживання робітників через їх відносне та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в остаточному підсумку неминуче веде до краху капіталізму. М. Туган-Барановський показав, що допит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість Індивідуального споживання пролетарів аж ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки, як писав учений, для капіталіста-підприємця немає різниш між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва, хліб, споживаний робітником, і овес, споживаний конем, в його очах нічим не відрізняються один від одного. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому ніяке скорочення виробництва предметів споживання не може спричинити ніяких нових труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва. Теорія економічної кон'юнктури, започаткована М.Туган-Барановським, дістала свій розвиток у працях українських економістів, які опинилися в західних осередках еміграції. Одним з таких дослідників був В.П.Тимошенко (1885-1965). В Тимошенко відслідковував економічні коливання в сільському господарстві в основному за динамікою цін. Ідеї М.Тугана-Барановсьгаго розвинув його учень М.Кондратьєв. На базі досліджень М.Кондратьєва було розроблено динаміку „довгих економічних хвиль", математичне забезпечення якої здійснював український економіст-математик Є.Слуцький.