2 Визначення терміну

У класичному розумінні термін колабораціонізм означає співпрацю громадянина держави з її ворогами та на шкоду їй. Походження терміну колабораціонізм французьке Вперше використав його генерал Анрі Петеном, який очолював так званий режим Віші та закликав французів до співпраці з нацистською Німеччиною Термін швидко увійшов і до інших мов та активно використовувався радянською пропагандою із виразно негативни забарвленням. При характеристиці даного явища у середовищі українства враховується кілька факторів, що робить його відмінним від західноєвропейського та змінює його трактовку по суті від прийнятого радянською історіографією. Слід зазначити, що співпраця різного рівня з нацистською Німеччиною мала місце майже у всіх окупованих нацистами країнах Європи: від Франції, до Югославії і до СРСР тощо.

У країнах, де існував «колабораціонізм», паралельно існували потужні рухи опору, які зіграли провідну роль у перемозі над нацизмом. Проте радянська історіографія, як правило, замовчувала будь-яку інформація про національні військові формування або «східні легіони», укомплектовані німцями з-поміж представників народів радянського союзу. І тільки із руйнацією радянської системи та установленням в Україні демократичних свобод стало можливим уголос говорити про трагічні й невідомі сторінки нашої історії без побоювання та неприємних наслідків.

Говорячи про «зрадництво», радянська влада не робила навіть віддалених спроб розкрити або прокоментувати природні причини цього явища. Більше того, в радянських підручниках і книгах з'явився дивний для звичного слуху словесний термін — «народ-зрадник», що характеризує поняття народу як якогось однорідного суб'єкта. Така форма суперечить ленінсько-сталінському визначенню народу — як різноманітного співтовариства людей. Вся безглуздість подібних несумісних ідеологічних дефініцій наочно виявилося на прикладі організованого радянською владою виселення народів. Коли, згідно зі стандартним формулюванням — «вороги народу», із своєї історичної батьківщини виселялися у Сибір цілі «народи-зрадники». Під цю категорію в різні часи потрапили: слов'яни — західні українці; прибалти — естонці, латиші, литовці; кримчани — татари, греки, болгари, вірмени; кавказці — чеченці, інгуші, турки-месхетинці та багато інших народів. Така була сутність радянського тоталітарного режиму і сталінської національної політики. Традиційна ворожість до окремих народів визначених радянською владою, як «народи-зрадники», збереглося і дотепер у свідомості багатьох людей радянського покоління. Спростувати офіційну радянську пропаганду або спробувати дати об'єктивну історичну оцінку мало хто наважувався. Лише одиниці зважувалися на таке протистояння з офіційної радянської ідеологією і мали надалі не завидну долю.

[Ред.] Факти співпраці з Німеччиною

• Координація дій німецьких військових органів та ОУН ^[1] Поліською Січчю впродовж перших років війни. Багато з їх членів перейшло пізніше до Української повстанської армії, що потім воювала проти нацистів.

• Формування батальйонів Нахтігаль і Роланд (Присягали на вірність Україні) у складі вермахту. Восени 1941 року були об'єднані у 201-й український батальйон шуцманшафту.

Після розформування у кінці 1942 року, коли було проголошено прагнення створити Українську державу (відмовились продовжити службовий контракт) більшість командирів та старшин приєдналась до Української повстанської армії (Роман Шухевич) чи дивізії Ваффен-СС «Галичина» (Євген Побігущий).

• Формування 14 Гренадерної дивізії Ваффен-СС «Галичина» (Першої української) 28.04.1943, яка проіснувала до закінчення війни у 1945 році (14 тисяч чоловік).

Оцінки дій дивізії суперечливі — від борців проти режиму Совєтів^[2] до стверджень, що, як найменше, деякі бійці були жертвами насильницького призову^[3].

Дивізія була організована за допомогою громадського Українсього Центрального Комітету на чолі з Володимиром Кубійовичем, ОУН (м), Української Греко-Католицької Церкви. ^[4] ОУН (б) спочатку не була згодна з цією ідеєю, частково тому що дивізія створювалась за межами її контролю, та наголошувала, що солдати дивізії будуть використані німцями як «гарматне м'ясо».

• Українці у Schutzmannschaft-Battalion («шума»)

109, 114, 115, 116, 117, 118, 201-й українські батальйони «шуцманшафту» (de:Schutzmannschaft-Battalion) брали участь в операціях проти радянських партизан в Україні та Білорусі. В лютому—березні 1943 року 50-й батальйон брав участь поруч з деякими латиськими та 2-м литовським батальйоном у операції «Зимові чари» (нім. Winterzauber). Батальйони «шуми» спалили декілька сіл через підозру у підтримці радянських партизан.^[5]

• Формування Українського Визвольного Війська, тобто добровільних підрозділів, творених з полонених радянської армії української національності в німецькій армії. Тривало з паузами впродовж 1941-45 рр., доки всі українські збройні силі, які перебували на службі Німеччини, не були об'єднані в Українську національну армію (12.03.1945) на чолі з Павлом Шандруком, колишнім генерал-хорунжим армії УНР, якого затвердила Президія УНК у згоді з президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким.

• Українці у міських органах влади чи громадських організаціях.