12. Зміни звуків у мовленні.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон - крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки.

В українській та інших слов'янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с"аду], тук [тук] і тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр].

Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], батько [бат* ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мові маємо чотири [а] - [а], [а], [а], [а].

В англійській мові акомодації звуків майже немає. Можна лише говорити про більш відкрите [е] перед [1] і більш губне [ш] після [j]: [gel] "гель", [nju:] "новий". Однак в історії англійської мови явища акомодації були поширеними. Так, скажімо, після [w] голосний [а] перейшов в [о], бо губний приголосний [w] огублював голосний [а], що й зумовило цей перехід: what [wot] "що", was [woz] "був", quarrel [vjor(e)] "сварка", quality [Tcwoliti] "якість". Якщо в українській, як і в інших слов'янських та в англійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у французькій мові, навпаки, відкритий і закритий характер голосних впливає на артикуляцію приголосних.

На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосними переднього ряду в праслов'янській мові (нога - ножь-ка - нозЬ, рука - ручька - руцЬ, муха - мушька - мусь), а на акомодації голосних приголосними - перехід [е] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській мові (пшено -> пшоно, жена -" жона, четири -" чотири).

Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

Асиміляція (відлат. assimilatio "уподібнення") - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба].

Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка [лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scrіbo "пишу" - scriptus "написании", rego "правило" - rectus "правильний"; англ. üoicea [voist], what's [wots], doef^she [daj/i]. В англійській мові іменникове закінчення множини і дієслівне закінчення третьої особи теперішнього часу (Present indefinit) -s після дзвінких приголосних звучить, як [z], а після глухих, як [в]: dogs [aogz] "собаки", birds [bdiaz] "птахи", reads [ri:dz] "читає", cats [kaets] "коти", cups [слрз] "чашки", works [wd:ks] "працює".

Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю (усі ви ще на ведені приклади), за місцем і способом творення (безжурний [бе"журниі ], рос. сушить [шыт'] ), за м'якістю/твердістю (цвіт [ц'в'іт], (nie [с'п'іу], слід [с'л'ід], гість [г'іс'т']. Тут зубні [з] і [с] асимілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] уподібнюються з м'якими [в*], [п'], [л'], [т*].

Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами - повну і неповну (часткову);

2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну;

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

Повна асиміляція - асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знан]а -" [знан'а], сільЬ -" [cfjf'y], безжалісний [бе"ж ал'ісциі ], рос. отдых [одых], еыеший [вышьц]; нім. Zimoer ~"Zimmer "кімната"; англ. doefshe [dajji]; татар, урманлар -" урманнар "ліси".

Неповна (часткова) асиміляція - асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'], але не стають звуками [б] і [д].

Прогресивна асиміляція - асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив зводів, спрямована вперед): англ. volcea [voist], нім. Zimoer -> Zimmer, татар, и мои л эр -" имэннэр "дуби"; польськ. trieb a [tfeba], trzy [tjy] (буквосполучення г г позначає дзвінкий звук, близький до українського [ж]: ггесг "річ" читається як жеч). Прогресивної асиміляції в сучасній українській мові немає, хоч колись вона мала місце: знан]а -" знання, пчела -" бджола, Ганця -" Гандзя.

Регресивна асиміляція - асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju;s,peip3].

Контактна (суміжна) асиміляція - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

Дистанційна (несуміжна) асиміляція - асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо).

Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм (від гр. syn "разом", harmonia "співзвучність") - фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією.

Якщо в першому складі слова (в деяких мовах - у корені слова) є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах також повинен бути лише голосний заднього ряду.

Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським, тунгусо-маньчжурським, фіно-угорським та корейській мовам.

