1.2 Методика проведення екскурсії

Методика проведення екскурсій направлена на те, щоб допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій.

Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи – прийоми показу і прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще складнішій класифікації методичних прийомів: по їх призначенню, часу і місцю використання і т.д. [7, с. 45-48].

Завдання методичних прийомів – забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії.

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи: прийоми показу, куди входять: прийоми, організуючі спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт з навколишнього середовища, з цілого; прийоми, завдання яких, спираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному вигляді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкту, віддаленні від нього, русі уздовж нього. Та прийоми розповіді – це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього вигляду і що викликають у екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, що відбуваються в спостережуваному об’єкті, і т.д.

При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен враховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство із стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті – не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його уміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всій їх різноманітності. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи [8, с. 98-103].

Методичні прийоми показу.

Найбільш численну групу складають прийоми показу, які дозволяють спростити спостереження об’єкту, виділяють його особливості, які непомітні при звичайному огляді, дають можливість екскурсантам в думках розчленувати пам’ятник на складові частини, домислити втрачені деталі, «бачити» не існуючий в даний час об’єкт в його первинному вигляді, історичні події, які відбувалися багато років тому.

До методичних прийомів показу відносять:

1. Прийом попереднього огляду (використовується, коли екскурсанти знаходяться на місці розташування пам’ятника. Він є першим ступенем спостереження об’єкту);

2. Прийом панорамного показу (дає можливість екскурсантам спостерігати вид місцевості: башти, дзвіниці, кріпосні стіни, мости і інші високі точки, звідки відкривається панорама міста, поля битви, долини, річки);

3. Прийом зорової реконструкції (словесним шляхом відновлюється первинна зовнішність історичної будівлі; використовують при показі пам’ятних місць, де проходили військові битви, народні повстання, страйки, революційні маївки, мітинги і інші події);

4. Прийом зорового монтажу (один з варіантів методичного прийому реконструкції. Екскурсовод, використовуючи даний прийом, складає потрібний образ, підсумовуючи зовнішній вигляд декількох пам’ятників, а також їх окремих частин);

5. Прийом локалізації подій (дає можливість обмежити увагу учасників екскурсії відомими рамками, прикувати їх погляди в даній конкретній території саме до того місця, де відбулася подія);

6. Прийом абстрагування (уявний процес виділення з цілого яких-небудь частин з метою подальшого глибокого спостереження);

7. Прийом зорового порівняння (побудований на зоровому зіставленні різних предметів або частин одного об’єкту з іншим, що знаходиться перед очима екскурсантів; дає можливість екскурсантам представити дійсну величину об’єкту, що дозволяє скоротити кількість цифр в розповіді);

8. Прийом інтеграції (показуючи будівлю, споруду, пам’ятне місце, екскурсовод йде шляхом інтеграції, тобто об’єднання різних сторін, деталей, властивостей, в єдине ціле);

9. Прийом зорової аналогії (часто цей прийом показу будується на асоціації по схожості, рідше використовуються асоціації по протилежності, по порядку часів, по єдності місця розташування об’єктів або дій);

10. Прийом перемикання уваги (після спостереження об’єкту екскурсанти за пропозицією екскурсовода переносять свій погляд на інший об’єкт, – порівняння об’єктів дозволяє краще зрозуміти спочатку спостережуваний об’єкт);

11. Прийом руху (прийом показу екскурсійних об’єктів окремих будівель, споруд, вулиць, архітектурних ансамблів, площ; під час такого руху комплекс спостережуваних об’єктів на очах екскурсантів як би обертається, виявляючи все нові об’єкти);

12. Показ меморіальної дошки (за наявності на екскурсійному об’єкті меморіальної дошки екскурсоводу слід починати з аналізу об’єкту і розповіді про події, з ним зв’язані, тільки після цього увага екскурсантів звертається на меморіальну дошку, яка на даному об’єкті встановлена).

Методичні прийоми розповіді

Методичні прийоми розповіді є як би пружиною усної мови, їх основне завдання – піднести факти, приклади, події так, щоб екскурсанти одержали образне уявлення про те, як це було, побачили велику частину того, що було їм розказано екскурсоводом. Прийоми цієї групи малюють зовнішню картину подій, дії конкретних персонажів.

