Проблеми національної безпеки

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ПИРОЖКОВ С.І.

1. 1. Вихідні поняття та загальні положення

У широкому розумінні національна безпека України – це спосіб самозбереження народу України, який досяг рівня організації у формі незалежної держави. Цей спосіб уможливлює його державно-організоване існування і вільний саморозвиток, надійний захист від зовнішніх і внутрішніх загроз. Національну безпеку України можна визначити як систему державно-правових та суспільних гарантій, що забезпечують стабільність життєдіяльності та розвитку державно-організованого народу України загалом, а також кожного окремого громадянина держави.

Відповідно до пропозицій «Фонду національної міжнародної безпеки» при ЮНЕСКО, національна безпека визначається як система державних та суспільних гарантій, що забезпечують стабільний розвиток нації, захист базових цінностей та інтересів, джерел духовного і матеріального добробуту від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Суб’єктом національної безпеки України є народ України як спільнота громадян усіх національностей, які проживають на її території.

Національні цінності – матеріальні і духовні об’єкти, ставлення до яких набуло визначального значення для самоусвідомлення та існування народу України. Це основа мотивації, саморозвитку і діяльності народу України.

Національні інтереси – усвідомлювані на рівні вищих органів державної влади потреби народу України у збереженні та розвитку національних цінностей. Залежно від характеру та сфери виявлення національні інтереси слід підрозділяти на: стратегічні й тактичні, політичні й економічні, соціальні й екологічні тощо. Обстоювання національних інтересів України має своєю метою усунення або мінімізацію територіальних, демографічних, економічних, екологічних та інших втрат у процесі життєдіяльності її народу і, відповідно, збільшення корисного результату суспільного розвитку.

Визначення і коригування базових національних інтересів є функцією політичних органів суспільства. Її чітке здійснення має важливе значення для запровадження національної безпеки. Остання сама є важливим національним інтересом.

Найбільш елементарний – особистісний рівень суб’єкта національної безпеки України – це громадяни, представники різних національностей, які вільно і без жодного примусу інтегрувалися до спільноти «український народ» і ставляться до його національних цінностей та інтересів, як до своїх власних.

Таким чином, сутністю національної безпеки України є свобода життєдіяльності і демократичного суспільного та державного саморозвитку народу України, а захист цієї свободи, її умов та чинників є сутністю діяльності щодо забезпечення національної безпеки України.

Проблема національної безпеки України та її забезпечення виникає як антитеза такому явищу як загроза національним інтересам України. Фактично, національна безпека і діяльність щодо її забезпечення набувають змісту заперечення (зняття) можливої загрози для народу України та його національних інтересів. Під загрозами національній безпеці України треба розуміти такі потенційно та реально небезпечні діяння (природні та соціальні) на державно-організовану спільноту, що здатні завдати шкоди національним цінностям або унеможливити реалізацію життєво-важливих національних інтересів українського народу.

Загрози можуть бути класифіковані відповідно до:

• якості (достеменності) виявлення: уявні і реальні загрози;

• характеру спрямування: прямі і непрямі;

• характеру здійснення: явні і приховані;

• розташування джерела: внутрішні і зовнішні;

• змісту загрози: воєнні, економічні, соціально-психологічні, екологічні, ідеологічні, техногенні, інформаційні тощо.

Метою суб’єкта у справі підтримання власної безпеки не може бути повна ліквідація усіх загроз, оскільки вони постійно породжуються діалектикою розвитку природи і суспільства. До того ж довелося б повсюдно знищувати джерела загроз, тобто самому ставати джерелом загроз для інших суб’єктів. Більш реальною метою діяльності суб’єкта по підтриманню власної безпеки на належному рівні є такий вплив на джерела загроз, що знижував би їх інтенсивність, сприяв зміні характеру поведінки (стану) зазначених джерел із загрозливого типу на незагрозливий і навіть сприятливий (дружній) [один із шляхів до цього – відповідна зміна суб’єктом власної поведінки з метою усунення взаємозагрозливого типу спілкування], а також підтримання власної здатності протистояти загрозам.

Для безпеки суб’єкта істотною є спроможність завчасно передбачати і фіксувати виникнення джерел загроз, зміни у характері та інтенсивності останніх і можливість їх нейтралізації. Ця обставина потребує від суб’єкта не тільки постійно відстежувати поведінку (або стан) джерел зовнішніх і внутрішніх загроз, але й глибоко вивчати їх природу і структуру з метою опрацювання далекосяжної стратегії власної поведінки (дій) щодо зазначених чинників ризику.

Підтримання національної безпеки України на необхідному рівні знаходить своє виявлення у специфічній діяльності суспільних інститутів. Як специфічна форма діяльності, вона спрямована на створення і вдосконалення умов і чинників (гарантій) ефективної життєдіяльності народу.

Отже, мета забезпечення безпеки як діяльності полягає у досягненні суб’єктом здатності утримувати усю сукупність загроз на певному докритичному рівні (рівні припустимої небезпеки), за якого загрозливі чинники не були б здатні згубно вплинути на його існування і розвиток. Побудова засобів захисту, адекватних наявним чи ймовірним загрозам, означає створення гарантій безпеки.

Відповідні суспільні інститути утворюють систему забезпечення національної безпеки України, що є необхідною внутрішньою підсистемою державно-організованого суспільства України.

Однією з важливих підсистем національної безпеки є державна безпека. Національну безпеку не можна зводити (звужувати) до державної безпеки, яка є лише окремим (хоч і ключовим) її аспектом. У випадку такого ототожнювання виникатиме загроза утвердження пріоритету над інтересами народу України спочатку інтересів держави, а згодом і державної безпеки.

Системний підхід дає можливість зорієнтувати систему національної безпеки України як щодо внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Безпека держави зростає, якщо вона приєднується до системної колективної безпеки. Тоді система національної безпеки у певних своїх аспектах виступає як елемент (підсистема) системи колективної безпеки.