Так, скажімо, в турецькій мові місцевий відмінок іменника виражається за допомогою афікса -da, а значення множини - за допомогою афікса -lar: oda "кімната", odada "в кімнаті", осіа/аг"кімнати", odalarda "в кімнатах". Якщо ж у першому складі слова будуть голосні переднього ряду, то афікси відповідно матимуть вигляд de, ler: ev "дім", evde "в домі", evler "доми", evlerde "в домах". Пор. ще татарські: кул "рука" - куллар "руки", корт "черв'як" - кортлар "черв'яки", агач "дерево" - агачлар "дерева", бат "голова" - башлар "голови", але кУл "озеро" - кУллэр "озера", теш "зуб" - тешлдр "зуби", имзн "дуб" - имэннэр "дуби". В угорській мові сингармонізм залежить від голосного звука в корені слова: ablak-hoz "до вікна", cipesz-hez "до шевця", küszob-hdz "до порога".

Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес.

Наприклад, український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і [т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним [т] є зручним для вимови.

Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресивною (срібро -> срібло; рос фе в pap ь -" февраль, регресивною (рицар -"лицар, рос. что ->[што], нім. Bibel "біблія" -" Fibel "буквар"); контактною (легкий [ле"хки[], рос. скучно [скушнъ]); дистанційною(велблюд -^верблюд,рос. просторічне коридор -" колидор, icn. arbor -> albor "дерево", фр. тарре -> nappe "обрус").

Значно поширеніше, ніж у літературній мові, явище дисиміляції в діалектному і просторічному мовленні: бон-ба, транвай, ланпа, тунба, дохтор, фрухти, секлетар тощо.

Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива, що закінчуються на -сти: вести <- ведти, мести - метти. Звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах дієслів: веду, мету.

Гаплологія (від rp. haploos "однаковий, простий", logos "слово") - випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

Наприклад: мінералологія -" мінералогія, трагікоко медія -> трагікомедія, дикообраз -"дикобраз, пеперець (лат. piper) -> перець, стипепендія (лат. stips "подаяния",pendere "оплатити") -" стипендія, рос. знаменоносец -" знаменосец, близозоркий -> близорукий, кърноносый (давньоруськ. кърнъ "короткий") -" курносый.

Результатом гаплології є староукраїнська назва березня - березоль (березіль), яка виникла з березозолъ, що спочатку позначало час, коли спалювали березу на золу, для того щоб нею золити білизну, тобто парити, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи.

Діереза (від rp. diairesis 'поділ, розділяння") - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Наприклад: корыстный -> корисний, обвластъ -> обдасть, згибнути -> згинути, гляднути -" глянути, кивнути -" кинути, утопнути -> утонути, солнце -> сонце, сердце -" серце, честний -" чесний; рос. обврахцение -" обращение, обвоз -> обоз, обвязать -> обязать, нуждный -> нужный, поздно -" /"познъ].

Утрачені в наведених словах звуки збереглися в позиції, коли після них йдуть голосні або коли вони знаходяться в кінці слова: користуватися, користь, погибати, глядіти, кидати, утопати, серденько, честь, рос. нужда, опоздать тощо.

Епентеза (від rp. epenthesis "вставка') - поява у словах додаткового звука.

Наприклад: страм із срам "сором" ("Тепер всяк хам показує натуру, а нам мовчать? Се був би чистий страм". - Леся Українка), строк із срок, верства із верста, павук із паук; білор. павука із наука.

Особливо поширене явище епентези в говірках та просторічному мовленні: радійо, окіян, константувати; рос. Ларывон, радыво, ндрав тощо.

Явище епентези спостерігається також при засвоєнні запозичених слів зі збігом двох голосних: Italia - Італія, лат. cancellaria - канцелярія, італ. cavalleria - кавалерія та ін.

Як бачимо, епентеза - протилежне діерезі явище.

Метатеза (від гр. metathesis "перестановка") - взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.

Наприклад, слово суворий виникло із суровий, намисто із монисто, бондар із боднар "той, що робить бодні", ведмідь із медвідь "той, що їсть мед"; рос. потчевать із почтевать, ватруиіка із творушка, сыворотка із сыро-ватка, ладонь із долонь (пор. укр. сироватка, долоня); серб, гомила із могила; чеськ. mlha "мла" із тліа; польськ. krowa із korwa, bloto із bolto.

