18

Тема. Напрями боротьби з безробіттям

1. Сутність безробіття і причини його виникнення

2. Види безробіття

3. Безробіття і макроекономічні показники

4. Соціальний захист безробітних

5. Основні напрями щодо запобігання розширенню безробіття та зростання зайнятості

1. Сутність безробіття і причини його виникнення

Може виникнути питання: чи слід розглядати безро­біття в аспекті державного регулювання зайнятості? Справа в то­му, що безробіття є альтернативою зайнятості. Як справедливо вважає С. Мочерний, державне регулювання ринку робочої сили неспроможне паралізувати дію капіталістичного закону народо­населення, сутність якого полягає у зростанні промислової резер­вної армії праці. Свідченням цього є збільшення безробіття в роз­винутих країнах з 11,7 млн. у 1965р. до майже 50 млн. осіб наприкінці 90-х років. За даними В. П. Щербакова у 2002 р. безробіття складало вже 140 млн. осіб. Безробіття є фено­меном ринкової економіки, котрий наочно відображає специфіку конкретної країни і водночас певної стадії її розвитку зокрема.

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової еко­номіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, ре­зультатом дії його головного закону — попиту і пропозиції. Безробіття — незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єк­тивних причин (процесів), притаманних ринковій економі­ці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний ха­рактер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія зако­ну народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внас­лідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке ви­значення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством дохо­дів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шу­кають роботу, готові та здатні приступити до підходящої робо­ти». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи еконо­мічну активність.

Більш широке поняття безробітного, за методологією МОП, — це особи віком 15—70 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опи­туванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближ­чих тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шу­кають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за раху­нок вимушеної незайнятості частини економічно-активних гро­мадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття — в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на до­помогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в пра­ці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як осо­бистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, — не­прийнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку сус­пільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведен­ня заходів державного регулювання зайнятості.

Організаційно-економічні причини безробіття в ринковій економіці, полягають в руслі теорій, з по­зицій яких аналізується ринок праці та які розглядалися в навчальних дисциплінах «Економіка праці» та «Ринок праці». Так, ос­нову виокремлення різних причин і видів безробіття становлять принципово різні погляди прихильників неокласичної і кейнсіан-ської теорій. Якщо неокласики пояснюють безробіття недоскона­лістю ринку праці, тобто мікроекономічними причинами, то у кейнсіанців воно є наслідком дефіциту сукупного попиту в еко­номіці, тобто макроекономічних причин.

Найбільш широко виникнення безробіття пояснюється марк­систською теорією, за якою вважається, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у ка­пітал і меншу — в заробітну плату. Таким чином капітал заміщує робочу силу. Теорію К.Маркса стосовно виникнення безробіття необхідно обов'язково враховувати в розробці та практичній реа­лізації державної політики зайнятості, її повинні мати на увазі і працівники державної служби зайнятості, розробляючи заходи щодо запобігання розвитку безробіття.

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать:

—чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;

—чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, осві­тою, місцем проживання, соціальним статусом;

—середня тривалість безробіття в місяцях.

До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів (офіційна статистика) і до економічно-активного населення за формулами:

Крім указаних основних показників безробіття, форми держа­вної статистичної звітності № 1-ПН і №2-ПН налічують багато додаткових, які виражаються в абсолютних величинах (скільки безробітних проходять професійне навчання, скільки закінчили, а скільки припинили навчання, беруть участь у громадських робо­тах, скільком призначено допомогу та ін.), котрі не складно пере­вести у відносні. Всі вони використовуються для аналізу стану ринку праці і зайнятості.

Наскільки точно можна розрахувати безробіття? Як свідчить світова і вітчизняна практика, точного виміру безробіття ніколи досягти не вдавалося через: не завжди правдиву інформацію громадян; часткову зайнятість, яка офіційною статистикою частіше враховується як повна; неврахування тієї частини незайнятих, котрі втратили на­дію знайти роботу після її тривалих пошуків і вилучені з обліку безробітних.

Деякі пропозиції стосовно точнішого обліку безробітних дає спеціаліст МОП Гай Стендлінг через неповну зайнятість, але по­вністю довіритися цьому методу теж не можна.