Сатирично-побутові казки
На відміну від чарівної казки, побутова ніби спеціально підкреслює буденність зображених у ній персонажів і подій. Але це не зовсім так. Події, що відбуваються у казці, лише зовні нагадують реальність. Тут діють персонажі, що, здавалося б, нічим не відрізняються від селян, пана, попа, цигана та ін., з якими можна зустрітися щодня, та закони казкової дії і тут виявляються своєрідно. У побутовій казці, як і у казці взагалі, добро завжди перемагає зло, а тому тут, на відміну від реального життя, кмітливий селянин завжди перемагає дурного пана чи попа, і завдяки цьому досягається торжество соціальної справедливості. Головним героєм і переможцем у побутовій казці завжди стає персонаж, наділений розумом і кмітливістю. Побутова казка, на думку фахівців, знає лише два типи героїв – дурня і блазня-фігляра. Цих героїв ми зустрічаємо у найрізноманітніших побутових казках. Оскільки така казка дуже близька до реальності, виграє селянин, а не пан; бідняк, а не піп; і т.д.
У процесі історичного розвитку побутової казки елементи соціальної сатири набували дедалі більшої виразності. У досить тісних межах двох основних типів героїв побутової казки створена ціла галерея образів, що під певним кутом зору не ставить за мету показати кожного з них багатогранно, виявити особливості їх характерів. Її мета через цих героїв, кожен з яких у казці традиційно виконує обмежене число ролей (одурений власник, одурений коханець, ледар, скупий тощо), показати лише певні сторони буття, сатирично зобразити негативні явище, а отже, і виявити соціальні ідеали носіїв казки. Виходячи із своїх соціальних симпатій чи антипатій, казкарі завжди віддавали перевагу герою-бідняку, тому простий мужик, наймит, солдат чи циган найчастіше виступають у казці в ролі фіглярів-блазнів, а пан, піп, шинкар – у ролі одурених. В українському фольклорі, як і в ряді інших, роль хитрого і кмітливого героя не закріплена за якимсь певним персонажем, що став широковідомим завдяки цій якості (як наприклад, Ходжа Насреддін, Уленшпігель, Балакирь чи Хитрий Петро), проте навіть не вдаючись до спеціальних досліджень, можна сказати, що цю роль виконує селянин-бідняк.
Побутова казка відрізняється від інших різновидів не лише походженням, характером героїв, особливостями художнього вимислу. Їй властива і своєрідна поетика. Побутова казка нерідко носить назву “коротка”, чим підкреслюється її спорідненість з анекдотом. Часто одні і ті ж мотиви формують і анекдоти і казкові тексти. Що ж до змісту, тематики побутових казок і анекдотів, то тут провести межу майже неможливо. Тому єдиним і основним критеріям залишається поетика, художня структура творів. Порівняно невелика за розміром, побутова казка все ж має риси епічності, їй властивий сюжет, іноді досить розвинутий, але в ній дуже рідко зустрічаються традиційні формули, характерні для поетики фантастичної казки. Формули побутової казки дуже буденні. Алегоричні образи Добра, Правди, Кривди і под.
Літературна казка
Модель ідеального світу відтворюється не лише у народних казках, а й у літературних, що виникли внаслідок ідеї ”удосконалення” казки, її естетизації, надання їй стрункості та чіткості структури, властивих авторським художнім творам.
Поміж згаданими видами (казки про тварин, чарівні казки, сатирично-побутові) знаходиться велика група казок, що вже не є фольклорними, однак ще не можуть вважатися авторськими, бо у них відсутня згада про автора. Сюди відносимо славнозвісні казки під загальною назвою “Тисяча і одна ніч”.
Літературна казка як жанр базується на основних законах народної казки: за допомогою оригінальних образів, чарівно-фантастичних та алегоричних сюжетів, органічного поєднання елементів дійсності й вигадки у ній вирішується проблеми виховного, пізнавального та естетичного характеру. Проте літературна казка відрізняється інтенсивнішою психологізацією персонажів, докладнішою мотивацією їхніх вчинків і сюжетних колізій, більшою діалогізацією оповіді й виразнішою моралізаторською домінантою, - усім тим, що передбачає процес деміфологізації казка, її інтелектуалізації. Автори літературної казки створюють такі образи, які краще виявляють себе не в традиційних, а в оригінальних сюжетах сучасного змісту.
Серед літературних казок розрізняють художній переказ народного сюжету, казку за фольклорними мотивами (казки братів Грімм, Ш. Перро, В. Гауф чи Г.-Х. Андерсена), і власне авторську казку (А. Ліндгрен), в якій використано лише основні закони жанру, фольклорні мотиви та образи незапозичені. Цілком своєрідною формою письменницької обробки фольклорно-казкових сюжетів є віршовані інтерпретації (“Лис Микита” та “Абу-Касимові капці” І. Франка чи “Казка про царя Салтана”, ”Казка про золотого півника” О. Пушкіна, чи ”Горбоконик” П. Єршова).
Казка народна і літературна |
|
Народна |
Літературна |
|
|