Міф про Озіриса

Озірис був старшим сином бога землі Геба і богині неба Нут, братом і чоловіком Ізіди, братом Нефтіди, Сета і батьком Гора. Він був четвертим з богів, що правили на землі в давні часи, успадкувавши владу від прадіда, бога сонця Ра, діда, бога повітря Шу і батька, бога 3емлі Геба. Під час свого правління Озірис відучив людей від дикого способу життя, навчив їх сіяти злаки, вирощувати виноградники, випікати хліб, виготовляти пиво і вино, також видобувати мідну і золоту руди, обробляти їх. Також він навчив людей лікарському мистецтву, будівництву міст, встановив правила поклонінню богам. Злий бог пустелі, молодший брат Озіриса, Сет, заздрив йому і хотів загарбати владу над країною.

Після переможного походу в Азію, Озірис влаштував пир. Сет, що з’явився на бенкет з 72 своїми прибічниками, наказав внести до зали багато прикрашений саркофаг і сказав, що він буде подарований тому, кому він прийдеться до міри. Коли дійшла черга до Озіриса і він ліг на дно саркофага, який спеціально було зроблено за його міркою, змовники закрили кришку, залили її свинцем і саркофаг кинули у води Нілу. Вірна дружина Озіриса Ізіда знайшла тіло чоловіка і поховала його. Сховавшись у болотах дельти Нілу, серед зарослів папірусу, що шанувався в Єгипті як священна рослина, вона народила і виховала сина Озіриса, Гора.

Коли Гор виріс, він вступив у боротьбу з Сетом і переміг його. Своє око, що Сет вирвав у нього в боротьбі, Гор дав проковтнути мертвому батькові і той ожив, але не схотів залишатись на землі і став царем і суддею царства мертвих. Гор став правити на землі.

. Надгробний напис жерця Петозіриса (IV ст. до н.е.)

Ніхто не доходить туди /до Західної Країни/, як тільки той, серце якого наповнене наказами Маат /.../. Немає відмінності між бідним і багатим. Привілейований є тільки той, хто без гріха, тому що вага і гирі є перед Господом Вічності. Там ніхто не буде звільнений від вислухання вироку в своїй справі, коли Тот-Павіан, що сидить на троні, буде судити кожну людину згідно з його справами на землі /.../.

Дійшов сюди до міста вічності тільки тому, що творив добро на землі і серце моє з дитинства /.../ іде дорогою до бога /.../. Все це робив з думкою, що прийду до бога після смерті, тому що знав, що прийде день панів Справедливості /42 суддів/ коли будуть судити і ставити рядами.

Наука для Мерікаре /21 ст. До н.Е./

Члени трибуналу, коли відбувається суд над нещасними, як знаєш, не відрізняються лагідністю /.../. Не розраховуй на спритність. Не обманюй себе довжиною літ. Вони вміють побачити все життя так, якщо б це була година. Коли людина залишиться після смерті сама – вчинки її зберуть в стос і покладуть біля неї /.../, не допоможуть ні заклинання, ні амулети /.../. Коли /померлий/ дійде до смерті, не зробивши гріха – залишиться в Країні Підземній як бог, буде ходити вільно, як Пани Вічності.

* * *

Маат – богиня правди.

Гімн до Атона /хіv ст. До н.Е./

Ти з’являєшся, прекрасний, на східному горизонті неба, неживий, який є початком життя.

Коли сходиш на східному горизонті, красою своєю наповнюєш увесь світ.

/.../ Ти є Сонце, ти досягаєш кінців світу і зв’язуєш для свого сина улюбленого і хоча Ти є високо, промені твої досягають землі.

/.../ Ти, що закликаєш до життя сина в лоні матері і заспокоюєш його, щоб не плакав, ти йому опікунка в світі, ти, що даєш повітря, щоб оживити всі створіння. Коли виходить з живота на світ у день свого народження, відкриваєш йому уста і даєш все, що треба ... .

Світ створив згідно з серцем своїм, ти єдиний, разом з людьми, скотом і всіма тваринами, всім, що є на землі, що ходить ногами, що літає і пурхає на крилах.

Країни Хор і Куш, землю єгипетську розмістив на своїх місцях і дав усе, що їм треба; мають їжу, і час їх життя є відмірений. Слова їх різні, а також вид і колір шкіри теж різні, тому що ти зробив народи різними.

Ти виводиш Ніл з-під землі і проводиш його, куди забажаєш, щоб кормив, так як ти їх створив /.../. Ти велике сонце дня /.../.

Ти створив далекі небеса, щоб сходити на них, щоб бачити все, що створив.

Ти є єдиним, але сходиш в різних постатях, як живий Атон, об'явлений і сяючий, далекий, але близький. В тобі одному є мільйон постатей, Світ виник знаком твоїм. Коли сходиш – світ живе, коли заходиш – вмирає. Ти сам є часом життя, а все існування походить від Тебе.

* * * *

Ехнатон – фараон Аменхотеп ІУ, що правив в 1375-1358, релігійний реформатор. Прагнув замінити традиційний політеїзм культом єдиного бога Атона.

Атон – в концепції Ехнатона єдиний бог, який створив світ, ототожнюється з сонячним диском.

РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ ГРЕЦІЇ ТА РИМУ

ГРЕЦІЯ

В давньогрецькій літературі ми не маємо текстів виразно сакрального/релігійного/ характеру. Інформацію про релігійні вірування еллінів ми отримуємо, перш за все, з великих епічних поем – "Іліади" та "Одіссеї" Гомера і "Теогонії" Гесіода. В своїй поемі Гесіод у певній систематичній послідовності викладає міфи про богів та героїв. Також цінними джерелами є гомерівські гімни, що оспівують богів та їх діяння, драматичні твори. Багато релігієзнавчої інформації зустрічаємо в "Історії" Геродота і творах інших істориків. Епічні поеми складені у VIII ст. до н.е., гомерівські гімни – VІII-VI ст. до н.е. До V ст. до н.е. відносяться драматургічні твори, "Історія" Геродота.

В хрестоматії наводяться: прозаїчний переказ міфів про походження світу; про Олімп, про богиню землеробства і плодючості Деметру та її доньку Персефону; опис однієї з святинь Греції у творі Павсанія "Опис Еллади" /I ст. н.е./