Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІУЛ ЕКЗАМЕН.docx
Скачиваний:
94
Добавлен:
15.06.2019
Размер:
160.91 Кб
Скачать

27. Показ селянського життя, художня переконливість у розкритті трагедії людини в повісті і. Нечуя-Левицького «Бурлачка».

Повість “Бурлачка” – відбито період першого пореформеного 10-річчя. Нечуй-Левицький з гнівом викриває “губернаторів мужицького поту та сліз”, які заманювали селян на сахарні, на фабрики, а там створювали надзвичайні жорстокі умови. Він показав економічну безвихідь пореформеного села, створив новий тип бурлачки, яка зазнає поневірянь. Драматична доля жінки-покритки, звабленої паном, поєднується з показом нових випробувань нової недолі – бурлакування серед чужих людей без родини, без свого кутка. Головна героїня – Василина – молода, вродлива. Батьки віддають її на заробітки – на буряки. Виділялась своєю вродою. Запримітив панич. Стає наймичкою у панських горницях. Перше кохання дівчини. Василина викинута геть (з дитиною). Вирішує тікати, позбутися дитини – кидає його. Щасливе одруження героїні – розв,язка. Повість названа “новим творчим здобутком письменника”. У попередніх творах ми не знаходимо такого багатства розкриття характеру.

У повісті "Бурлачка" – Нечуй-Левицький продовжує шевченківську тему. Події, описані в цій повісті, відбуваються всього через кілька років після скасування кріпацтва, а змін у селі сталося немало. Нужда, безземелля – основні причини міграції сільського населення на заробітки. В "Бурлачці" Нечуй-Левицький показує, що нестатки були тим вирішальним моментом, який штовхнув молоду дівчину Василину на нелегкий заробітчанський шлях, визначив її дальшу долю, її остаточний відрив від сім'ї, кинув у бурлацькі казарми, а потім у покої пана Ястшембського, привів до згуби власної дитини – тяжкого злочину, який на все життя важким каменем ліг на душу Василини.

В цьому творі письменник дає своє, нетрадиційне вирішення теми "спокушеної і покинутої". Всупереч усьому, Василина не стає ще однією пасивною жертвою обставин. Після всіх поневірянь, після тяжкої трагедії вона зустрічається з людиною, яка допомагає їй вибратися з трясовини.

28. Аспекти життя селянства у творі і. Нечуя-Левицького «Дві московки».

Повість “Дві московки”(1868) – вимальовує 2 образи – Ганни і Марини, два протилежних образи. Тиха, лагідна Ганна. Після солдатчини на село повертається Василь, який згодом одружується з Ганною. Марина заздрить, бо кохає Василя. Василь змушений покинути Ганну. Сина теж відправлено на службу. Син, омосковчившись, відцурався від Ганни. Марина не могла коритися умовам; осуд від села, змушує її покинути село. Марина помирає в місті, зовсім одна.

Тогочасна критика особливо відзначала успіх письменника у створенні оригінального образу Марини. Не обмежуючись традиційними фольклорними прийомами, Нечуй-Левицький реально змалював індивідуальні риси її зовнішності.

Повість “Дві московки” (1866) переносить читача в старе покріпачене село, задавлене злиднями, безземеллям, солдатчиною. У повісті, як і в багатьох фольклорних творах, розповіда­ється про тяжку долю жінки-селянки, про горе матері-вдови, про насильне розлучення закоханих.

Продовжуючи традиції Тараса Шевченка і Марка Вовчка, Нечуй-Левицький показує, яким тяжким соціальним лихом була для трудящих солдатчина. В центрі твору образи Ганни і Марини, двох безталанних жінок-“московок”, що поривались до щастя, але не зазнали його, бо сумні обставини тогочасної дійсності передчасно звели їх у могилу.

Змальовуючи трагічну долю героїнь, таких протилежних своїми вдачами, письменник стверджує думку, що кріпосницьке суспільство понівечило життя бідних людей, незважаючи на їх здібності, енергію, пориви до щастя.

Навіть у межах такого невеликого твору, як повість “Дві московки”, автор прагне якнайширше охопити тогочасну дійсність. Тут не тільки історія трагічного життя двох московок, а й розповідь про навчання в школі кантоністів, і мальовничі пейзажі, живі сцени народного побуту. Вузькі рамки традиційного оповідного стилю (розповідь від особи героя), до якого часто звертались попередники Нечуя-Левицького, не могли вмістити вмістити різноманітності і складності життя пореформеного періоду.

Тому вже у своїх ранніх повістях Нечуй-Левицький робить спробу вийти за ці рамки, утвердити таку форму розповіді, при якій не герой, а сам письменник вдумливо аналізує складні причинно-наслідкові зв'язки людини з суспільством, глибоко і всебічно розкриває її життя й побут, проникає у внутрішній світ, йдучи цим шляхом за прикладом російських реалістів, Нечуй-Левицький заглиблювався в соціальні явища дійсності, все гостріше відображав класові суперечності.