3. Економічне пограбування України

Нацистський окупаційний режим в Україні ставив перед собою три основні завдання:          забезпечити продовольством, матеріальними та людськи­ми ресурсами потреби третього рейху й армії;         вивільнити від українського населення шляхом фізичного його знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини землі України і заселити їх німецькими переселенцями;         вивезти на роботу до Німеччини якомога більше працездатного населення. 5 березня 1943 р. у Києві відбулись збори членів націонал-соціалістичної партії, на яких рейхскомісар Е.Кох виклав своє бачення завдань окупаційної влади в Україні. «Я зможу витиснути з цієї країни все до останньої краплі, – заявив він. – Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати і ще раз працювати... Але деякі починають хвилюватися, що населення не отримує достатньо їжі. Населення не повинно цього вимагати. Треба думати про те. як без цього зуміли обходитися наші герої Сталінграда... Ми не прийшли сюди, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити передумови для перемоги. Ми панівний народ, а це означає, що з расової точки зору найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший порівняно з тутешнім населенням». 21 червня 1943 р. рейхскомісар Кох прийняв чотирнадцять німецьких журналістів, що приїхали в Україну, яким повідомив, що завдання рейхскомісаріату «Україна» полягає в тому, щоб зібрати стільки робітників і продовольства, скільки це можливо. На той час комісаріат вже відправив до рейху мільйон робітників.

Щодо продовольства, то до березня 1943 р. було вивезено 5 590 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 148 тис. тонн сушених овочів, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 4 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. 420 млн. штук яєць та ін.

Один із журналістів залишив детальну розповідь про свою подорож. Він записав: «Кох вважає Україну звичайною колонією... Кох заявив, що було б абсурдним застосовувати до України принцип національностей і прийняти її до європейської сім'ї народів. Україна ніколи не належала до Європи, вона завжди була передмістям... До неї. як і до всіх слов'ян, підходить тільки принцип переможця і переможеного. Бо німецький солдат завоював Україну не для того, щоб зробити український народ щасливим, а для того, щоб поширити на Україну німецький закон, створити там можливості для проживання німецьких солдатів, а для нащадків зробити з України територію збуту першочергового значення».

Гітлерівська адміністрація, знищуючи радянські установи, між тим в повному обсязі зберегла колгоспну систему, яка в умовах окупації України виявилась найкращою для вилучення хліба й продовольства у місцевого населення.В лютому 1942 р. окупаційна влада проголосила новий аграрний закон, згідно з яким в Україні мала відбутись приватизація землі. Деякі історики вважають, що це проводилось для того, щоб індивідуальні господарства більш ефективно працювали на рейх, але можна вважати, що певною мірою на реформи окупаційної влади вплинула ситуація на фронті – поразка під Москвою. Окупанти намагались загравати з селянами, тим більше, що цей план не був впроваджений і носив тільки декларативний характер.

4 Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозились коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги.

14 вересня 1944 р. на ім'я А.Розенберга була одержана шифрограма про загальні масштаби «роботи» з культурною спадщиною України. До відома міністра доводилися списки награбованого: творів голландського, італійського та російського живопису XVI-XIX ст., які знаходились в державних сховищах УРСР і вважалися світовими шедеврами.Нацистські варвари вивезли до Німеччини разом з іншими експонатами фрески XII ст. із Софійського собору, дзвони Успенського собору та Лаврської дзвіниці в Києві, а 3 липня 1942 р. висадили в повітря і сам Успенський собор.Поголовного погрому зазнала українська інтелігенція.В Україні були ліквідовані заклади вищої освіти. Нова влада дозволила тільки середнє фахове навчання, яке пізніше також заборонила.Відповідно до спеціальної директиви рейхскомісара України Е.Коха і особливого розпорядження воєнної адміністрації групи армій «Південь» була ліквідована система радянської народної освіти. Замість неї створювалася мережа чотирикласних українських шкіл. Навчання в них мало обмежувалось читанням, письмом, лічбою, фізкультурою, різними іграми і ручною працею, але без вико­ристання будь-яких навчальних посібників. У директиві підкреслюва­лося, що підручники і навчальні матеріали мають бути вилучені зі шкіл і у населення внаслідок їх пропагандистського і комуністичного змісту.Метою чотирикласних шкіл була підготовка робітників-ремісників, що значно звужувало шкільну мережу. Так, в Києві функціону­вало лише 40 «народних шкіл» (як їх називали нацисти), які відвідували 6 470 учнів.

2. Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».

Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення».

Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу.

Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації. З усіх східних територій, захоплених третім рейхом, найважливішою була Україна з її багатими корисними копалинами, родючими землями, робочою силою. Спочатку в нацистського керівництва було два варіанти стосовно того, як розпорядитися ними. Перший — здобути підтримку українців проти Кремля, надавши їм власну державу, яка, проте, мала перебувати під опікою Німеччини, і другий — знехтувати інтересами українців, а українську територію повністю використати для німецької нації. Впровадження в життя одного з цих варіантів залежало від розвитку подій на Східному фронті. На початку війни події розгорталися успішно для вермахту. Тому за основу було взято другий варіант, до якого схилялася більшість нацистської ієрархії і який найбільше відповідав расовій док трині нацистів. Згідно з нею усі слов'яни вважалися людьми другого сорту, а їхня роль зводилася до того, щоб служити німецькій расі. Уцілілі промислові підприємства на території України окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам. Німці зберегли колгоспи і радгоспи, які діяли під їх суворим контролем, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Селян примушували працювати в них з ранку до пізнього вечора. І як результат — 85% усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій здійснювалося з України. Тяжке політичне й економічне гноблення посилювалося духовним. Окупанти закривали навчальні заклади й наукові установи, клуби, всіляко принижуючи гідність українського народу. Школи в рейхскомісаріатах спочатку були дозволені тільки з трирічним терміном навчання, але через кілька місяців і вони були ліквідовані. Так, на території України гітлерівцями було повністю знищено 8 тис. і частково зруйновано 10 тис. шкіл. У Києві до окупації було 150 середніх і початкових шкіл. Захопивши місто, фашисти зайняли 77 шкіл під казарми, 9 пристосували під склади, а у 8 школах влаштували конюшні, закрили всі дитячі садки, а їх майно пограбували. Найхарактернішою ознакою, що свідчила про природу нацистського режиму, було ставлення гітлерівців до інших народів. Вони планували щорічно знищувати 10 млн неарійців. Першими в цьому трагічному реєстрі стояли євреї. Спеціальні частини СС знищили євреїв в Україні 900 тис. Тільки за п'ять днів вересня 1941 р. в Києві у Бабиному яру фашисти розстріляли понад 50 тис. мирного населення — євреїв, українців, росіян. А всього там за роки окупації загинуло понад 220 осіб, різних національностей. Крім Києва, найбільшими «фабриками знищення» були табори смерті у Дніпропетровську, Львові, Умані та інших містах України. Таких таборів на окупованій території республіки нараховувалося понад 250. Водночас фашисти організували масове винищення військовополонених — 1366 тис. осіб було замучено у львівському, славутському, житомирському, уманському, сирецькому і Дарницькому (в Києві) та інших концтаборах. Уже на початку війни фашистські окупанти знищили сотні населених пунктів, стратили десятки тисяч їхніх жителів. Першим було знищено населення невеликого українського селища Яців, що під Черніговом. Людей було загнано у велику клуню і спалено. За роки окупації в Україні було знищено 97 таких сіл.