Розділ I: Історіографія, джерельна база та методологія досліджень.
1.1. Стан наукової розробки даної тематики.
Питання історії міжнародних відносин в будь-який час і в будь-яку епоху зберігали своє актуальне значення. Інтерес саме до цього аспекту можна обгрунтувати тим, що дана проблематики є не лише теоритичною розробкою, а прикладною, результати якої можуть знайти своє застосування у відповідних сферах життя соціального організму.
Аспекти щодо історії голлізму не стали винятком в цій логічній послідовності, взагалі-то можна говорити про посилення інтересу до подібної тематики ще й тому, що неординарність постаті Шарля де Голля, здатного поєднати в собі талант політика, дипломата та людини військової, викликала резонанс в світовій свідомості, а його політичний курс лише закріпив цю резонансність.
Історіографія щодо даного питання представлена широким спектром робіт, умовно які ми можемо розділити на праці радянських, російських, зарубіжних та вітчизняних, власне українських дослідників.
До рядянської школи ми можемо віднести таких дослідників: М. Арзаканян [52], [53], [54], В. Антюхіну-Московченко [51], Г. Воронцова [61], [62], Ю. Дубініна [73], В. Коломійцева [90], І. Колоскова [91], [92], В. Кравцрва [94], І. Рапорта [122], В. Славенова [132], І. Тюліна [136], які в своїх працях піднімали актуальні питання щодо врегулювання німецького питання, налогодженню двостороннього співробітництва між СРСР та Францією.
До російської школи відносимо таких дослідників: О. Богословська [56], А. Червяков [139], М. Соколовський [133], Ю. Рубинський [127], А. Гарань [65], К. Зинчук [78], В. Гусєв [69], Є. Обичкіна [119], [120],[121], Н. Розанцева [124], [125], К. Зуєва [81], [82],[83], де головна увага зосереджувалась на моментах євроатлантичного співробітництва, європейської інтеграції.
До зарубіжних дослідників відносимо таких авторів: М. Рокар [126], Жан П’єр Молні [116], Ф. Жансон, Коллет [76], Ж. Дюрозель [74], А. Вюрмсер [64], Е. Бріггс, Клевін [58], в працях яких знайшли відображення питання щодо політики між Парижем та Вашинтоном, осмислення дипломатичної спадщини де Голля, європейські процеси.
До української школи відносимо таких дослідників: Л. Золотова [79], [80], К. Денисенко [71], Т. Купренюк [97], О. Лозовицький [102], [103], [104], [105], [106], О. Мітрофанова [114], В. Рилач [123], І. Храбан [138], в яких піднімаються питання щодо ядерної стратегії Франції, реформування відносин з Білим Домом, НАТО.
Однак подібний поділ досить умовний, що потребує застосування прблемного підходу до вивчення масиву історіографічного матеріалу. Тож більш доцільним, в рамках нашого дослідження є виокремлення робіт за постановкою та розглядом проблем присвячених даному аспекту.
В рамках нашої наукової розвідки можна виокремити такі питання, що піднімаються у історіографічних працях:
1. Історія життя та діяльності Шарля де Голля та його послідовників, процес становлення та оформлення політики голлізму.
2. Питання присвячені розгляду франко-американських відносин, в яких чільне місце займають аспекти щодо імовірності реформування НАТО.
3. Розгляд євроінтеграційних процесів в рамках формули «європейська Європа».
4. Розробка проблематики стосовано володіння та випробувань ядерної зброї у Франції.
5. Питання двосторонніх контактів між Францією та СРСР, а в подальшому Російською Федерацією.
В такому напрямку і буде спрямоване наше дослідження, в рамках якого і стане зрозумілою історіографічна традиція даної тематики.
Пріоритетними для рогляду є вищезазначені п’ять аспектів, на яких і буде базуватись наш історіографічний огляд.
Питання життя та діяльності французьких лідерів висвітлювались як іноземними, так і радянськими, російськими, українськими авторами і їх інтерпретації фактів та явищ не має істотних розбіжностей. Цікавою є позиція окремих авторів відносно оцінки політики голлізму та характеристики її лідерів не як індивідів, а як державних керівників.
Представники радянської історіографії, в залежності від дипломатії зближення чи навпаки ворожості між двома державами і подають оціночні судження, які в основному позитивно характеризують політичну лінію де Голля та голлістів. Це роботи: В. Єрофеєва [75], Н. Молчанова [109], Г. Новикова [117], [118], Ю. Борисова [57].
Праця Н. Молчанова «Де Голль» [109] , вважається «азбукою» до розуміння політики де Голля, в якій викладена історія життя, формування світоглядних позицій та накопичення досвіду генерала та політичного діяча, в результаті який зіграє вирішальну роль в формуванні зовнішньополітичної стратегії П’ятої республіки. Робота витримала кілька перевидань, останнє з яких у 2003 році, що і використовується у роботі.
Цікавими виявились оціночні судження француза Андре Вюрмсера [64], який крайнє негативно оцінював політику де Голля та його прибічників, спираючись на їх авторитарний характер.
Питання фактору американської присутності в політиці Франції викликали широке обговорення на сторінках монографій різних авторів.
