9.2. Регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва

Регулювання міжнародного НТС здійснюється на:

1. міжнародному рівні (на основі міжнародних договорів), у тому числі:

- на двосторонньому

- багатосторонньому (у тому числі в межах міжнародних організацій);

2. національному рівні.

Принципи розвитку науково-технічного співробітництва між країнами закріплено у міжнародному економічному праві:

• свобода наукових досліджень;

• забезпечення рівноправності і незалежності у сфері науково-технічних зв'язків;

• своєчасний обмін інформацією, яка має значення для спільної діяльності;

• збалансоване отримання економічних і соціальних результатів з урахуванням внесків у спільну діяльність, зроблених учасниками (сторонами);

• розвиток науково-технічного сприяння;

• поділ сфер наукових досліджень між окремими державами з урахуванням географічних, соціальних, економічних й історичних факторів;

• забезпечення еквівалентності при обміні науково-технічними досягненнями та ін.

Визначальним для розвитку міжнародного НТС є захист прав на інтелектуальну власність, що закріплено у Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, а також Міжнародному пакті про цивільні і політичні права.

У Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку (1974 р.) доступ до досягнень сучасної науки і техніки, сприяння передачі технологій розглядається як один з принципів відносин між державами (зокрема відносно країн, що розвиваються).

У 1963 і 1979 рр. відбулись міжнародні Конференції ООН з науки і техніки з метою розвитку, на яких було вироблено Всесвітній план дій у галузі науки і техніки, де представлено рекомендації щодо зміцнення науково-технічного потенціалу країн, що розвиваються; щодо перебудови структури міжнародних відносин у галузі науки і техніки; з посилення ролі системи ООН у галузі науки і техніки.

Міжнародні організації відіграють головну роль у регулюванні міжнародного НТС:

1. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО);

2. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО);

3. Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД);

4. Світова організація інтелектуальної власності (ВОІС);

5. Світова організація торгівлі (СОТ).

Регулювання міжнародних науково-технічних зв’язків здіснюється на основі системі міжнародних договорів у сфері захисту прав інтелектуальної власності. З моменту створення ВОІС визначальне значення має Конвенція, що засновує ВОІС (підписана у 1967 р. і змінена у 1979 р.), яку Україна ратифікувала у 1970 р. Конвенція визначили цілі і порядок діяльності ВОІС, визначила основні принципи та напрями захисту інтелектуальної власності

У 2000 р. ВОІС випустила Світову декларацію щодо інтелектуальної власності, які підлягає розповсюдженню у всіх країнах світу. Декларація визначає цінність інтелектуальної власності та прав на неї, а також принципи та заходи щодо їх захисту. Окремо наголошено на необхідності поглблення міжнародного співробітництва у цій сфері, зокрема погодження національної політики відносно встановлення прав інтелектуальної власності, взаємодію урядів у питаннях її охорони і використання, кооперацію між національними і міжнародними організаціями у цій сфері та ін.

Міжнародні договори поділяються на три групи:

1 група – Договори щодо охорони інтелектуальної власності, які визначають міжнародно-визнані стандарти охорони інтелектуальної власності у кожній країні;

2 група – Договори про глобальну систему охорони, які забезпечують щоб кожна міжнародна реєстрація або подача заявки діяли у будь-якій відповідній державі, яка їх підписала (послуги, які надаються ВОІС відповідно до цих договорів, спрощують і скорочують вартість підготовки або подачі окремих заявок у всіх країнах, у яких запитується охорона щодо будь-якого даного права інтелектуальної власності);

3 група – Договори про класифікації, що організують інформацію про винаходи, товарні знаки і промислові зразки в індексовані, керовані структури для полегшення пошуку…

Реалізація низки конвенцій заснована на утворенні союзів країн (Паризький союз, Бернський союз, Мадридський союз та ін.), діяльністю яких керує ВОІС. Ці союзи покликані забезпечити спільні і погоджені дії та виконання країнами-учасницями договорів своїх зобов’язань, а також діяльність різних міжнародних структур, які виконують спеціальні заходи (наприклад, Об'єднані міжнародні бюро щодо охорони інтелектуальної власності).

Вимоги договорів про охорону інтелектуальної власності покладені в основу підписаних регіональних патентних конвенцій, зокрема Ковенції про видачу європейського патенту (1973 р.) та Євразійської Патентної Конвенції (1994 р.), яка передбачає заснування відповідних (Європейської та Євразійської) патентних систем і організацій, у діяльності яких ВОІС приймає безпосередню участь. Україна приєдналась тільки Євразійської Патентної Конвенції, яак набула чинності у 1995 р., однак не є членом Євразійської патентної організації.

Угоди формують «каркас» світової системи захисту інтелектуальної власності і створюють правові основи міжнародних відносин у сфері науки і техніки:

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) є найбільш важливою міжнародною угодою у сфері регулювання торгівлі об’єктами права інтелектуальної власності, формує правові засади виконання відповідних торгово-обмінних операцій. Вона була підписана у 1994 р. (Україна приєдналась до СОТ у 2008 р.) і стала першою міжнародною угодою, за якою права на об'єкти інтелектуальної власності включено у систему багатосторонніх торговельних відносин. Разом з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Генеральною угодою з торгівлі послугами (ГАТС), а також низкою інших, вона утворює єдину правову основу регулювання міжнародної торгівлі. Угода про ТРІПС органічно включена у систему міжнародних договорів, у тому числі розроблених ВОІС, щодо захисту прав інтелектуальної власності.