Концентровано політика «о'своєння» східного простору була викладена у плані «Ост». Виходячи з нього, гітлерівці розробили серію директив, наказів, інструкцій, якими керувалися у практичному здійсненні своїх варварських задумів. Відповідно до плану «Ост», розрахованого на 30 років і побудованого на «теорії» расової винятковості німецької нації, народи, що населяли СРСР, передусім росіян, українців, білорусів, передбачалося піддати масовому винищенню й відселенню на інші території, а їхню землю мали колонізувати 8—9 млн німців. Цю програму окупанти активно здійснювали вже під час війни. Особливо інтенсивно «виселяли» українців вздовж лінії планованої нацистами шосейної магістралі «Г—Г» («Гамбург— Готенланд, так нацисти перейменували Крим»), обіч якої розташовувалися східні ставки Гітлера («Вер-вольф»), Гімлера («Хагевальд»), Герінга («Форстонш-тадт»). Сюди ж стали прибувати ешелони з тирольськими переселенцями. Лише після визволення Києва, коли війська 1-го Українського фронту розгорнули навальний наступ на Житомир, закінчилося «велике переселення нордичної раси». Окупувавши Україну, гітлерівці встановили на її території режим кривавого терору. Згідно зі своїми цілями вони поділили Україну на окремі адміністративні одиниці. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області, захоплені румунськими військами, з дозволу Гітлера були включені до складу Румунії. їй були віддані також землі між Бугом і Дністром, вся Одеська, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР. Ці території увійшли до так званої «Трансністрії», створеної румунами. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Ста-ніславської та Тернопільської областей було створено дистрикт «Галичина», що увійшов до складу польського генерал-губернаторства. Того ж місяця створено рейхско-місаріат «Україна», поділений на 6 генеральних округів: 1) «Волинь» — Рівненська, Волинська і Кам'янець-Подільська області, а також південні райони Брестської і Пінської областей Білорусі; 2) «Житомир» — Житомирська, північні райони Вінницької, а також південні райони Поліської області БРСР; 3) «Київ» — Київська і Полтавська області. 4) «Миколаїв» — Миколаївська (без західних районів) і Кіровоградська області; 5) «Таврія» — лівобережні райони Миколаївської (тепер Херсонської) і Запорізької областей. 6) «Дніпропетровськ» —Дніпропетровська і частина Запорізької області. Райони Донбасу, Чернігівської, Сумської та Харківської областей були включені в окрему, воєнну зону, яка перебувала під владою німецького військового командування. На чолі кожного округу стояв начальник поліції безпеки і СД. Загальне керівництво всіма поліцейсько-каральними заходами здійснював командувач військ СС і поліції. У містах та районних центрах діяли зондеркоманди й оперативні команди поліції безпеки і СД. Рейхскомісаром України було призначено Е. Коха, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов'ян. Він став справжнім катом українського народу. В перспективі на території України й півдня Росії передбачалося створити нову арійську імперію під назвою «Остготія» як пам'ять про напівлегендарну остготську державу, що процвітала на початку нашої ери в при-азовських степах і була знищена гунами. Отже, за Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існування, а її територію розглядали як «німецький простір». Видаючи себе за представників «нордичної раси», гітлерівці називали окуповані райони України «німецькою Індією», а український народ — білими рабами. Українська нація була оголошена «неповноцінною». Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів та їхніх посіпак. Населенню міст заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, поштою, аптеками тощо. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці. Було заборонено і вилучено із щоденного вжитку саме слово «Україна». Населення позбавлялося елементарних юридичних прав, власної історії та культури. Українська земля вкрилася згарищами і руїнами, шибеницями та кладовищами.

1. Розчленування України. План «Ост»

Готуючись до нападу на СРСР, керівники нацистської Німеччини заздалегідь розробили низку планів, Інструкцій, директив щодо масового знищення населення окупованих територій. У листопаді 1940 р. Управління расової політики Німеччини затвердило документ, яким чітко визначалися цілі і методи діяльності окупаційної влади на захоплених територіях, зокрема в Україні. «На сході, – говорилося в цьому документі, – ми повинні проводити політику, спрямовану на виділення окремих народностей, тобто поряд з поляками і євреями виділити українців, білорусів, гуралів, лемків і кашубів». «Я сподіваюсь, – писав автор цього злочинного опусу, – що поняття «єврей» назавжди зникне з пам'яті людей. Трохи згодом ми матимемо можливість стерти з лиця землі українців, гуралів і лемків».

