6.2. Джерела правової інформація

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Сектор правової інформації виник на українському та російському ринку одним з перших і є найбільш розвиненим. Цьому процесу сприяла безкоштовність самої правової інформації та стабільно високий попит з боку комерційних структур в умовах постійної зміни законодавства. В секторі правової інформації домінують комерційні структури (на російському ринку за деякими оцінками їх доля складає більш ніж 80%). Але й велику роль виконують державні служби, бо вони є монопольними оперативними джерелами самої правової інформації. Тому значна частина комерційних структур або виділилася з цих державних служб, або працює з ними в тісній взаємодії.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації та публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набуття ними чинності.

Згідно з іншим визначенням (Полевой Н. С. 1991 р.), правова інформація — це 1) інформаційно-значений зміст правових норм: актів вищих і місцевих органів влади та управління, нормативні акти, судова, нотаріальна та арбітражна практика.

Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні.

До офіційних джерел правової інформації відносять нормативні акти державних органів, акти вищих судових та арбітражних органів.

Неофіційними є інші джерела.

Так, неофіційними джерелами є 1) накази і вказівки керівників організацій, 2) судові вироки, 3) рішення та визначення, акти нотаріальних органів, 4) науково-правові дослідження та юридичні доктрини.

Правова інформація може бути документованою і не документованою.

Правовий документ — це будь-який матеріальний об’єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі та просторі, котрі використовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріальним втіленням правового документа є паперовий документ. Нині до правового документу відносяться також магнітні та інші носії інформації.

Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).

Правова інформація має бути:

–істинною, тобто право має віддзеркалювати реальні закономірності розвитку суспільства, пристосованою до функціонування в конкретних історичних умовах;

– актуалізованою, тобто суворо відповідати чинному законодавству;

– повною, бо одне й те ж правове відношення може регулюватися величезною кількістю нормативно-правових актів; якість повноти інформації є однією із найважливіших передумов для прийняття правильного рішення;

– своєчасною і актуальною, тобто вчасно надходити до споживача (керівного органу).