2.3. Державна політика інформаційної безпеки: ключові напрями

Складність та суперечливість процесів становлення України як незалежної європейської держави вимагає адекватного врахування загальносвітових тенденцій суспільного розвитку. Однією з провідних тенденцій є радикальна трансформація суспільних відносин, спричинена стрімким розвитком інформаційних технологій.

Зростання інформаційної сфери суттєво впливає на формування та реалізацію національних інтересів України. Змінюються як їхнє наповнення, так і заходи щодо забезпечення. Бурхливий розвиток інформаційної сфери супроводжується появою принципово нових та зростанням небезпечності вже відомих загроз інтересам особистості, суспільства, держави, її національній безпеці.

Серед загроз національній безпеці, що сформувалися у процесі інформаційної революції, варто виокремити три основні типи.

По–перше, це становлення нової структури світового співтовариства відповідно до реалій інформаційної ери та пов’язана з цим загроза деформації перспектив майбутнього розвитку України за умов збільшення або навіть збереження відставання від провідних країн в інформаційній сфері. На думку провідних світових аналітиків та теоретиків, сучасна економіка має чотири основні сектори: виробництво знання; масове виробництво товарів; видобування ресурсів; “вилучені”, непотрібні виробництва. За домінуючим сектором економіки країни світу розподіляються на чотири зони. Нині наявна реальна загроза витіснення України у третій, або навіть четвертий світ, де економіку країни складають переважно підприємства з видобутку сировини з відповідними соціальними наслідками.

По–друге, загроза певного обмеження суверенітету та незалежності країни, значно посилені створенням нових технологій інформаційно–маніпуляційного впливу на особистісному рівні та на рівні суспільства і держави через негативні наслідки неадаптованості інформаційної сфери України до процесів глобалізації.

У США, ФРН, Великобританії, КНР, РФ та понад 30 інших країнах світу провідною парадигмою національної безпеки стає доктрина “м’якої сили”, що передбачає досягнення цілей насамперед маніпулюванням свідомістю.

По–третє, загроза застосування проти України засобів впливу на інформаційну інфраструктуру та пов’язане з цим падіння рівня захищеності національних інформаційних ресурсів і систем їхньої підтримки. Під час воєн “у Затоці” 1991 р. та на Балканах 1995—1999 рр. наочно виявилися визначальна роль інформаційних чинників збройної боротьби та переваги високотехнологічної зброї і нових методів управління боєм, заснованих на сучасних інформаційних технологіях. Глобальні інформаційно–телекомунікаційні системи уразливі для атак комп’ютерних вірусів (сумарні збитки лише від атак вірусу Love Letter склали у 1999 р. 12 млрд доларів США), інших видів комп’ютерної злочинності. Протягом останніх років в Україні порушено понад 20 кримінальних справ за фактами правопорушень, визначених ст. 198 прим. КК України “Несанкціоноване втручання у функціонування автоматизованих систем”.

Нейтралізація зазначених загроз потребує формування потужної системи протидії. Тому поряд з лібералізацією, створенням сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі розвинені країни посилюють важелі впливу держави на цю сферу. Зокрема, з цією метою органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту на національному рівні. У США інформаційна сфера перебуває під безпосередньою увагою президента, створена Програма національної інформаційної інфраструктури, яка виходить з того, що інформація є найважливішим національним ресурсом, товаром та чинником державного управління.

Складовою Програми технологічного розвитку ЄС є Європейська стратегічна програма інформатизації, головна мета якої — скорочення технологічного відставання від США і Японії та зменшення залежності в інформаційних технологіях від цих країн.

На саміті ЄС у Лісабоні навесні 2000 р. ухвалено програму просування Європи до інформаційного суспільства, що передбачає випереджувальний розвиток інформаційної сфери.

У РФ у 2000 р. прийнято Доктрину інформаційної безпеки, що передбачає формування системи протидії загрозам національній безпеці у інформаційній сфері.

Попри певні зрушення у розвитку національного інформаційного простору та нормативно–правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація у інформаційній сфері не відповідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави. Найнебезпечнішим явищем слід вважати тенденцію до прогресуючого відставання України від провідних країн світу у рівні та темпах розвитку національних інформаційних ресурсів та відповідної інфраструктури. Це створює сприятливі умови для реалізації загроз національній безпеці в інформаційній сфері.