Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Дніпропетровський національний університет
ім. Олеся Гончара
Економічний факультет
Кафедра маркетингу
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему:
«Міжнародна економіка Бельгії»
Виконав:
ст. гр. ЕП-08-1 Комендантова А.С.
Перевірив:
с. в. __________ Сокол П. Н.
2011 р.
План
Короткі відомості про Бельгію
Передумови кризи в Бельгії (2007-2011)
Криза 2007-2011 років: хід подій
Прогнози щодо подальшого розвитку Бельгії
Значення для України кризи в Бельгії
Загальна характеристика економіки Бельгії
Промисловість
Сільське господарство
Енергетика
Список використаної літератури
Короткі відомості про Бельгію
Бельгія. Офіційна назва: Королівство Бельгія – держава у Західній Європі. На півночі омивається Північним морем. На суходолі межує на півночі з Нідерландами, на сході – з Німеччиною і Люксембургом, на півдні – з Францією. Площа країни - 30 510 км² (139 місце у світі), населення - 11 007 020 осіб (відповідно до оцінки на 2011 рік). За густотою населення (354,7 чол. на 1 км2) Бельгія посідає одне з перших місць у світі. Столиця — Брюссель населення якого складає 959 тис. осіб (за переписом 2002 р.). Серед інших великих міст слід виділити Антверпен, Льовен, Мехелен, Гент, Брюгге, Льєж.
Населення Бельгії складається з двох груп: фламандців (бл. 5 млн. чол., 1958), що населяють північні та центральні провінції Бельгії (Західна і Східна Фландрія, Фламандський Брабант, Антверпен, Лімбург) та розмовляють нідерландською, і валлонів (бл. 4 млн. чол.), що живуть у південних провінціях (Ено, Намюр, Льєж, Люксембург) і своїми говірками близькі до північних французів. Крім того, у Бельгії живуть італійці (бл. 161,5 тис. чол., 1954), французи (бл. 55,3 тис. чол., 1954), нідерландці (понад 49,7 тис. чол., 1954). Невелика німецькомовна громада Бельгії проживає на сході країни у провінції Льєж.
Найбільш поширена релігія — католицизм.
Офіційні мови — нідерландська (у Фландрії та Брюсселі), французька (у Валлонії та Брюсселі), німецька (друга офіційна на землях Німецькомовної громади).
Бельгія — конституційна монархія. Глава держави — король, який затверджує закони, має право розпускати парламент, призначає міністрів та суддів всіх інстанцій. Законодавча влада у країні належить парламентові, що складається з палати представників і сенату. Члени парламенту (за винятком частини сенаторів, яких обирають ради провінцій і сам сенат) обираються громадянами Бельгії віком від 21 року. Обраними до палати представників можуть бути особи, які досягли 25 років, а до сенату — 40 років. У Бельгії діє пропорційна виборча система. Згідно з діючою конституцією 1831, виконавча влада належить королю, фактично вона здійснюється урядом. Місцевими справами за конституцією Бельгії відають виборні провінціальні та комунальні ради і призначувані королем губернатори, комісари та бургомістри.
Голова держави — король Альберт II з 1993.
Участь у міжнародних організаціях: Бельгія бере участь у багатьох міжнародних організаціях, зокрема СОТ, ООН, ЄКА, ЄМС, ЄІБ, ЄС, МБРР, МВФ, МФКК, НАТО, ОБСЄ, ОЕСР, ЄС.
Передумови кризи в Бельгії (2007-2011)
Одразу після проголошення незалежності Бельгії були закладені передумови протиріч між Фландрією та Валлонією, які після Другої світової війни перетворилися на потужний дестабілізуючий фактор. З перших років існування Бельгії провідну роль в її розвитку відігравала франкомовна Валлонія, економіка якої була ядром промислової революції. Валлонія була лідером у видобутку вугілля, виробництві сталі, будівництві залізниць. Нідерландомовна Фландрія натомість була допоміжним елементом в економічній системі Бельгії: її порти використовувалися для експорту продукції валлонської промисловості, а сама вона залишалася аграрним регіоном. В цих умовах було закономірним те, що єдиною державною мовою залишалася французька.
1847 рік - сформувався фламандський культурний рух за рівність нідерландської і французької мов.
1873 рік - нідерландська мова стала мовою судочинства у Фландрії (у 1878 р. її дозволили використовувати в органах управління, у 1890 р. – в університетах).
1932 рік – прийнято лінгвістичні закони, за якими кожна комуна отримала право самостійно визначати свій мовний режим [1, c. 109]. Таким чином, потреби фламандців у визнанні їх прав користуватися рідною мовою були виконані. Друга світова війна і післявоєнна відбудова країни відсунули на другий план міжетнічні суперечності. У 1960-х рр. економічна ситуація почала змінюватися: промислова структура Валлонії, що базувалася на видобутку вугілля та металургії, поступово застарівала, інвестори все менше вкладали капітал у традиційні галузі, віддаючи перевагу новим, більш перспективним. Погіршувалася й демографічна ситуація у Валлонії: якщо у 1880 р. там проживали 42,23% усіх бельгійців, то у 1961 р. лише 33,07% [2, c. 16]. Натомість Фландрія вдало скористалася новими можливостями, що відкрилися у післявоєнний час. Вдале географічне положення, наявність морських портів (зокрема, Брюгге), політична стабільність стали чинниками інвестиційної привабливості регіону. Нова економіка Фландрії випередила традиційну індустрію Валлонії. Економічна перевага Півночі, що викликала зростання фламандської національної свідомості, разом з демографічною перевагою Фландрії викликала піднесення масового національного руху.