До методичних прийомів розповіді належать наступні прийоми:

1. Прийом екскурсійної довідки (екскурсовод повідомляє короткі дані про спостережуваний об’єкт: дату споруди (реставрації), авторів проекту, розміри, призначення та ін.);

2. Прийом опису (ставить своїм завданням надати допомогу в правильному відображенні об’єкту в свідомості екскурсантів);

3. Прийом пояснення (форма викладу матеріалу, коли в розповіді, крім довідки про історичну подію, розкриваються суть і причини, його що викликали);

4. Прийом коментування (використовується екскурсоводом при викладі матеріалу, що роз’яснює сенс події або задум автора пам’ятники історії і культури, який в даний момент спостерігається екскурсантами);

5. Прийом репортажу (це коротке повідомлення екскурсовода про подію, явище, процес, очевидцями яких є екскурсанти, розповідь при цьому йде про об’єкт, що потрапив в полі їх зору);

6. Прийом цитування. (використовується для підтвердження, яскравого і переконливого виразу своєї думки, збереження особливостей мови і колориту певного історичного періоду часу, відтворення картини події і ознайомлення з чиєюсь авторитетною думкою);

7. Прийом питань-відповідей (в ході розповіді екскурсовод ставить різні питання екскурсантам з метою їх активізації; елика частина таких питань не розрахована на те, щоб одержати на них які-небудь відповіді від учасників екскурсії);

8. Прийом посилання на очевидців (використання цього прийому в розповіді дає можливість для образного відтворення подій);

9. Прийом завдань (проявляється у зверненні екскурсовода до екскурсантів, яке може починатися зі слів: подумайте, пригадайте, спробуйте пояснити, чому… та ін. Коли екскурсовод дає подібні завдання, він не припускає, що учасники їх тут же виконають екскурсовод дає їх сам в подальшій розповіді, як би підсумовуючи думки екскурсантів);

10. Прийом новизни матеріалу (в ході розповіді по темі повідомляються факти і приклади, невідомі екскурсантам);

11. Прийом словесного (літературного) монтажу (використовуючи цей прийом, екскурсовод будує свою розповідь на наборі уривків з різних літературних творів, документальних матеріалів, опублікованих в періодичному друці);

12. Прийом співучасті (завдання прийому – допомогти екскурсантам стати учасниками тієї події, якій присвячена екскурсія);

13. Прийом дискусійної ситуації (екскурсовод викликає дискусійну ситуацію дає можливість замінити монологічну форму матеріалу відкритим діалогом);

14. Прийом зіштовхування суперечливих версій (використовується, наприклад, при оцінці певної історичної події, затвердження дати виникнення конкретного міста або походження певної назви);

15. Прийом персоніфікації (використовується для уявного створення образу конкретної людини – письменника, державного діяча, воєначальника);

16. Прийом проблемної ситуації (полягає в тому, що в розповіді екскурсовода ставиться проблема, пов’язана з темою екскурсії. Постановка проблеми перед екскурсантами примушує їх задуматися і примушує знайти правильну відповідь на поставлені екскурсоводом питання. У ряді випадків екскурсантам пропонується знайти альтернативу запропонованому рішенню питання);

17. Прийом відступу (в ході розповіді екскурсовод йде від теми: читає вірш, наводить приклади з свого життя, розповідає зміст кінофільму, художнього твору, прийом безпосередньо не пов’язаний із змістом екскурсії, його завдання зняти втому);

18. Прийом індукції (перехід від окремих, одиничних випадків і фактів до загальної картини, загальних висновків).

Особливі методичні прийоми

Крім методичних прийомів показу і розповіді на екскурсії використовуються особливі прийоми, які допомагають краще засвоїти зміст матеріалу. До таких прийомів відносять:

1. Прийом дослідження (шляхом демонстрація підтвердити наведені факти. Наприклад: глибина колодязя визначається за допомогою листа паперу, що горить, який, падаючи, освітлює спочатку стінки, потім далеке дно);

2. Ілюстраційний прийом (наприклад, розповідь екскурсовода про флору і фауну даного краю супроводжується показом фотографій рослин і тварин);

3. Прийом контрасту (наприклад, фотографія (або малюнок) показується для того, щоб переконати екскурсантів в тому, як змінилося історичне місце (площа, вулиця, будівля), яке вони в даний момент оглядають).

Важливим резервом підвищення дієвості екскурсії є використання технічних засобів пропаганди: магнітофона, кіноапаратури та ін. З їх допомогою глибше розкривається тема, посилюється зоровий ряд екскурсій. Для показу будівель, що не збереглися, споруд, пам’ятників використовуються діапозитиви і діафільми [1, с. 345-367].