1 клас

Світ,у якому ти живеш

Багатство

неживої

природи

Загадки

Попід дах серед зими всілись білі кажани. І донизу головою продрімали до весни. (Бурульки)

По два боки від ріки стоять браття-близнюки. Кожен бачить свого брата, годі лиш його обняти. (Береги)

В’ється, плине річечка, як срібляста стрічечка. Починалась річка ця із малого … (джерельця).

Хмаркою у небі мчить, ллється, плине і біжить. На ставку в зимову пору може стати склом прозорим. (Вода)

Солов’їними гаями відшуміло літо. Вже холодними дощами землю оповито. У імлі сріблясто-сірій журавлі летять у … (вирій).

У дорогу вирушаю, щоб дістатись небокраю. Я за ним, він — утікати, не дається наздогнати. (Горизонт)

Як тріщить мороз надворі — стрічка в’ється стрімко вгору. Як мороз відступить трішки, то постелиться під ніжки. (Дим)

Мене різали, топтали, і товкли, й перевертали. Мужньо я усе стерпіла, врожаями відплатила. (Земля)

Не побачиш його оком, не торкнешся ненароком, ані вухом не почуєш, лише носом ти відчуєш. (Запах)

В темнім небі пролітала, вогняним хвостом махала. Не жар-птиця, не ракета, називається … (комета).

Вдень він спить, вночі — мандрує, сяйво ніжне нам дарує. Уночі у тихій річці любить плескатись в водичці. (Місяць)

Темно-синє полотно, золоте на нім зерно. Сплять у ліжечках малята, їм підморгують зернята. (Небо і зорі)

Поміж луг, поміж вербички повилась блакитна стрічка. Щось наспівує тихенько і біжить удаль швиденько. (Річка)

Ставом, морем мандрувала, з буйним вітром танцювала, як до берега прибилась, то кудись вона поділась. (Хвиля)

Через крихітну шпарину пробереться у хатину. Вмить тепла поцупить жменю, заховає у кишеню. (Холод)

Як рушає мандрувати, — треба з ліжечок вставати. Як іде за обрій спати, — час малятам спочивати. (Сонце)

Надворі мороз тріщить, — баба з віником стоїть, а як сонце припече, — кине віник і втече. (Снігова баба)

 

Під рукою я сиджу,

Що робити вам скажу:

Чи дозволю погуляти,

Чи в постелі полежати. (термометр)

 

Через ніс проходить в груди

І зворотній шлях тримає.

Він невидимий і все ж

Без нього життя немає. (повітря)

 

Біжить, біжить - не добіжить,

Летить, летить - не долетить. (горизонт)

 

Видно край, а до нього не дійдеш. (горизонт)

 

Носить бабця снігову шапку.

А кам'яні боки заховала в хмари. (гора)

 

Скільки не їздь, не ходи,

Тобі кінця не знайти. (Земля)

 

Бачиш край, та не дійдеш. (горизонт)

Білі квіти ввечері розцвітають,

А вранці в'януть. (зірки)

 

За незліченною отарою

Вночі йшов пастух стомлений.

А коли заспівали півні –

Сховались пастух і вівці. (місяць і зірки)

 

Торох – торох, розсипався горох.

Почало світати – нема що збирати. (зірки)

 

Перша звечора одна

Ходить краля чарівна. (вечірня зірка)

 

Гарне, добре, на всіх людей дивиться,

А людям на себе дивитися не дозволяє. (Сонце)

 

Всі його люблять, всі його чекають.

