ВСТУП

Під стандартизацією розуміється діяльність, спрямована на досягнення впорядкованості у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового застосування щодо реально існуючих і потенційних завдань. Ця діяльність проявляється у розробці, оприлюднення та застосування стандартів.

Стандартом називається документ, в якому з метою добровільного багаторазового використання встановлюються характеристики продукції, правила здійснення і характеристики процесів виробництва, експлуатації, повірки, зберігання, перевезення, реалізації та утилізації, виконання робіт або надання послуг. Стандарт також може містити вимоги до термінології, символіку, пакування, маркування або етикеток та правил їх нанесення.

Історія розвитку стандартизації ще в стародавньому Єгипті при будівництві користувалися цеглою постійного, «стандартного» розміру, при цьому спеціальні чиновники займалися контролем розмірів цегли.

Чудові пам'ятники грецької архітектури - знамениті храми, їх колони, портики зібрані з порівняно невеликого числа «стандартних» деталей.

Стародавні римляни застосовували принципи стандартизації при будівництві водопроводів - труби цих водопроводів були постійного розміру. У середні століття з розвитком ремесел методи стандартизації стали застосовуватися все частіше і частіше. Так, були встановлені єдині розміри ширини тканин, єдине кількість ниток в її основі, навіть єдині вимоги до сировини, що використовується в ткацькому виробництві.

У другій половині XIX століття роботи по стандартизації проводилися майже на всіх промислових підприємствах. Завдяки внутрішньозаводської стандартизації виготовлених виробів стала можливою раціоналізація процесів виробництва; основна мета, яку при цьому переслідували

підприємці, -отримання більш високих прибутків.У 1870 році в ряді країн Європи були встановлені стандартні розміри цегли. Ці перші результати національної та міжнародної стандартизації мали величезне практичне значення для розвитку продуктивних сил. Одиниці виміру встановлювалися випадково: наприклад, «лікоть» відповідав довжині скіпетра Генріха I, широко поширена в багатьох країнах одиниця довжини «фут» відповідала довжині ступні Карла Великого. Пошуки більш обгрунтованих одиниць вимірювання почалися давно.

В 1901 році в Англії був створений Комітет стандартів, головним завданням якого було сприяння посиленню економічної могутності Британської імперії шляхом розробки та впровадження стандартів на сировину, промислові вироби, військову техніку. під час першої світової війни і відразу після неї було засновано кілька національних організацій по стандартизації, наприклад в Голландії (1916 р.), в Німеччині (1917 р.), у Франції, Швейцарії та США (1918 р.).

Після першої світової війни стандартизація стала все більше сприйматися як об'єктивна економічна необхідність. У цей час організації по стандартизації були створені в Бельгії та Канаді (1919 р.), Австрії (1920 р.), Італії, Японії та Угорщини (1921 р.), Австралії, Швеції, Чехословаччини (1922 р.), Норвегії (1923 р.), Фінляндії і Польщі (1924 р.), Данії (1926 р.) і в Румунії (1928 р.). У 1943 році в рамках Організації Об'єднаних Націй було створено Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні і Нью-Йорку. У 1946 році в Лондоні була заснована Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), до складу якої увійшли 33 країни. В даний час ІСО є однією з найбільших міжнародних технічних організацій (її члени - 91 країна).

Перші відомості про стандартизацію в Росії відносяться до 1555, при Івані Грозному спеціальним указом було встановлено постійні розміри

гарматних ядер і введені калібри для перевірки цих розмірів.

Початком міжнародної стандартизації можна вважати прийняття у 1875 році представниками 19 держав Міжнародної метричної конвенції та установа Міжнародного бюро мір і ваг.

1 ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1. Міжнародна стандартизація

Міжнародна стандартизація - стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. Під стандартизацією розуміється діяльність, спрямована на досягнення упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового застосування щодо реально існуючих і потенційних завдань. Ця діяльність проявляється у розробці, опублікуванні, застосуванні стандартів.

Міжнародний стандарт - стандарт, прийнятий міжнародною організацією. Стандартом називається документ, в якому встановлюються характеристики продукції, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації та утилізації, виконання робіт або надання послуг. Стандарт також може містити вимоги до термінології, символіку, пакування, маркування або етикеток та правил їх нанесення. На практиці під міжнародними стандартами часто мають на увазі також регіональні стандарти і стандарти, розроблені науково-технічними товариствами та прийняті в якості норм різними країнами світу.

