3. Структура світогляду. Буденний і теоретичний, індивідуальний і масовий світогляд.

У виділених чотирьох аспектах світогляду його структура розкривається з точки зору основних світоглядних проблем, вирішення яких є історично конкретним осмисленням характеру відношень «людина – світ». Поряд з цим її можна розглядати і з інших позицій.

Через форми відображення і відповідні їм об’єкти. За такого підходу світогляд прийнято структурувати, поділяти на буденний та теоретичний. Традиційно вони називаються рівнями світогляду.

Буденний світогляд виникає як відображення щоденної діяльності людини. Передусім через почуття, настрої, емоції, логічно неоформлені уявлення.

Буденний світогляд створює у людини емоційно забарвлену модель світу та власного буття в ньому. Їй властиве полярне бачення, коли людина ділить усі явища на «свої» і «чужі», «добрі» і «злі». Ставлення людини визначається не осмисленими оцінками, а почуттями любові чи ненависті, особистими і груповими симпатіями й антипатіями.

У філософії буденний світогляд називають світовідчуттям, яке визначають як переживання людиною реальності та свого буття у ній.

Теоретичний світогляд або теоретичний рівень світогляду. Він ґрунтується на таких формах відображення, як поняття, концепції, теорії, гіпотези. На цьому рівні відображення створюється концептуально оформлена модель світогляду. Світоглядна картина ґрунтується на пізнанні сутності явищ, законів буття світу та людини.

Необхідні компоненти теоретичного світогляду – розвинене самоусвідомлення, навички аналітичного мислення, а також момент сумніву.

Відмінності об’єктів світоглядного відображення особливо разюче виявляються у двох його структурних утвореннях – індивідуальному та масовому світогляді.

Індивідуальний світогляд відображає специфіку, неповторні риси людської особистості, особливості її існування, життєвого досвіду, унікальність духовного світу окремої особистості, її цілей та цінностей.

У масовому світогляді відображається те, що властиве життєдіяльності багатьох людей, таким соціально-історичним суб’єктам, як, наприклад, соціальні прошарки, класи, нації, а також те спільне, що характерне для буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур.

Традиційно виділяють такі історичні типи світогляду:

• міфологічний;

• релігійний;

• науковий.

4. Моральні основи життєдіяльності людини та суспільства. Поняття добра і зла.

Мораль – особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин, який виявляється в сукупності особливих цінностей і способів нормативного регулювання життєдіяльності людей у суспільстві.

Моральні норми й цінності регулюють поведінку людини не в окремій, а у всіх сферах суспільного життя. Норми моралі мають загальний характер, поширюються на всіх людей і забезпечують стабільність або заміну підвалин суспільного життя, форм взаємин між людьми.

Моральність як особливий спосіб регулювання поведінки людей, передує появі права й політики. Відмінна риса морального регулювання у порівнянні з правовим – та, що воно не вимагає створення спеціальних соціальних інститутів (держави). Моральне регулювання виступає як саморегулювання поведінки людей.

У моральному регулюванні особливу роль відіграє свідомість. У моральній сфері першочергове значення має оцінка.

По-перше, це самооцінка людиною своєї поведінки, і таким внутрішнім суддею є совість.

По-друге, це оцінка іншими представниками соціального середовища (засудження чи схвалення вчинків), яка виражається у громадській думці, ставленні (підтримка чи осуд).

Ключовими категоріями моральної свідомості, полюсами морального життя, моральної оцінки поведінки людини є поняття «добро» і «зло». Уявлення про них історично змінювались.

Добро можна в цілому визначити як нормативно-оціночне поняття моральної свідомості, що в узагальненій формі фіксує уявлення про морально-позитивне, благо і необхідне для людського існування.

Зло тлумачиться як протилежне за своїм змістом добру, тобто як варте осуду, морально негативно у мотивах, цілях і вчинках, у житті суспільства.

Особливо значущою є роль моралі в духовному житті людини й суспільства. Духовне життя, на відміну від багатьох інших сфер буття людей, характеризується більшою свободою – свободою вибору і волевиявлення людини. Тому у філософії світ морального життя тлумачиться як світ свободи.

Свобода і моральне життя – невіддільні. По суті, моральним може бути лише той вчинок, який здійснено внаслідок вільного його вибору. З іншого боку, моральне життя немислиме без самооцінки людиною, тобто без відповідальності перед самим собою та ін. людьми.

Рівновага міри свободи та відповідальності у моральному житті вимагає визнання рівності суб’єктів моральних відносин, тобто всіх людей, а також самоцінності кожної людини для того, щоб відносини були моральними.