Після здобуття нашої державної незалежності утвердження й захист культурної самобутності українців, нашої етнічної серцевини, не втратили свого значення, а тим самим, не втратив свого значення й художній переклад. Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову

Р.П. Зорівчак

Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад – це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнтуватися на мову-джерело, чи на цільову мову, або чи слід адаптувати даний оригінал до певних прагматичних настанов? Українська художня література і англійська не лише написані різними мовами, вони репрезентують різні культури і сильно відрізняються в плані лінгвістичних, літературних та культурно-соціальних умовностей.

Переклад художнього тексту – це відтворення максимального наближеної до вихідної картини світу, яка виражає етнокультурну специфіку соціуму. Здійснюючи переклад тексту, який створювався автором в іншому соціумі і представляє іншу картину світу, перекладач має дослідити особливості, що відрізняють картину світу автора оригінального тексту від його власної, і визначити, як саме такі особливості у тексті твору. Завдання перекладача має бає бути знаходження оптимальних засобів для відтворення цих особливостей при перекладі.

Переклад творів ставить перед перекладачем специфічні завдання і утворює специфічні труднощі, зокрема, це стосується перекладу хронологічно-віддалених творів, коли перекладачеві доводиться шукати золоту середину: дати зрозуміти сучасному читачеві, з одного боку, часову віддаленість, зберегти атмосферу часу написання твору, відтворити максимально точну картину світу, характерну для сучасників автора, а з другого боку, не архаїзувати надмірно твір. Власне, кожний художній текст кидає перекладачеві свої унікальні виклики: тут і жанр, і ідіостиль автора, і соціокультурні фактори, і підтексти чужої мови. Перекладач художнього твору не має права ставитися до будь-якого його елементу як до дрібниці, не вартої уваги. Велика повага до авторського задуму в усій його повноті мусить бути однією з головних засад перекладача художньої літератури.

Курс “Критика і редагування художніх текстів” націлює студентів на подолання неточності, термінологічних похибок, погрішностей оформлення перекладів та на вдосконалення навичок. Мета лекційних занять – навчити студентів знаходити вірне вирішення проблем, які виникають у процесі порівняння корелюючих текстів.

З поліаспектністю навчальної дисципліни студенти знайомляться на ознайомчо-орієнтовному рівні, а також в процесі осмислення концепції, методів дослідження та комунікативних засад редагування перекладу.

Нормативна база редагування. Сутність редагування. Об’єкт редагування

Основним об’єктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстраційну, аудіо- чи відеочастини, які виступають рівноправними об’єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі в меншому обсязі, але завжди об’єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання, коли перевіряють дотримання, наприклад, поліграфічних норм. Вкрай рідко об’єктом редагування може виступати і весь наклад видання.

У видавничому процесі вказані об’єкти редагування (авторський оригінал, ви­давничий оригінал, конструкція видання та проект видання) традиційно фіксують на папері. Проте останнім часом внаслідок широкого використання у видавничій справі комп’ютерів автори дедалі частіше подають авторські оригінали не тільки на паперових, а паралельно і на комп’ютерних (наприклад, дискетах) чи тільки на комп’ютерних носіях інформації. В цьому випадку перегляд таких оригіналів здійснюють на екрані дисплея.

Визначення предмета редагування є тим питанням, яке що потребує спеціального осмислення. Предметом редагування вважається приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними нормами.

Редагування — це препарація повідомлень до публікування. Редагування — це творчий процес. До процедур, які повинен виконувати редактор, належать: слідкування за дотриманням зрозумілості, стислості, логічності, впливовості; контроль за дотриманням орфографії, пунктуації; перевірка правильності імен, рубрик, цитат, математичних виразів; укладання біографічних довідок про авторів, редакційних приміток та анотацій; шрифтове розмічування тексту.

Вважаємо, що предмет редагування — це приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

Методологічна база редагування

Редагування існує тому, що автор і реципієнт об’єктивно через відсутність зворотного зв’язку не можуть спілкуватися ефективно.

Як і будь-яка наука, едитологія має ряд аксіом, які створюють її методологічну базу. Ці аксіоми базуються на об’єктивних відмінностях, що виникають між автором і реципієнтом у процесі передачі повідомлень.