Основне призначення міжнародних стандартів - це створення на міжнародному рівні єдиної методичної основи для розробки нових і вдосконалення діючих систем якості та їх сертифікації. Науково-технічне співробітництво в галузі стандартизації направлено на гармонізацію національної системи стандартизації з міжнародною, регіональними і прогресивними національними системами стандартизації. У розвитку міжнародної стандартизації зацікавлені як індустріально розвинені країни, так і країни, що розвиваються, створюють власну національну економіку. Цілі міжнародної стандартизації:

1. зближення рівня якості продукції, що виготовляється в різних країнах;

2. забезпечення взаємозамінності елементів складної продукції;

3. сприяння міжнародній торгівлі;

4. сприяння взаємному обміну науково-технічною інформацією та прискорення науково-технічного прогресу.

Міжнародна стандартизація сформувалася на базі розподілу праці, процесів спеціалізації та кооперації виробництва. Використання досвіду міжнародної стандартизації дає можливість швидко розвивати і піднімати виробництво до рівня передових країн. Рішення про створення Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) було прийнято в 1946 р. в Лондоні.

Основні об'єкти стандартизації, кількість стандартів (в% від загального числа) характеризують діапазон інтересів організації:

Машинобудування 29%, хімія 13%, неметалічні матеріали 12%, руди і метали 9%, інформаційна техніка 8%, сільське господарство 8%, будівництво 4%,

спеціальна техніка 3%, охорона здоров'я і медицина 3%, основоположні стандарти 3%, навколишнє середовище 3%, упаковка і транспортування 2%.

Решта стандарти відносяться до охорони здоров'я та медицини, охорони навколишнього середовища, іншим технічним областям.

ISO має статус неурядової організації, її членами є 160 країн. Вищім органом ISO, який знаходиться в Женеві, є Генеральна асамблея, вона збирається раз на три роки. Україна є повноправним членом ISO c 1993 року.

1.2 Роль стандартизації в розвитку економіки країни

Сучасний стан науково-технічного прогресу характеризується

прискореним темпом розвитку науки і техніки, більш тісною взаємодією та впливом їх на виробництво. Розвиток техніки пов'язаний зі значним ускладненням обладнання, використанням різних систем машин і приладів, які взаємопов'язані між собою більш жорстким режимом їх експлуатації, використанням широкої номенклатури речовин і матеріалів.

Відбувається процес поширення кооперації і значне ускладнення зв'язків між галузями економіки, підприємствами та організаціями. Зростають вимоги до сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів і готової продукції. Першорядне значення набувають питання надійності та безпеки товарів виробничого призначення й народного споживання.

Стандартизація відіграє суттєву роль при керуванні економікою для підвищення ефективності й продуктивності суспільного виробництва та поліпшення якості продукції. Вона акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно поєднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень в практику, допомагає визначити найбільш економні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і різних галузей економіки країни.

Сьогодні різко зростає роль стандартизації як важливої ланки у сфері технічного регулювання — від наукових розробок до експлуатації та утилізації виробів. Стандартизація поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної політики в різних галузях економіки, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і процесів, механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це створює умови для розвитку економіки країни.

Стандартизація відповідно до мети має різні завдання. Основні завдання полягають у тому, щоб забезпечити:

— створення нормативної документації, яка встановлює оптимальні вимоги до продукції, що виготовляється для потреб економіки, населення, оборони держави та експорту;

— безпечність продукції, процесів і послуг для життя, здоров'я та майна людей, збереження тварин і рослин та охорону природного довкілля;

— якість продукції, процесів та послуг відповідно до рівня розвитку науки" техніки, технологій і потреб людей;

— реалізацію прав споживачів;

— відповідність об'єктів стандартизації своєму призначенню; технічну та інформаційну сумісність та взаємозамінність; збіжність та відтворював ість результатів контролювання й випробувань;

— упровадження новітніх технологій, оновлення виробництва та підвищення його продуктивності;

— безпеку господарських об'єктів, складних технічних систем, враховуючи допустимий ризик виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

— розвиток міжнародного і регіонального співробітництва; - усунення технічних бар'єрів у торгівлі.

2. Види сертифікації

Сертифікат - це документ, який підтверджує, що продукція якісна і відповідає стандартам, які діють в Україні (ДСТУ, ГОСТ, ТУ тощо). Сертифікат відповідності - це показник якості, перш за все перед споживачем. Сертифікація - це процедура підтвердження відповідності результату господарської діяльності, товару, послуги, нормативним вимогам, в результаті

якої сторона може запевнити документально на законних підставах, що робота, процес або в кінцевому результаті діяльності продукція відповідає вимогам для подальшої реалізації та використання.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. (Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом).