Наміри гітлерівців найяскравіше відобразились у горезвісному людиноненависницькому плані «Ост» – плані знищення населення та «освоєння» окупованих гітлерівцями «східних» територій, у тому числі території України. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших нацистських діячів. За цим планом, зокрема, передбачалося:

 

 

 

 

часткове онімечення місцевого населення; заселення окупованих земель німцями

масова депортація населення, в т.ч. українців, до Сибіру

підрив біологічної сили слов`янських народів

економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів

пограбування культурних цінностей, знищення пам`ятків культури

 

Після загарбання фашистськими військами України, її територія була розділена на чотири частини. Влада в них перейшла до гітлерівської адміністрації.

1) Землі Східної Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей були приєднані до генерал-губернаторства (яке складалося з центральних і південних районів Польщі) під назвою дистрикт «Галичина».

2) 3 більшої частини українських земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» в складі Рівненської, Волинської, Кам'янець-Подільської. Житомирської областей, північних районів Тернопільської, Вінницької, східних районів Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Кримської областей, а також південних територій Білорусії та РРФСР. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів з центрами в Рівному, Житомирі, Києві, Дніпропетровську, Миколаєві та Мелітополі.

3) Райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню.

4) Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія».

Закарпаття з 1939 р. було окуповане угорськими військами.

На чолі новоутворених адміністративних одиниць стали генерал-губернатори. Саме генерал-губернатору Г.Франку належить цинічний вислів: «Якщо ми виграємо війну, то тоді, на мою думку, поляків і українців, і все те. що обертається навколо генерал-губернаторства, можна пустити хоч на фарш».

Не відставав віл свого товариша по націонал-соціалістичній партії і Е.Кох, якого називали «коричневим царем України». Місцеве населення на завойованих гітлерівцями територіях він взагалі розглядав як неповноцінних істот «нижчої раси»: «Якщо я знайду українця гідного сісти за один стіл зі мною. – я звелю його негайно розстріляти».

 Документ Із зауважень і пропозицій«східного міністерства» за генеральним планом «ост»

Совершенно секретно! Берлин, 27.04.1942 г. ...Генеральный план «Ост» предусматривает, что после окончания войны число переселенцев для немедленной колонизации восточных территорий должно составлять... 4 550 тыс. человек. Ведь надо иметь ввиду, что эти 4 550 тис. немцев должны быть распределены на таких территориях, как... частично также области Украины...

...в) к вопросу об украинцах.По плану главного управления имперской безопасности, на территорию Сибири должны быть переселены также западные украинцы. При этом предусматривается переселение шестидесяти пяти процентов населения...

 2. Нацистський «новий порядок»Нацистський «новий порядок» означав фізичний і моральний терор проти так званих расово-неповноцінних народів: євреїв, циган, українців, росіян, а також представників радянської влади і комуністів. Найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення. Ще до початку війни з Радянським Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.

Однією з антилюдських справ нацистів стали масові вбивства в Києві. З першого ж дня окупації столиці України гітлерівськими військами розпочався тотальний терор. Не без допомоги зрадників окупанти виявили київських підпільників, радянських і партійних керівників, активістів. 20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру (так називались велетенські яри завдовжки 3 000 м і глибиною понад 50 м. що пролягли на околиці міста). Наступними жертвами терору стали чотири циганські табори, яких війна привела до міста. З 29 вересня по 2 жовтня 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі й інших містах України. Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. чоловік). Це було складовою частиною трагедії Голокосту – знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни. Коли окупанти вирішили, що політика знищення євреїв – «Юден-фрай» («чистий від євреїв») – в основному досягла своєї мети, вони перейшли до тотального терору проти українців. Комендант концтабору в Бабиному Яру кат П.Радомський з глузуванням називав «Днем українця» вівторок і п’ятницю, в які в ярах на околиці міста за допомогою розстрілів і душогубок було знищено ще десятки тисяч чоловік. Суть політики нацистської влади на українських землях висловив міністр окупованих східних територій А.Розенберг: «Слов’яни покликані працювати на нас. Коли ми перестанемо потребувати цього, вони можуть спокійнісінько помирати... Розмноження слов'ян небажане» Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.

