Лекція 3 б. Причини конфліктів

У загально філософському плані поняття „причина” означає явище, дія якого викликає появу якого-небудь іншого явища, котре називається наслідком. У суспільстві, так само як і в природі, існує нескінченна безліч причинно-наслідкових зв’язків і залежностей. Конфлікти тут не представляють виключення, вони можуть породжуватися також усілякими причинами:

– зовнішніми та внутрішніми;

– загальними та одиничними;

– матеріальними та нематеріальними (ідеальними);

– об’єктивними та суб’єктивними тощо.

Їхня класифікація може проводитися по різних підставах і не повинна вважатися закінченою. У навчальних цілях при викладі даного питання доцільно згрупувати причини конфліктів у такий спосіб:

1) протиріччя інтересів як фундаментальна причина конфліктів;

2) об’єктивні чинники виникнення конфліктів;

3) особистісні чинники виникнення конфліктів.

Слід також зазначити, що необхідно відрізняти причину виникнення конфлікту від його приводу.

Приводом конфлікту служить явище, котре сприяє його виникненню, але не визначає появу конфлікту як необхідність. На відміну від причини привід виникає випадково і може створюватися зовсім штучно, як говорять, „на порожньому місці”.

Причина ж відбиває закономірний зв’язок речей. Так, приводом до сімейного конфлікту може послужити недосолене (пересолене) блюдо, тоді як справжня причина може полягати у відсутності любові між подружжям та іншими членами сім’ї.

Складові причини конфлікту. Протиріччя інтересів як фундаментальна причина конфліктів.

У загальному значенні причина конфлікту — це те явище, що визначає його появу. Проте, задамося питанням, чому те саме явище викликає конфлікт в одних людей чи соціальних груп і не викликає в інших? Чому одні борють за посаду бригадира, директора фірми чи місце в Парламенті, а іншим до цього немає ніякої справи? Відповідь полягає в тому, що для одних людей це явище виступає як потреба, а для інших — ні. Отже, поза потребами конфлікту не існує.

Таким чином, те чи інше явище лише тоді є причиною конфлікту, коли воно виступає для його суб’єктів як потреба.

Потреба — це нестаток або недолік у чому-небудь необхідному для підтримання життєдіяльності організму, особистості, соціальної групи, всього суспільства. Саме вона є внутрішнім побудником активності суб’єкта.

Але наявність потреби хоча і є необхідним, але ще недостатньою умовою виникнення конфлікту. Якщо задоволення потреби не торкається інтересів, цінності та почуття інших людей, то ніякого конфлікту не відбувається. Якщо чистого повітря чи питної води вистачає на усіх, то люди через них не вступають у боротьбу. Конфлікт виникає тоді, коли спостерігається дефіцит явищ, котрі виступають як потреби в людей, що вступають у взаємодію. Тільки через нестачу на всіх чистого повітря чи питної води починаються протистояння і протиборство.

Однак виявляється, що й цього необхідного чинника ще недостатньо для виникнення конфлікту. Людина (соціальна група, суспільство) може об’єктивно випробувати в чомусь нестаток, але суб’єктивно не усвідомлювати те чи інше явище як потребу. І в цьому випадку воно теж не стає причиною конфлікту. Іншими словами, неусвідомлена потреба не виступає причиною конфлікту. Так, люди об’єктивно можуть сильно мати потребу в вітамінах чи яких-небудь ліках, новому типі влади чи більш прогресивній організації виробництва, але якщо дані потреби неусвідомлені, через них конфлікт не виникне, навіть якщо самі ліки чи які-небудь інші об’єктивні потреби є дефіцитними.

Причиною конфлікту є лише усвідомлена потреба, котра виступає як інтерес. Однак не всякий інтерес є причиною конфлікту, а лише той, котрий пов’язаний із задоволенням дефіцитних потреб, через заволодіння якими і виникає протиріччя та відбувається зіткнення сторін. Таким чином, кінцева причина всякого соціального конфлікту — це протиріччя інтересів між його суб’єктами: індивідами, соціальними групами, спільностями і суспільствами. Любий конфлікт є формою вираження цього протиріччя інтересів.

При цьому самі інтереси можуть бути дуже різноманітними. Вони можуть бути матеріальними та ідеальними, об’єктивними і суб’єктивними. Люди можуть вступати в боротьбу як за капітал, так і за ідеї; як за утвердження певних суспільних цінностей, так й задоволення своїх особистих амбіцій. Інтереси можуть бути як ілюзорні чи помилкові, так й реальні або щирі. Так, людина може продовжувати відстоювати у боротьбі з іншими які-небудь цінності чи ідеї, котрі не мають реальної підстави у житті або утратили свою актуальність. Більш того, як показує історичний досвід людства, люди можуть боротися „не щадячи живота свого” за утвердження міфологічних ідей та уявлень. Але не слід забувати, що атрибутом будь-якого міфу є віра в істинну реальність його змісту. За казкові, споконвічно помилкові ідеї ніхто своє життя віддавати не буде.