Соціальна політика

Під соціальною політикою розуміють систему цілей і засобів їх досягнення по літичними і державними інститутами з регулювання соціальної сфери суспільства, соціальних відносин відповідно до сукупності політичних установок, принципів, рішень та ідей, спрямованих на задоволення соціальних інтересів і потреб особистостей, соціальних груп, класів та ін.

Ефективність соціальної політики визначається ступенем задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Зрозуміло, що соціальна політика великою мірою залежить від результатів здійснення економічної політики.

Суб'єктами соціальної політики виступають спеціалізовані установи і організації, які реалізують соціальну функцію держави.

У соціальній державі, окрім державних інституцій, цією проблематикою опікуються корпорації, підприємства, профспілки, релігійні та благодійні організації.

Об'єктом соціальної політики є суспільство, його класи, соціальні спільноти, окремі особистості.

Водночас ті ж самі соціальні спільноти є носіями соціальної політики, її суб'єктом.

Державна влада формує соціальну політику шляхом визначення завдань суспільного розвитку, законотворчою діяльністю, бюджетними асигнуваннями на соціальні цілі.

Соціальна політика — явище багатогранне, яке має економічний, організаційний, правовий, культурологічний, екологічний, особистісний виміри. Вона охоплює своїми регулятивними функціями відносини між державою та індивідом, класами, різними соціальними групами, націями, народностями та етнічними групами.

Соціальна політика встановлює відносини між суспільством і особистістю переважно через регулювання відносин між особистістю і соціальними групами, приналежність до яких визначає зміст соціальних інтересів людини.

У цьому зв'язку управління інтересами і через інтереси людей має бути одним із провідних принципів здійснення соціальної політики.

Надзвичайно важливим є також забезпечення захисної функції соціальної політики, а відтак — і держави.

Насамперед мова йде про гарантування прожиткового мінімуму людини через встановлення мінімальної заробітної платні, пенсії, адресної допомоги або забезпечення елементарних потреб в галузі охорони здоров'я, безпеки життєдіяльності тощо.

Соціальна політика здійснюється шляхом розробки і прийняття законодавчих актів у галузі соціальних відносин, ухвалення соціальних програм, конкретними рішеннями з окремих питань соціального розвитку і т. ін.

Практична політика в сучасному світі аж ніяк не може облишити проблеми соціальної політики, оскільки соціальна стабільність політичної системи великою мірою залежить від ефективності соціальної політики. І якщо ми говоримо про показники прогресивності розвитку суспільства, то обов'язково повинні розуміти, що розвинута соціальна політика є невід'ємною частиною соціальної держави, побудова якої проголошена багатьма конституціями світу.

Гуманітарна політика

Якщо соціальна політика опікується А забезпеченням прав людей, насамперед через соціальні групи, до яких вони належать, то гуманітарна політика має розглядатися як система цілей і засобів їх досягнення політичними і державними інститутами з управління та регулювання духовною сферою суспільства.

Тут мова йде про культурну, етнонаціональну, освітню, наукову, інформаційну та інші види політики, спрямовані на всебічний розвиток людини як особистості, забезпечення її конституційних прав і свобод.

Зрозуміло, що гуманітарна політика тісно пов'язана з правовою, економічною та соціальною політикою держави.

Скажімо, якщо ми говоримо про забезпечення культурних та освітніх потреб окремих особистостей, соціальних, етнічних, демографічних та інших груп, ми повинні розуміти, що ця діяльність мусить регулюватися відповідними законами, мати матеріальне та інформаційне забезпечення тощо.

Гуманітарна політика розрізняється за цілями, змістом, спрямованістю, формами і методами здійснення, результатами.

Цілями гуманітарної політики можуть бути консолідація титульної нації та національних меншин, усіх соціальних груп на засадах гуманізму, всебічного розвитку людини та забезпечення її культурних, національних, освітніх потреб. Це в демократичній, правовій державі.

У тоталітарному суспільстві, навпаки, гуманітарна політика спрямована на атомізацію суспільства, підкорення особистості панівній ідеологічній доктрині (комуністичній, фашистській, націонал-соціалістичній, сіоністській, фундаменталістській тощо).

За змістом можна виокремити гуманітарну політику гуманну і антигуманну, за спрямованістю відповідно — демократичну і тоталітарну.

Якщо розглядати форми і методи реалізації гуманітарної політики, то вона може здійснюватися шляхом ненасильства, толерантності або через насильство та репресії.

Аналогічно до цього можуть розглядатися й результати: злагода, співпраця, єдність або напруга, конфронтація, конфліктність.

Вищою ціллю гуманітарної політики, зокрема української держави, має бути створення умов для повноцінного культурного, національного, соціального розвитку особистостей, соціальних груп та суспільства в цілому на основі реалізації прав людини, усіх народів і етносів у складі єдиної багатонаціональної держави.

І в цьому контексті потрібно захищати національні інтереси українського суспільства від культурно-інформаційної експансії, і так званого глобального уряду, контрольованого масонсько-сіоністськими колами, і шовіністських кіл в сусідніх державах, які мають територіальні претензії до України.

Отже, чужого — навчайтесь, але свого не цурайтесь, оскільки формування та збереження духовної єдності нації є запорукою високого рівня гуманітарного, соціального та економічного розвитку суспільства, його просування до побудови дійсно демократичної, правової, соціальної держави.