А хто подивиться, кожен скривиться. (сонце)

Що сходить без насіння? (сонце)

Іде слідом за тобою:

Утікай - не утечеш,

Доганяй - не доженеш. (тінь)

 

Хто поруч іде, а сліду не лишає? (тінь)

 

У полудень - маленька,

А ввечері – довгенька. (тінь)

 

Куди ступиш - всюди маєш,

Хоч не бачиш, а вживаєш. (повітря)

 

Без рук, без ніг - двері відчиняє. (вітер)

 

Який то хлопець походжає,

Без віника замітає? (вітер)

 

Навколо нас в'ється,

А в руки не дається.(вітер)

 

 

Налетів, нашумів,

Враз порушив спокій,

Не залишивши слідів,

Кинувся навтьоки. (вітер)

 

Без рук, без ніг

Під вікном грюкає,

До хати проситься. (вітер)

 

Невидимий дух скинув з мене капелюх. (вітер)

 

Рукавом махнув, дерева нагнув. (вітер)

 

Гуляє в полі, а не кінь,

Літає по волі, а не птах. (вітер)

Вірші

Вірші

Про гори

Отак-от просто закохатися у гори, А потім все життя любити їх Смереки із ялицями в покорі А на віддалених вершинах тане сніг.

І очі манить непроглядно гарна зелень. І час спиняється, Щоб глянути й собі На білі хати В горах схованих поселень І на стежини, що блукають у траві.

Там інший світ і навіть сонце, що сідає. Туман долинами Розлого й гордо ліг Отак-от просто закохатися у гори. А потім все життя любити їх

Завірюха.

Звечоріло; ніч заходить, місяць з хмари не виходить; ані зіроньки не мріє, тільки сніг кругом біліє. Ось схопилась хуртовина, закурилася долина, і кипить мороз у полі, на просторі та на волі,

ХмараОдягає капелюшка На свої гарненькі вушка Літня хмара дощова - Тітка грізна грозова. Дощ не буде більше лити, Грім не буде гуркотіти, Спати тітка захотіла, До домівки полетіла.

ЗАКУЧЕРЯВИЛИСЯ ХМАРИ...

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить... О милий друже, — знов недуже — О любий брате, — розіп'яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той, ячить, Закучерявилися хмари... Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть... З душі моєї — мов лілеї — Ростуть прекрасні — ясні, ясні — З душі моє? смутки, жалі, мов квітоньки, ростуть. Женуть вітри, мов буйні тури! Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим... Я хочу бути — як забути? — Я хочу знову — чорноброву? — Я хочу бути вічно юним, незламно-молодим! Одбивсь в озерах настрій сонця. і сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум... Сум серце тисне: — сонце! пісне! — В душі я ставлю — вас я славлю! — В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум. І сміх, і дзвони, й радість тепла

ОЙ НЕ КРИЙСЯ, ПРИРОДО...

Ой не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш... А чогось так сичі Розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава, Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж ти — як буря із громом! А була ж ти — як ніч на Купала... Безгоміння і сум. Безгоміння і сон — Тільки зірка упала... Ой там зірка десь впала, як згадка, Засміялося серце у тузі! Плачуть знову сичі... О ридай же, сріблій: Ходить осінь у лузі.

Поле чорніє

Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари, Земле! Як тепло нам Із тобою! Глибшає далеч. Річка синіє. Річка синіє, зітхає, сміється... Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато — серце порветься!

Скінчився день, темніють далі …

Скінчився день, темніють далі, Туман над річкою завис, Хмарки на небі, як медалі, Затих, відпочивае ліс. За обрій сонечко сідає, Вечірня зірка мерехтить, Скінчився день, нас ніч вітає, Яка чудова, дивна мить.

Пліть

Уже вишневі зацвіли сади – І сніг пахучий падає на воду, Пригріті теплим променем зі сходу, Бабки прозорі лізуть із води*. На очерет, на півгнилу колоду Чіпляються янтарні їх ряди. Збирай лишень добро те і клади У свій кашкет, як це ведеться зроду. Нехай лоскочуть голову – дарма! Зате на світі кращої нема, Нема вірнішої, як ця нажива!** Лише махнула вудлищем рука – І поплавець, як [...]