Найчастіше метатеза спостерігається в запозичених словах: нім. Teller -" польськ. talerz -> укр. тарілка, нім. Futteral - футляр, лат. тагтог -" рос. мрамор, лат. flor(i$) "квітка" укр. і рос. ім'я Фрол.

Значно більше, ніж у літературній мові, прикладів метатези знаходимо в діалектному, просторічному та дитячому мовленні: вогорити (говорити), увернімаг (універмаг), ніститут (інститут), крутка (куртка), гамазин (магазин), рос. дитячі макейка (скамейка), салатна (із ласатка "лошадка") тощо. На базі літературного нишпорити внаслідок метатези виникло діалектне шнипорити: "Не йдуть [війт, присяжний і хлопи] до хати, а стали коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипорять."п (І. Франко).

Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків.

Субституція (від лат. substitutio "підстановка") - заміна в запозичених словах чужого звука своїм.

Так, німецький фрикативний придиховий [h] замінюється українським фрикативним гортанним [г] або фрикативним задньоязиковим [х], російським проривним задньоязиковим [г] або фрикативним [х]: Herzog - укр. герцог, рос. герцог, Hülze - укр. гільза, рос. гильза, Holbein (прізвище художника) - укр. Гольбейн, рос. Хольбайн (Хольбейн), Hans (ім'я) - укр. Ганс, рос. Ганс і Хане Подібне маємо і в передачі англійського звука [h]: Hilary - укр. Хіларі, рос. Хилари, Howard - укр. Говард, рос. Говард, Humphry - укр. Гамфрі, рос. Хамфри і Гамфри.

Колись у слов'янських мовах не було звука [ф]. Коли почали запозичувати іншомовні слова з цим звуком, то його заміняли своїми звуками [п], [т], [х], [кв]: Пилип, катедра, Хома, квасоля.

Для багатьох мовців в Україні й нині вимова [ф] становить певні труднощі, тому нерідко можна почути Хведір, хверма тощо.

Оскільки така вимова часто стає предметом насмішки над мовцями, то деякі з них, які недостатньо обізнані з мовними нормами, помилково замінюють [хв] на [ф] і в словах, де [хв] є нормативним: фороба, фіст, рос. фатать тощо. Такі заміни називають гіперизмами.

Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Так, скажімо, колись у нашій мові діяв процес переходу [ґ], [к], [х] в [ж], [ч], [ш] перед голосними переднього ряду (друг - друже, рука - заручення, птах - пташина). Нині він не діє, і тому в словах, що з'явилися після призупинення дії цього процесу, задньоязикові вільно поєднуються з голосними переднього ряду: герб, гени, кептар, кілограм, хекати, хіхікати, Херсон тощо. Нині в українській мові діють інші процеси: відсутність оглушення дзвінких приголосних в кінці слова, твердість кінцевих губних (голуб, вісім тощо; nop. рос. голубь, восемь, де кінцеві губні є м'якими). Тому потрібно розрізняти живі та історичні фонетичні зміни (в деяких підручниках їх називають відповідно фонетичними і нефонетичними, що некоректно, бо в обох випадках йдеться про зміну звуків, тобто фонетичні процеси).

Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові (Касіу Ясь канюшину, паглядау на дзярчину), редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові ([мьллкб], [дуп], [друк] тощо).

Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків перед [і], [е] та іншими голосними переднього ряду, і внаслідок пристосування (акомодації) задньоязикові змінювалися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування (нога - ніженька - нозі, мука - мучний - муці, муха - мушка - мусі). Історичними є чергування [о], [е] з [і] в закритому складі (стола - стіл, село - сіл), чергування [о], [е] з нулем звука (сон - сну, день - дня), перехід [е] в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. До V ст. в німецькій мові живим було чергування [а] з [е] (останній звук на письмі передається буквою ä: tragen "нести" - trägt "несе" - Träger "носій", backen "пекти" - bäckt "пече" - Bäcker "пекар"). У XV ст. в англійській мові довгі голосні стали короткими ([е:] -" [і], [о:] -> [и] тощо, а короткі дифтонгізувалися ([і] -"[аі]). Через те тепер на письмі зберігається стара орфографія, а звучать інші звуки: child [t/arid] "дитина", bind [baind] "зв'язувати". Прикладом історичних змін звуків є так зване друге пересунення приголосних у німецькій мові. Глухі проривні [р], [t], [k ] після голосних перейшли в щілинні [f], [s], [х], а після приголосних та на початку слова - в африкати [pf], [ts], [ch]. Дзвінкі [b], [d], [g] трансформувалися в глухі [р], [t], [k). Пор. нім. schlafen "спати", laufen "бігти" і готськ. slepan, hlaupan, англ. sleep, leap; нім. essen "їсти", Wasser "вода" і готськ. itan, wato, англ. eat, water; нім. machen "робити" й англ. make; нім. Apfel "яблуко" й англ. apple; нім. zwei "два" і англ. two; нім. Tochter "доня" й англ. daughter; нім. alt "старий" і англ. old.

Усі такі чергування зберігаються в сучасних мовах, однак у словах, які виникли після припинення дії цих процесів, такого переходу немає (кепка, гіркий, хімія, хмарочос, бутерброд, нім. trappen "тупати" - trapt "тупає", Trapper "мисливець").

Часто історичні чергування використовуються у мові для розрізнення граматичних форм. Так, у германських мовах чергування голосних заднього ряду з голосними переднього ряду (умлаут) залежали від позиції цих голосних, тобто були живими. Тепер вони є одним із важливих граматичних засобів: розрізняють форми однини і множини: нім. Vater "батько" - Väter "батьки", Bruder "брат" - Brüder "брати"; англ. tooth [tu:0] "зуб" - teeth [ti:9] "зуби", man [тззп]"чоловік, людина" - men [men] "чоловіки, люди".

Крім фонетичних змін, причини яких можна пояснити, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові зміни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони позиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни називають спонтанними (від лат. spontaneus - "довільний"). Наприклад, звук, який колись позначався буквою Ь (ять) в українській мові перейшов в [і], а в російській - в [е] (л%сь -> укр. ліс, рос. лес; дЬдъ -> укр. дід, рос. дед; бЬлый -> укр. білий, рос. белый). Ніхто не знайшов пояснення й такому факту, чому носові голосні [о] й [ej зникли в усіх слов'янських мовах, але збереглися в польській (meisiqc "місяць", miesi^cy "місяців").

До спонтанних відносять також чергування типу носити - нести, рос. бреду - брод, лат. саріо "беру" - сері "взяв", нім. binden "в'язати" - band "зв'язав" - gebunden "зв'язаний", geben "давати" - gibt "дає" - gab "дав".

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції.

Конвергенція (від лат. convergentio "сходження, наближення") - збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному.

Так, у давньоруській мові носові звуки [о] й [ej, які на письмі позначалися буквами ж (юс великий) і а (юс малий), трансформувалися відповідно в [у] й [а], тобто збіглися з іншими звуками, що вже існували в мові. Подібне сталося зі звуками [ъ] і [ь], які в слабкій позиції зникли, а в сильній змінилися відповідно на [о] й [е], тобто збіглися з наявними в мові звуками. Як бачимо, внаслідок конвергенції кількість звуків у мові скорочується.

Протилежним конвергенції е процес дивергенції.

Дивергенція (від лат. divergentio "розходження") - розщеплення звука на два різні звуки.

Іншими словами, в одній позиції звук може залишитися, а в іншій - перейти в інший звук. Так, наприклад, звуки [о] і [е] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому - перейшли в [і]: вола - віл, семи -і сім.