Післямова

Моменти, що свідчать про особливості місцевого самоврядування, лягли в основу теорій, що наголошують на його самостійності, повній відокремленості від державної влади. Так, професор Ю.М.Тодика вважає, що в основу моделі місцевого самоврядування, реалізованої в Україні, покладено теорію, що розглядає первинні громади як самостійне джерело публічної недержавної (муніципальної) влади.

Але чи може територіальна громада бути настільки самостійною, щоб стати, так би мовити, "державою в державі"? Різні вчені з цього приводу висловлюють різні точки зору. Одні вважають, що для цього немає жодних правових підстав, що подібні твердження суперечать конституційному принципу єдності і неподільності народного суверенітету, мовляв, джерелом влади в Україні згідно з Конституцією є весь народ, а не окремі його частини - у даному разі громади. В суспільстві не можуть існувати умови, за яких воля меншості народу (окремої громади) може бути протиставлена волевиявленню всього або більшості народу, інакше це призведе до дезінтеграції та руйнування держави і суспільства.

Гадаю, що прихильники такої точки зору дещо перебільшують, оскільки не йдеться пор те, що територіальна громада має свою волю нав’язувати усьому суспільству. Вона має діяти в межах, визначених Конституцією та законами України. Але при вирішенні питань місцевого значення, як це визначено у 140 статті Конституції України, територіальні громади мають діяти самостійно і жодні органи державної влади не повинні втручатися у їх самоврядну діяльність, як це, на жаль, дуже часто має місце у сьогоднішній повсякденній практиці.

Абсолютного розподілу, повного відокремлення державних структур від самоврядних немає і бути не може, але тенденції, які визначають основні напрями їхньої діяльності, характер зв'язків між ними, встановити треба, - допомагають в цьому основні принципи Європейської Хартії про місцеве самоврядування, досвід поширений у країнах Європейського Союзу.

Українське законодавство базується у більшій мірі на державницькій теорії місцевого самоврядування, про що свідчать розділ XI Конституції України й основні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Але не слід забувати, що в основі державницької теорії місцевого самоврядування - ідея децентралізації державної влади, тобто передача значної частини повноважень від центру на місцевий рівень, причому не шляхом утворення місцевих органів виконавчої влади, а шляхом передачі цих повноважень органам місцевого самоврядування. З іншого боку, відбувається залучення територіального колективу (громади) та його органів до виконання частини функцій і повноважень державної влади ( так звані делеговані повноваження органів місцевого самоврядування).

Конституція України і Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" вперше ввели у соціально-політичну, правову сфери нашого життя такі поняття, як "територіальна громада", відокремлена від державної "комунальна власність", "самостійний місцевий бюджет", "статус територіальної громади" тощо. Проте насправді це не означає, що ці ознаки місцевої публічної влади в її соціально-політичній, економічній, правовій галузях проявилися де-факто і базуються на засадах локальної демократії. Для того, щоб їх запровадити необхідно пройти нелегкий шлях децентралізації державної влади, а найголовніше - зруйнувати політичні, правові, психологічні стереотипи командно-адміністративної системи. Тільки тоді місцеве самоврядування твердо стане на ноги, зуміє краще представляти інтереси територіальних громад.

Враховуючи все вищевикладене, можна прийти до висновку, що зараз Україна перебуває на початковому етапі реформування процесів участі громадян у вирішенні питань місцевого самоврядування. Вдосконалення суспільних стосунків саме в цій галузі е найбільш значущим моментом для перетворень у політичній сфері. Очевидно, що тільки наповнення реальним змістом інститутів безпосередньої демократії, зможе зробити нашу державу дійсно цивілізованим суспільством, яке повною мірою в повсякденній практиці реалізує принцип народовладдя.