До числа аксіом едитології належать такі:

- автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати новизну повідомлення;

- автор і реципієнт можуть по-різному генерувати і сприймати модальність повідомлення;

- автор і реципієнт генерують і сприймають повідомлення в різний час, у різних місцях та різних ситуаціях, а також можуть по-різному сприймати час, місце та ситуацію, описані в повідомленні;

- автор і реципієнт можуть використовувати для передачі повідомлення різні мови (коди), в яких аналогічні знаки можуть позначати відмінні референти;

- автор і реципієнт можуть мати різні тезауруси;

- автор і реципієнт використовують різні механізми породження (генерування) і сприйняття повідомлення;

- автор і реципієнт можуть мати різну волю щодо необхідності сприйняття повідомлення;

- повідомлення, яке автор передає реципієнтові, в процесі передачі може бути спотворене шумами;

- автор і реципієнти можуть використовувати різні норми опрацювання повідомлень.

У редагуванні для опрацювання повідомлень використовують відповідні загальнонаукові методи:

Методи аналізу, наприклад, використовуються для виявлення відхилень у повідомленні; як синонім уживають терміни "контроль", "пошук відхилень (помилок)", "знаходження відхилень (помилок)" тощо. Здійснюють аналіз шляхом порівняння елемента тексту з конкретними нормами нормативної бази.

Методи синтезу реалізуються у вигляді виправлення (реконструкції) знайдених відхилень (помилок).

Алгоритмічні методи полягають у використанні наперед заданих послідовностей процедур, тобто операцій чи команд. Під час редагування застосовують цілу гаму таких алгоритмів.

Методи точних математичних та логічних розрахунків стосуються вико­ристання математичних, арифметичних операцій (дій) до числових даних, а також законів та правил виведення одиниць логіки у повідомленні. При цьому використовують метод вимірювань під час контролю норм верстання.

Методи наближених математичних та логічних розрахунків полягають у використанні методів імовірнісних розрахунків, є строго окресленими й однозначними. До них належать прогнозування ефективності, сприйняття повідомлення, використання імовірнісних логік, розв’язання задач за відсутності достатньої кількості потрібних вихідних даних тощо.

Методи соціологічних досліджень стосуються проведення найрізноманітніших опитувань (при визначенні ефективності редакційного етапу, в роботі з авторами, при оцінці виконаного виправлення).

Методи моделювання використовуються у створенні копії досліджуваного об’єкта. У ЗМІ моделі можуть бути теоретичні, кібернетичні й матері­альні. Кібернетичною моделлю є, наприклад, проект видання, отриманий у поліграфічній системі. Методи використовують під час редагування виробничої, інструктивної літератури, при дослідженні наслідків впливу відредагованого тексту на реципієнта тощо.

Методи інформаційного пошуку полягають у пошуку інформації, потрібної редакторові на різних етапах видавничого процесу бібліографічних і фактографічних довідок, джерел отримання інформації і т. п.

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає в тому, що редактор повинен:

а) "перекласти" повідомлення з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

б) проконт­ролювати наявність його нормативної бази;

в) "прив’язати" до конкретних умов чинники часу, місця, обставин тощо;

г) оптимізувати референта за низкою параметрів.

Вказана мета досягається шляхом виконання наступних завдань.

Верифікація повідомлень. Редактор встановлює, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення, перевіряє істинність тверджень повідомлення, їх відношення до реальності.

Адаптація повідомлень. Редактор адаптує мову (код) та інформацію повідомлення до мови й тезаурусу реципієнтів.

Адвербіалізація повідомлень. Редактор подає інформацію у руслі місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуацій, в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.

Нормалізація повідомлень. Редактор узгоджує повідомлення, реалізовані автором, у відповідності до тих норм, якими користується реципієнт (орфографічні, орфоепічні, граматичні та пунктуаційні норми, інженерна графіка для оформлення рисунків, креслень, схем тощо).

Рецепція повідомлень. Редактор осмислює механізми сприйняття інформації адресатами.

Інтерпретація повідомлень. Редактор править незрозумілі реципієнтові речення, пояснює відхилення їх від норм тощо.

Уніфікація повідомлень. Редактор повинен залежно від виду повідомлень: а) уніфіковано подавати однотипні елементи повідомлення для їх однозначної ідентифікації та полегшеного сприйняття реципієнтами; б) урізноманітнювати однотипні елементи повідомлення, щоби реципієнти отримували естетичне задоволення від "розшифровування" тексту. Як правило, уніфікацію проводять для понятійних повідомлень, а урізноманітнення — для образних. Крайнім випадком уніфікації є стандартизація повідомлень. Пор.: бібліографічні описи, скорочення, одиниці вимірювання і т.п.

