Християнство

В хрестоматії представлено фрагменти історичних, філософських та релігійних творів, що стосуються ранньої історії християнства, особливостей віровчення та культу його різних напрямків – католицизму, православ’я, протестантизму.

Римські історики: Тацит, Іосиф Флавій у своїх історичних творах згадують про засновника християнства Ісуса, також про переслідування християн в часи імператора Нерона. Також наводяться фрагменти з Медіоланського едикту імператора Костянтина, який поклав край переслідуванням християн. На Нікейському соборі 325 р. н.е. були затверджені основні догмати християнства. В хрестоматії наводиться Нікейський символ віри.

Фрагменти з творів отців церкви – ранньохристиянських філософів, також православних богословів та католицьких теологів; діячів протестантизму, як Мартін Лютер та Жан Кальвін, характеризують особливості віровчення окремих напрямків християнства.

Іосиф Флавій про Ісуса

“XVIII-3.3. В цей час жив Ісус, людина мудра, коли взагалі можна назвати його людиною. Він творив незвичайні речі і був учителем людей, які з радістю приймали правду. За ним пішло багато євреїв, як і язичників. Він був Христом. А коли внаслідок доносу найвпливовіших у нас мужів Пілат засудив його на смерть на хресті, його давні послідовники не перестали в нього вірити. Тому що на третій день він знову показався їм як живий, так що про нього /Ісуса/ і багато інших дивних справ розповідали божі пророки. І з того часу, і до нашого дня, існує спільнота християн, які від нього отримали цю назву.

Іосиф Флавій

“Іудейські старожитності”

Тацит про християн в часи Нерона.

Книга XV.44. …Початок цій назві /християне/ дав Христос, який у часи панування імператора Тіберія був засуджений на смерть прокуратором Понтієм Пілатом, а частково придушений згубний забобон знову вибухнув не лише в Іудеї, звідки це зло походить, але також у столиці, куди все, що потворне чи ганебне, звідусіль напливає і чисельних знаходить прихильників. Арештовували найперш тих, хто цю віру публічно визнавав, потім на основі їх свідчень велику кількість інших і доведено їм не стільки злочин підпалення /Риму/ скільки зненависть до роду людського. А з смерті їх зроблено таке видовище, що обмотані шкірами диких звірів, гинули, розірвані псами, або прибиті на хресті /або призначені на загибель у полум’ї/ і, коли не вистачало дня, горіли, стаючи нічними факелами. Для цього видовища Нерон призначив свій парк і дав вистави в цирку, де, переодягнений на візника, змішався з натовпом або ставав на колісницю, хоча ці були винні і заслужили на найсуворіші кари, пробуджувалось до них співчуття, тому що не для користі держави, а для задоволення жорстокості отієї людини були страчені.

Тацит. Аннали

Юстин про євхаристію.

І ця їжа називається у нас Євхаристія, і ніхто в ній не приймає участь, лиш той, хто вірить у те, що вчимо, хто прийняв омовіння на прощення гріхів і на відродження, і хто живе, як наказав Христос. Не використовуємо цієї їжі як хліб або звичайний напій. І як за справою Слова Божого втілений наш Спаситель Ісус Христос набув і тіло, і кров для нашого спасіння, так само їжа, яка стала Євхаристією через молитву Його власного слова, оживлює через втілення кров і тіла наші. Ця їжа є, таке маємо вчення, тілом і кров’ю цього власне втіленого Ісуса, тому що Апостоли в написаних ними записках, що називаються Євангелієм повідали нам, що власне

Юстин. Апологія. II ст. н.е.