4.3. Функції невербальних повідомлень

В процесі невербальної комунікації люди одержують інформацію про:

 особистість комунікатора. Вона включає відомості про:

 темперамент;

 емоційний стан в даній ситуації;

 образ «Я» і самооцінку;

 особистісні властивості і якості;

 комунікативну компетентність (те, як він вступає в міжособистісний контакт, підтримує його і виходить з нього);

 соціальний статус;

 приналежність до певної групи або субкультури.

 відносини учасників комунікації. Вона включає відомості про:

 бажаний рівень спілкування (соціальна і емоційна близькість або віддаленість);

 характер або тип відносин (домінування-залежність, прихильність-неприхильність);

 динаміку взаємовідносин (прагнення підтримувати спілкування, припинити його, з'ясувати стосунки, тощо).

 ставлення учасників комунікації до самої ситуації, яка дозволяє їм регулювати взаємодію. Вона включає відомості про включеність в дану ситуацію (комфортність, спокій, інтерес) або прагнення вийти з неї (нервозність, нетерпіння).

Невербальна і вербальна комунікація, будучи супутниками, знаходяться в складній взаємодії.

Виділяють декілька функцій, які невербальні повідомлення виконують при взаємодії з вербальними. Це функції:

 доповнення (включаючи дублювання і підсилення) вербальних повідомлень;

 спростування вербальних повідомлень;

 заміщення вербальних повідомлень;

 регулювання розмови.

Доповнення означає, що невербальні повідомлення роблять мовлення більш виразним, уточнюють і пояснюють його зміст. Якщо ви обіймаєте друга в той момент, коли говорите йому, що дуже раді його бачити, обійми слугують доповненням до вашого мовного повідомлення. Мовлення можна точніше зрозуміти і краще запам'ятати, якщо воно дублюється жестами. Наприклад, в театральній касі людина супроводжує прохання про два квитки жестом (показує два пальця). Невербальні знаки можуть використовуватись для підсилення найбільш важливих моментів промови. Так, привернути увагу слухача можна, підвищуючи гучність голосу, роблячи перед словами паузи або жестикулюючи певним чином (наприклад, піднятий догори вказівний палець — знак «це важливо»).

Спростування означає, що невербальне повідомлення суперечить вербальному. Якщо на питання «Вам цікаво?» співрозмовник демонструє замешкання, відводить очі в бік, винувато посміхається і при цьому говорить; «Загалом - так», то варто засумніватись в правдивості його відповіді. Саме тому, що невербальна поведінка значною мірою спонтанна, менше контролюється свідомістю, вона може спростовувати висловлене. Навіть якщо свою першу реакцію людина контролює, справжній стан речей виявиться згодом, приблизно за 4-5 секунди. Посмішка або вираз здивування, що тривають довше цього часу, можуть вказувати на обман. Ось чому корисно спостерігати за відповідністю між мовленнєвими і немовленнєвими

повідомленнями.

Заміщення означає використання невербального повідомлення замість вербального. Наприклад, в гамірній аудиторії ви жестами повідомляєте приятелю, що потрібно вийти поговорити. Під час дискусії ведучий може без слів, за допомогою погляду, повороту голови і тіла, запропонувати комусь з учасників вступити в розмову, висловитись.

Регулювання означає використання невербальних знаків для координації взаємодії між людьми. При цьому часто використовуються описані вище знаки, що заміщують слова, — поворот голови в бік того, хто повинен виступати; тон голосу, що повідомляє про завершення репліки; дотик до когось, що означає бажання спитати про щось, схвальні або несхвальні вигуки на адресу того, хто виступає. Ці і багато інших знаків регулюють течію комунікації.

Таким чином, невербальні повідомлення — необхідна складова міжособистісної комунікації. Вони є індикаторами емоційних станів і показниками різноманітних ставлень людини до навколишнього світу. В будь-якій, навіть суто офіційній і діловій ситуації присутнє і активно її формує невербально висловлене ставлення суб'єкта спілкування до ситуації, до партнера і до самого себе.