Політизація / деполітизація повідомлень. Найчастіше політизацію здійснюють для тих повідомлень, які публікуються у виданнях, що є органами політичних партій чи належать до числа їх однодумців, а деполітизацію — для позапартійних видань.

Естетизація повідомлень важлива не тільки для художніх, а й для усіх інших дискурсу.

Етизація повідомлень полягає в узгодженні останніх з етичними нормами моралі, наприклад, з нормами професійної етики журналістів.

Цей перелік завдань редагування не можна вважати вичерпним, оскільки на практиці виникають неочікувані ситуації. Вибір завдань залежить від характеру повідомлення і мети, яку ставить перед собою ЗМІ.

Мети редактори досягають шляхом мінімізації кількості відхилень у повідомленні у руслі його якості та фінансових обмежень.

Домени редагування представлені тріадою референтів.

Образні повідомлення - у своїх описах використовують художні образи.

Понятійні (науково-технічні) повідомлення вербалізують поняття в їх метазнаках. Пор.: технічна, ділова та наукова література.

Образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення включають одночасно і художні образи, і поняття (терміни). Пор.: публікації у газетах, журналах, трансляції по радіо чи телебаченню.

Виокремлюються три галузі редагування (домени) редагування науково-технічних, художніх і публіцистичних текстів.

За цим поділом повідомлення можна класифікувати на такі види: 1) художні;

2) публі­цистичні (друковані й радіотелевізійні);

3) ділові (офіційні);

4) наукові;

5) популярні;

6) інформаційні;

7) виробничі (технічні);

8) навчальні;

9) довідкові;

10) рекламні;

11) дитячі.

Кожен із цих видів повідомлень має свою тематичну та жанрову специфіку редагування.

Редагування публіцистичних повідомлень (друко­ваних) суттєво відрізняється від редагування повідомлень для радіо й телебачення. Редагування публіцистичної літератури стосується пові­домлень для друкованих і для електронних (радіо й телебачення) мереж ЗМІ. На часі виникає нова підгалузь—редагування повідомлень для комп’ютерної мережі Інтернет, — яка одночасно включає особливості як друкованих, так й електронних ЗМІ.

Аспекти редагування повідомлень стосуються одного чи одночасно кількох видів корекції.

Виокремлюють наступні аспекти редагування: смислове (перегляд тексту щодо його композиції), політичне дотримання у повідомленні видавничої ідеології, профілактичне (виправлення мовних та числових погрішностей), мовне (виправлення гра­матичних, пунктуаційних і синтаксичних помилок), об’єднувальне (коригування посилань за діючими формулами, таблицями, додатками), формативне (підпорядкованість рубрик, шрифтів, оформлення сторінок), стильове (жанрове), роз’яснювальне (інструкції для конструктора й художника) та координаційне.

Діючими є також:

• літературне (узгодження норм: компо­зиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних, логічних);

• технічне (виконання поліграфічних норм);

• політичне (дієвість політичних норм);

—художнє (використання естетичних норм).

Виокремлюють також наукове редагування, об’єктивне представлення науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні.

Процес виділення аспектів редагування є соціально детермінованим.

Передача повідомлень відбувається на основі угоди (конвенції) між авторами й реципієнтами повідомлень.

Світоглядні, інтелектуальні та інші відмінності між автором і реципієнтом обумовлюють відхилення від норм.

Виникнення у реципієнтів відхилень під час сприймання повідомлень відоме ще з давніх часів. Успішно уникати їх можна, користуючись конвенційними нормами.

На підставі цих норм у ЗМІ формують нормативну базу редагування.

У 80-і роках XX ст. французькі дослідники стверджували, що ці два поняття є протилежними сторонами одного цілого: "Будь-яка теорія, яку будують на понятті відхилення, обов’язково передбачає наявність норми, чи нульового ступеня... Нульовий ступінь будь-якої позиції — це те, чого очікує в певній позиції читач... Відхилення — це помітна для читача зміна нульового ступеня".

Відхилення можна класифікувати на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні виникають у більшості (80 — 90%) реципієнтів внаслідок існування між автором та реципієнтом об'єктивних відмінностей і не залежать від місця, часу, ситуації сприймання повідомлень. Суб’єктивні виникають у меншості (10 — 20%) реципієнтів внаслідок дії суб’єктивних факторів.

Редагування суб’єктивних відхилень, як правило, не може належати до обов’язків редактора.