Соціально-економічний розвиток русі

Утворення більш-менш єдиної Давньоруської держави створило сприятливі умови для розвитку соціально-еконо­мічних відносин. Прогрес у сфері господарства виявився, передусім, у широкому поширенні залізних знарядь праці; переході від підсічно-вогневої і перелогової системи земле­робства до трьохпільної сівозміни; значному розвитку ре­месла, торгівлі і містобудування.

У X ст. в усіх східнослов'янських землях продовжували користуватися однозубими і багатозубими дерев'яними ра­лами із залізними наконечниками. У той же час поширюється плуг, уперше згаданий у ПВЛ під 981 р.; його продук­тивність була вдвічі вищою, ніж у рала. Плуг з асиметрич­ним лемешем не тільки «підрізував» пласт грунту, але і пере­вертав його. Оскільки плуг був дуже важким, ним орали іільки за допомогою двох пар волів або коней. Врожайність зернових досягала в середньому 8 центнерів з гектара. Хліб жали серпами; коса-горбуша не годилася для цього, оскіль­ки (на відміну від більш пізньої «литовки») не різала, а підсікала траву ударом.

Про діяльність сільської общини — верві відоме лише те, що вона відповідала перед князівською владою за зло­чини, скоєні на її території, за податки і повинності. Про спільне користування землею, перерозподіл землі, «розкла­дання» селянської общини і виділення з її середовища бага- іих власників достовірних відомостей немає. Все, що напи­сано про це в спеціальній літературі — не більш ніж припущення.

Скандинавські саги називали Русь «Оагсіагіка» — країною міст. Міста, як правило, виникали з князівських резиденцій і з прикордонних фортець, що обростали торговими і ре­місничими посадами, церквами і монастирями. УIX—IX ст.

на Русі нараховувалося більше 50 міст (Київ, Чернігів, Білго- род, Вишгород, Галич, Переяслав, Любеч, Смоленськ, Новгород, Псков, Володимир, Суздаль, Ростов тощо), а перед монголо-татарською навалою їх кількість зросла май­же до 300. Населення Києва, за приблизними підрахунка- і ми, перевищувало 45 тис. чоловік. Для порівняння зазначи­мо, що в Парижі в кінці XIII ст. мешкало 24 тис. чоловік, в Тулузі, Марселі, Барселоні — 12—15 тис. чоловік.

Типове давньоруське місто мало один центр — кремльі або дитинець, що розташовувався на узвишші біля річки. До нього примикали собор, ринкова площа, торгово-ремісни- ] чий посад, де кожну вулицю займали представники різних професій — теслярі, столяри, шкіряники, каменярі, ко-і валі, зброярі, ювеліри, пекарі, бондарі та ін. Городяни зай­малися не тільки ремеслом і торгівлею, але і сільським гос-і подарством; багато хто мав городи, тримав худобу і птицю.)

У торгівлі нарівні з іноземною монетою зрідка викорис­товували і місцеву. Спроби чеканити власну монету робили князі Володимир Великий, Святополк і Ярослав Мудрий._; їхні «златниці» дорівнювали арабському динару і становили 1 /96 частину гривні (1 золотник). Гривна срібла була важчою і дорівнювала 128 золотникам. Однак через те, що на Русі не б^ло родовищ золота і срібла, налагодити регулярне карбуван-; ня своєї монети не вдалося. Як грошову одиницю використо­вували гривну кун,тобто розраховувалися шкурками куниці.

У великих містах після хрещення Русі почалося інтен­сивне будівництво красивих церковних споруд; тільки в Києві їх побудували кілька сотень. А всього з X ст. до 40-х років XIII ст. на Русі було зведено близько 10 тис. великих і малих церков.

В умовах частих феодальних міжусобиць і воєн з сусідами всі міста оточувалися захисними стінами. На будівництво,, утримання і ремонт міських фортифікацій залучали як го­родян, так і жителів навколишніх сіл. і

Соціальну стратифікацію давньоруського суспільства ми можемо уявити собі у вигляді умовної піраміди. На самому верху буде знаходитися великий князь; далі — удільні князі! і митрополит; під ними — бояри, члени вищої князівсько адміністрації і єпископи; далі — рядові дружинники, пред-

ставники нижніх щаблів князівської адміністрації, купецт­во, майстри престижних ремісничих спеціальностей і свяще­ники; нижче — дрібні торговці, ремісники і селяни-общин- ники (смерди); ще нижче — категорія напівзалежних працівників (слуги, закупи, рядовичі); нарешті, на самому низу — повні раби (холопи).

Розвиток феодальних відносин на Русі пройшов через декілька етапів. УIX ст. формувалася система експлуатації усього вільного населення князями та їх дружинниками че­рез регулярну сплату данини (данина як форма грабіжу або «плати за мир» збиралася під час полюддя; пізніше данина ірансформувалася в таку форму феодальної ренти, як на­туральний оброк). У X ст., не обмежуючись лише збором данини, князі захоплюють частину громадських земель, на яких виникає вотчинне землеволодіння. Наступним кроком на шляху феодалізації давньоруського суспільства стала по­ява в XI—XII ст. великих земельних володінь бояр і право­славної церкви, а разом з цим — і відробіткової форми фео­дальної ренти. В окремих районах натуральна і відробіткова ренти згодом стали доповнюватися грошовим оброком.