Обрій тане за хмарами чорними…

Обрій тане за хмарами чорними, Уляглась на спочинок дорога, І заснуло вже сонце стомлене Сивим соняхом біля порога. У кімнату заходить вечір. Без запрошення та без стуку. І кладе він мені на плечі Пропотілі, натруджені руки. Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На колимськім морозі калина…

На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг. І зголілі модрини кричали, тонко олень писався в імлі, і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі. Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Кринична прохолода…

Кринична прохолода Б’є з пазухи землі Ясна тверда погода Смак сонця на чолі І писк пташат незнаних Під шифером в гнізді І сонця бинт на ранах Вир сонця на воді Пливти забути дати Хай втопляться вони Пірнути дно дістати Сіль сонця з глибини.\

Туман над лугом проплива…

Туман над лугом проплива, Волочить пасма білі, Як у кульбаби голова, Як взимку заметілі. І оживають береги За далиною далі, І світ вже бачиться другий: Без горя і печалі. І туга, що обволокла Разючі душу й серце, З туманом в простір попливла За обріїв озерця. І диха спокоєм земля, Зникають білі плями, Парує ялова рілля – Туман побрів полями. Квітує зелень лугова Від краю ф до краю, Усе довкола ожива В весняному розмаї.

Дихає прозора прохолода…

Дихає прозора прохолода, Верболіз закутався в туман. З лісу, з поля, з сивого болота Тихо підкрадається зима. Краснобоке літечко зів’яло, Яблуком скотилось за поріг. Листя золоте нечутно впало Килимом пухким до наших ніг. На ромашках відцвіли росини, Відсюрчали коні-стрибунці. Перелітний птах у небі синім – Мов сльозинка тепла на щоці. На ланах із ранку і до ночі Крають землю гострі лемеші. Не зів’яло літечко, бо хоче Залишитись у моїй душі.

Сонечком зігріте, дощиком умите…

Сонечком зігріте, дощиком умите, Вітерцем сповите житнєє зерно. Колоскове літо. Жито – значить жити Нам на цьому світі долею дано. Вийдем вранці в поле, глянем на покоси, А вони нам шепчуть мрійну таїну… Та у них же колос, як у тебе коси, – Дай тебе я, мила, міцно обійму! А над ними жайвір ген висить в блакиті, А в покосах коник казку-пісню тче.

ДощикГрім озвався над полями – Скоро злива зашумить. Кожна квіточка й билинка Рот розкрили – хочуть пить. Де й узявся вітер злющий: «Пил над полем закручу, Геть розвію хмари-тучі, Я дощу не пропущу». Зашуміло все довкола, Хвиля хлюпає з ріки, І дерева проти вітру Враз наставили гілки. Груші, яблуні тривожно Загуділи у саду: «Звідки взявся цей нахаба? Насилає нам біду». Раптом стало тихо-тихо, Прислухається земля… Полилася тепла злива На сади і на поля. З лугу свіжістю війнуло, Чути запахів приплив. Дзвонить весело і ніжно Срібний дощика мотив. Дощ проллється над садами, Зросить луки і поля. Урожаєм-короваєм Всім подякує земля.ХмаринкаДощиком тепленьким Плакала хмаринка, Наче вередлива Дівчина-дитинка. Намочила кицю, Що в садочку спала, Сивую зозулю, Що в гаю кувала, Білку намочила, Що гриби збирала… А всміхнулось сонце –

Народні прикмети про неживу природу

Якщо в тиху погоду сонце сильно пече — на грозу або град.

Зірки падають — на вітер, сильно шерехтять —на негоду.

Якщо дощ почався на світанку — скоро закін­читься.

Дим стовпом — на мороз.

Кішка па піч, мороз — на подвір'я

Жовтневий грім — на безсніжну зиму, а Восени павутина — на ясну погоду.

В лісі багато горобини — осінь буде дощова, мало — суха.

Гусак лапку піднімає — на мороз.

Горобці дружно розцвірінькались — на відлигу.

Сильно запахла акація — на дощ.

Густа ранкова роса — на гарну погоду.

Якщо в негоду пташки защебетали — на ясну погоду.

Ластівки низько літають перед дощем.

Квітень з водою — травень з травою.

Побачив грака — весну зустрічай.

Без хмари дощ не приходить.