53. Аналіз віршів

1) Вірш “Молитва” Олександра Кониського – відомий також під назвою Боже великий, єдиний, нам Україну храни або як церковний гімн України, музика Миколи Лисенка. Написана в 1885 році.

Тема: звернення людей до єдиного Бога з молитвою про необхідність уберегти Україну і дати її народу волі, щастя і долі. Ідея: возвеличення сили Бога, віра люду в його допомогу. Основна думка: клопотання і звернення людей до Бога не тільки з власних інтересів, а й прагнення зберегти Україну, піклуватися і дбати про неї. Жанр: молитва. Молитва — це: звернення віруючого до бога; канонізований текст звернення. Художні засоби “Молитва”  звертання: «Боже…»;  метафори: «Боже, освіти, просвіти, зрости, храни, зверни, дай»;  епітет: «чиста любов»;  повтори: «Боже, дай … многая … волю», «світло…», «Україну…»;  риторичні оклики: «Ти на люд наш зверни!», «Дай доброго світла!», «І многая, многая літа!».

Ця пісня більш як півстоліття була забороненою, не виконувалася на концертах, не звучала по радіо. Коли вона народилася, точно не відомо. Слова належать Олександрові Кониському, музика — Миколі Лисенкові. У 90-х роках її знали в Галичині. У 1903-му, коли автор музики перебував у Львові, вона лунала на концертах. Пісня зазнала певного пе-реакцентування: написана для дітей, після зміни окремих слів набула загальнонародного звучання. Виконувалась у школах, на церковних святах, світських концертах, як духовний гімн — спочатку в західноукраїнських землях, а протягом 1917—1920 років — і в Наддніпрянській Україні. А згодом заборонена. Не увійшла до жодного з видань творів М. В. Лисенка. Текст і музика зливаються воєдино, творять органічну цілісність. «Боже великий, єдиний» — одна з тих духовно-патріотичних пісень, що служили і служать високій меті національного відродження народу. Пісня широко знана в усіх країнах, де проживають українці, духовно об’єднує їх із батьківщиною.

2) “Виклик” Старицький

Рід: лірика. Жанр: інтимна лірика. Мотив: любов, вірність, щирість почуттів. Ідея: оспівування високого почуття кохання. Тема: зображення гармонійного поєднання картин розкішної природи з почуттєвою тональністю – станом душі ліричного героя. “Виклик” Старицький художні  засоби епітети: «ніч – місячна, зоряна»; «кохана – працею  зморена»; «гай – чарівний»; « осичина – струнка», «небо –  незміряне, всипане  зорями»,«перли – ясні», «роса – краплиста»,  «роса – срібна», «пригорну – щиро», «розмова – тиха» порівняння: «ясно, хоч  голки  збирай…», «гай – ніби променем всипаний», «гріє, як  жар» гіпербола : «і  над  панами я  пан!»,  «хвиля  кохання» метафори: «гай…чи загадався, чи спить», «листя жагою тремтить», «небо… всипане  зорями», «роса  грає», «…злоба  підслухала», «нічка  приспала всіх, соном окутала» художній  паралелізм: «що то за  Божа краса!»; зменшувано-пестливі форми: «моя рибонько», « ніженьки», «до  хатинньки»; «лебедонько», «до серденька», «нічка» метафоричні  епітети: «вороги – знуджені  працею», «нам –  окраденим  долею…». “ Історія написання “Виклик” Вірш був написаний тоді, коли М.Старицькому виповнилося 30 років і він одружився з Софією Лисенко. Поезія майже відразу полюбилася читачеві, бо вона близька до високоморальної, рідної, української пісні. Митець зумів поєднати і красу української ночі, і глибокі почуття закоханих. Пейзаж перегукується із настроєм ліричного героя. Лише місяць та ясні зорі – свідки чистого, потаємного кохання. Такої досконалості вдалося досягти за допомогою художньої досконалості слова. Поезія стала піснею. Музику написав М.Лисенко.

3) вірш «До матері» Грабовського, в якому змальовано образ матері засланця-революціонера. Звичайно, що цей вірш надихнув образ рідної матері П. Грабовського – Ксенії Григорівни Грабовської, з якою він, власне, розпрощався вже у вісімнадцять років від роду, коли його арештували. Матір П. Грабовський пам’ятав ще не старою жінкою / 42 роки /, яка залишилась на утриманні зятя / чоловіка старшої сестри поета – Олександри /. Зрозуміло, що матір журилася, що син у тюрмі, на засланні, пролила не мало сліз, бо ж не раз їй, очевидно дорікали «блюстителі порядку», що її син «державний злочинець». Всю цю гаму почуттів розумів поет. І його роздуми, його власні переживання з приводу матері вилились у короткому, але промовистому вірші. Вірш цей відрізняється граничним лаконізмом, експресією виражених почуттів, щирістю і глибиною. Мовно-стилістична структура вірша дуже близька до народно-фольклорної, до пісні, прислів’я-звертання, тощо. Інтимно ніжне звертання «мамо-голубко» надає віршеві особливої задушевності і щирості. Синонімічний ряд подібних / тавтологічних / слів-образів підкреслює емоційність віршу, його вплив на читача / «горюєш-стогнеш», «конаю-плачу» /. Цю функцію виконує і інверсія / «Бачити більше тебе я не буду» /. Особливе емоційне навантаження яскравої соціальної забарвленості несе єдиний, власне, епітет вірша / «неправий суд людський» /. П. Грабовський має на увазі поговір і оцінки не всіх людей, а саме тих, хто підтримує царську владу – всіляких ісправників, поліційних чинів, попів тощо, а також тих забитих темрявою і гнітом селян, що не розуміли значення революційної боротьби, дорікали, що у Ксенії Григорівни син – «державний злочинець», засланець. Вірш «До матері» – це вірш-сповідь, вірш-звертання до найближчої людини – матері поета. Він належить до кращих ліричних віршів П. Грабовського, взагалі до кращих зразків української дожовтневої лірики.