Пріоритетними в даному напрямку були роботи представників радянської школи: Г. Воронцова [61], [62], В. Давидов [70], які в своїх роботах концетрують увагу на гегемонії США в міжнародно-правовому співробітництві, нівелюваннями принципів не втручання у внутрішні справи країн, оціночні судження щодо подібної розтановки подій викликають негативні судження дослідників даного напряму.
Не менш актуальними аспектами в роботах, присвячених окресленій проблематиці, стали праці В. Шилова [141], Б. Халоші [137], М. Бункіна [60], стосовано співробітництва в рамках Альянсу, які вкрай негативно оцінювали прагнення адміністрації Вашингтона вести односторонню лінію політики, підпорядкованої виключно забезпеченням американських інтересів.
Подібна тенденція радянської школи знайшла своє втілення в російській історіографії у роботах: Є. Обичкіної [121], А. Гарань [65], В. Каспрука [85], в яких продовжилась тенденція упередженого ставлення до американського фактору в міжнародних відносинах.
Особливої уваги заслуговує стаття Є. Обичкіної «Франція та США – дві моделі світу» [121], де автор уже в самій назві декларує дві принципово відмінні позиції держав щодо врегулювання військових конфліктів та пошук імовірних методів боротьби з міжнародним тероризмом.
Українська школа дослідників, репрезентована роботами: Л. Золотової [79] , [80], Т. Купренюк [97] та О. Лозовицького [102] подають ліберальні оціночні судження щодо цього питанння, зазначаючи позитивні: сприянння миру та безпеці в світі та негативні моменти: наднаціональність інтересів Білого Дому.
До подібних оціночних суджень близька позиція француза Жана П’єра Молні [116], який виступає за поглиблення двосторонніх контактів, однак при збереженні певної «дистанції» у відносинах.
Не менш вагомими питаннями, що знайшли своє відображення в історіографічних оглядах стала консолідація країн Європи та євроінтеграційні процеси.
Позиції представників радянської (Ю. Маєвський [107], І. Манфред [110], В. Міхеєв [115]), російських (О. Богословська [56], В. Гусєв [69]), українських (В. Квасов [86], В. Копійка [93], О. Мітрофанова [114], В. Рилач [123]) та англійця Е. Бріггса [58] були помітно близькими, адже ідея консолідації країн Європи була прийнятна всім школам, в якій простежувалась спроба протистояння атлантичному впливу, що була універсальною ідеєю, незалежно від географічного положення країни.
Окреме місце в працях дослідників знайшло висвітлення ядерної стратегії та розробки французької ядерної зброї, дискусії навколо яких набували різних оціночних забарвлень.
Радянські дослідники Ю. Манжола [107], І. Колосков [91], [92] в своїх роботах досить обережно ставились до подібної політики Франції: СРСР сам володів ядерною зброєю, однак пріоритетність в цьому напрямі втрачати не хотілось, тому питанння щодо подальшої розробки та збільшення озброєнь подібного типу зустрічали негативне ставлення дослідників щодо даного аспекту.
Російська історіографія в цьому питанні дещо лібералізувалась: А. Червяков [139], М. Соколовський [133] в даному питанні керувались реаліями процесу глобалізації та необхідності пристосування до його умов, в світлі якого необхідно було забезпечити територіальну цілісність та національні інтереси усіма засобами.
Позиція української школи диктувалась, в основному, також пристосуванням до реалій часу: роботи О. Лозовицького [104], [106], І. Храбан [138], проте і деякими застереженнями з огляду на те, що сили України та Франції в цьому питанні нерівноцінні і подібний пріоритет П’ятої республіки не є позитивним для української сторони.
Француз Жан Батіст Дюрозель [74] виключно позитивно оцінює розробку ядерної стратегії Франції в рамках захисту національних інтересів.
Пріоритетну роль в дослідженнях, присвячених зовнішній політиці голлізму, відводилась аспектам французько-радянського, а в подальшому французько-російського співробітництва.
Радянська школа: В. Антюхіна-Московченко [51], В. Кравцов [94], І. Рапорт [122] надавали пріоритетного значення висвітленню подібного співробітництва, а оціночні судження в цьому напрямі підкріпились політикою «потепління», що розпочалась де Голлем в 1966 році та була продовжена його послідовниками, тож в своєму основному масиві мали позитивні судження щодо даної дипломатії.
Російські автори К. Зуєва [81], [82], Т. Гомар [66] не обмежились дослідженням історії СРСР, а спрямували свої розвідки на співробітництво в рамках Франції та Російської Федерації, подібний вектор якої не викликав особливої цікавості, тому був обмежений короткими екскурсами в історію дипломатичних відносин двох держав та зазначенням не пріоритетності подібного вектору в політиці Росії.
Оціночні судження щодо подібного вектору співробітництва знайшли аналогічну стриманість як в статті українського автора К. Денисенка [71], так і зарубіжного дослідника М. Рокар [126], пояснення чому можемо знайти у зростаючій ролі Росії та зміною її зовнішньополітичної спрямованості, в якій французька присутність не знаходить втілення попередніх позицій.
Таим чином, розгляд історіографічної традиції щодо даної тематики представлений широким колом проблем, які піднімаються в працях авторів, що репрезинтують різні школи та дають різні оціночні судження щодо заявленої проблеми, вивчення яких допомогає системному відтворенню подій та явищ та формуванню власних оціночних суджень.