Види сертифікації та мета:

1. Обов'язкова сертифікація продукції в Україну .. Здійснюється відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні визначений Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28.

Обов'язкова сертифікація (підтвердження відповідності) відбувається відповідно вимогам нормативних документів, визначених законодавчими актами України або нормативними документами, включенні до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, який затверджений центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання.

Відповідність продукції (товару), яке ввозиться і реалізується на території України, стандартам, які діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації , який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Включення сертифікованої продукції до Єдиного реєстру сертифікованої

в Україні продукції здійснюється на підставі:

декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів.

2. Добровільна

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами та організаціями, з метою:

1. запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

2. сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

3. створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному, економічному, науково - технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

У процедурі сертифікації можна виділити два основних етапи:

1. Дослідження продукції та виробництва з оформленням відповідних актів і протоколів в акредитованій лабораторії;

2. Надання на його основі сертифіката УкрСЕПРО державним органом з сертифікації;

Існує особливість: якщо на продукцію, яка підлягає сертифікації УкрСЕПРО, необхідно отримати санітарно - епідеміологічного висновку (висновок гігієни), карантинного дозволу або ветеринарного сертифіката, то сертифікат можливо отримати тільки після пред'явлення всіх вищезазначених документів.

1.4 Фінансування робіт зі стандартизації

Ст. 18 Джерело фінансування

Роботи зі стандартизації фінансуються заказниками цих робіт. Джерелом фінансування є:

• засіб державного бюджету України;

• засіб, передбачений на виконання програм і проектів;

• засоби суб’єктів господарювання;

• кредити банків;

• інші засоби,передбачені законом.

Витрати підприємства, пов’язані з розробкою стандартів, відносяться до затрат науково-технічного забезпечення та їх господарюючої діяльності.

Витрати на роботи зі стандартизації бюджетних установ та організацій відшкодовується за рахунок засобів, передбачених на їх утримання.

Заказниками робіт зі стандартизації за засіб Державного бюджету України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством накладена відповідальність за технічне регулювання у визначених сферах діяльності.

Замовлення робіт зі стандартизації за засіб Державного бюджету України, в тому числі на державне оборонне замовлення, здійснюється без проведення торгів (конкурсів,трендів).

2. АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ

1. Ртутний термометр. Правила використання

Ртуть - це рідина з сріблясто-металевим блиском, яка починає випаровуватися при температурі +18 ° С і вище. Якщо розбився градусник, то ртуть при ударі розбивається на дрібні краплі і розсіюється по приміщенню, легко проникаючи в тріщини підлоги, в щілини під плінтусами, застряє в ворсі килимів. Поступово випаровуючись, вона отруює повітря в приміщенні.

Ртутний термометр являє собою тонку, запаяну з обох сторін капілярну трубку, з якої викачане повітря. На нижньому кінці цієї трубки знаходиться резервуар, заповнений ртуттю. На планочки, до якої прикріплена трубка, нанесена шкала з поділками від 34 до 42 градусів Цельсія. Кожен градус подразделен на 10 менших поділок по 0,10.

Термометр медичний максимальний відрізняється від звичайного ртутного термометра тим, що просвіт на місці переходу капілярної трубки в резервуар для ртуті звужений і викривлений, що ускладнює рух ртуті в цьому коліні. Тому при нагріванні ртуть повільніше досягає свого максимального рівня, але зате після припинення нагрівання ртутний стовпчик сам по собі не опускається, а продовжує показувати максимальну цифру на температурній шкалі, до якої він дійшов. Тому такий термометр і називають максимальним. Щоб стовпчик ртуті опустився назад у резервуар, ртутний термометр треба струсити.

Перед кожним вимірюванням треба оглянути ртутний термометр, щоб переконатися, що ртутний стовпчик перебувати нижче 350C. Якщо він вищий, то його треба струсити.

Струшування проводять таким чином: захопивши верхню частину термометра в кулак так, щоб головка впиралася в долоню, резервуар із ртуттю

дивився вниз, а середина термометра опинилася між великим і вказівним пальцями требакілька разів уривчастим рухом в ліктьовому суглобі з силою опустити руку вниз, роблячи при це раптову зупинку.

Після використання ртутний термометр піддається дезінфекції. Ніколи ртутний термометр не миють гарячою водою.