Виразно жах нацизму демонструють методи знущання над людьми, які застосовувались «арійцями» у Янівському концтаборі (Львів). Комендант табору оберштурмфюрер СС Вільгауз заради розваги стріляв у в’язнів з автомата прямо з балкона своєї канцелярії Потім передавав зброю дружині, і вона теж стріляла. Іноді, щоб розважити свою доньку, Вільгауз наказував підкидати догори дво-, чотирирічних дітей і давав чергу по них. Донька коменданта аплодувала і весело кричала: «Тату, ще!» І той стріляв знову. Кат Янівського концтабору Вешке па спір з гестапівцями одним ударом сокири розрубав 10-річного хлопчика. Штурмшарфюрер Гайпер плоскогубцями виривав у жінок нігті, потім роздягав свою жертву підвішував її за волосся, розгойдував, а тоді стріляв по ній як по мішені, що рухається. Катування, знищення і розстріли в Янівському таборі здійснювалися гітлерівцями під музику. Табірний оркестр щоденно майже два роки підряд виконував «Танго смерті», написане одним із в'язнів Під ці звуки нацистами було знищено 200 тис чоловік.

Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. Нацистське керівництво заявило, що Гаазькі та Женевські міжнародні конвенції щодо військовополонених на Сході втрачають свою чинність.Полонених використовували на важких і небезпечних роботах, що, як правило, тривали 12-18 годин на день. У таборах для військовополонених існували мізерні норми харчування, не було медичної допомоги. Звичайним явищем стало катування людей: спалювання чи закопування живцем у землю, цькування собаками тощо.

Місцем справжнього геноциду став табір для військовополонених «Шталаг-349», відомий як «Уманська яма». Після того як гітлерівці захопили Умань, вони пристосували під концтабір глиняний кар'єр цегляного заводу. Його площа досягала 10 га, глибина коливалась від 6 до 15 м. Нацисти огородили кар'єр двома рядами колючого дроту, побудували II охоронних веж. Найглибше місце кар'єру також було огороджене дротом. Так у таборі з'явилося два яруси; верхній табір для живих, і нижній – для приречених на смерть. Для охорони використовувалися вівчарки, готові розірвати кожного, хто спробує втекти. Вже на середину серпня 1941 р. в «ямі» було закатовано понад 50 тис. військовополонених. Терором і насильством гітлерівці намагались зламати волю в'язнів, залякати їх. Були серед полонених і малодушні, і «продажні», що вислужувались перед катами, виторговували собі життя. Але більшість військовополонених трималася мужньо. За останніми даними, у Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському, Житомирському, Уманському, Володимир-Волинському, Кіровоградському, Сиренькому і Дарницькому (в Києві) та інших концтаборах військовополонених було закатовано близько 1,5 млн. осіб.

 Документ Секретна німецька інструкція стосовно України. Листопад 1942 р.

1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери,  партизани. Потенційно  найнебезпечніші бандерівці. За всяку ціну знищити.2. Школи тільки 4-класові. На другий рік (1943) закрити.3.  «Просвіти» обсервувати. Там діють Б (бандерівці).4. Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.5. Якнайменше наукових інститутів типу лабораторій і т. ін. Тільки такі, що необхідні для війська.6. Церкви не допустити до згоди.7. Не поборювати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення. Стримати послуги дальших місцевих лікарів.8. Суди лише німецькі. Кожний німець – суддя. Для населення суди передбачені на 10 років.9. Хуліганство каральне тільки тоді, коли шкодить німцям.10. Ширити аморальність – не карати за аборти.11. Все, що має хребет, зламати...12. Партизанів і націоналістів не допускати до згоди.13. Контроль поїздів.14. Сексоти в заводах, цехах, церквах, підприємствах, установах і т. ін. Слідкувати за ворогами Німеччини. Попи – на послуги.15. Не говорити німцям із населенням.16. Не говорити про непорозуміння у партії.