475 474 Педагогічні комунікації

му випадку вчитель, зберігаючи внутрішній спокій та стабільність, намагається уникнути конфлікту. Якщо один з партнерів по спілкуванню зберігає стриманість, рівновагу і відчуженість, то інший позбувається можли­вості розпочати конфлікт або взаємодіяти у «конфлікт­ному режимі».

Вчитель як посередник у конфліктних ситуаціях. Учи­тель може опинитися в ситуації, коли необхідно виріши­ти конфлікт між учнями, батьками й учнем, учителем та дирекцією школи. У такому разі він може посприяти знай­ти вихід за допомогою спеціальних дій посередника. Ця роль відрізняється від ролі судді чи арбітра. Посередник у конфліктній ситуації розвиває та закріплює конструк­тивні елементи спілкування та взаємодії, вирішує конф­лікт, намагаючись в інтересах обох сторін змінити орієн­тацію «я виграв — ти програв» на установку співпраці: «я виграв — ти виграв».

Посередник не може приймати точку зору жодної з конфліктуючих сторін, він має бути нейтральним щодо об'єкта конфлікту. Важливо зберегти спокійний, збалан­сований настрій, не потрапити під вплив негативних емо­цій учасників.

Методика посередництва у конфлікті передбачає такі етапи:

• вироблення домовленості про час та місце перего­ ворів;

• планування та організація розмови;

• визначення об'єкта інформування щодо проблеми конфлікту;

• примирення.

Посередництво у педагогічній практиці потребує пси­хологічної підготовленості вчителя. Якщо людина не впе­внена у собі, то братися за цю справу недоцільно. Зважив­шись на посередництво, необхідно передусім стимулюва­ти діалог між конфліктуючими сторонами, підтримуючи позитивні тенденції, що виникли під час розмови. Посе­редник не може приймати рішень, його завдання підтри­мувати діалог. Примирення — мета, до якої учасники кон­флікту повинні прийти самостійно.

Позитивні виховні результати при використанні мето­дики посередництва у конфлікті виявляються в тому, що його учасники здобувають досвід вирішення конфліктної ситуації «мирним шляхом», без застосування сили. Зго­дом вони самі, без участі вчителя, зможуть розібратися у своїх проблемах.

Розв'язання та усунення педагогічних конфліктів Запитання. Завдання

1. Доведіть ефективність використання різних стратегій взаємо­ дії в педагогічних ситуаціях.

2. Охарактеризуйте педагогічні ситуації, що ілюструють різні стра­ тегії поведінки вчителя (із власного досвіду або літератури).

3. У чому полягає сутність посередництва в педагогічній практи­ ці? Поясніть, застосовуючи власні приклади.

4. Поясніть сутність ігрових методів вирішення конфліктів.

Література

Аникеева И.П. Учителю о психологическом климате в коллективе. — М.,

1983.

Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник. — М.: ЮНИТИ,

1999.

Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. — Ростов н/Д.:

Феникс, 1996.

Грейліх 0.0. Педагогічний професіоналізм учителя у стосунках з колегами // Практична психологія та соціальна робота. — №2. — 1999. — С.45—46.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. —

М.,1987.

Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. — К.: Поли­тиздат, 1989.

Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. —

К: Наукова думка, 1996.

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987. Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. — М., 1992. Кушнірук Т.Д. Подолання конфліктності серед педагогів. Соціально-педагогічний аспект // Практична психологія та соціальна робота. — №9. — 1998. — С.38—43.

Кушнірук Т.Д. Методика діагностики стратегій розв'язання конфліктних ситуацій Д. Джонсона і Ф. Джонсона // Практична психологія та соціальна робо­та. — №1. — 1999. — С.24—26.

Журавлев А.Л. Роль общительности личности в руководстве коллективом // Психологические исследования общения. — М., 1985.

Мороз О.Г., Омеляненко В.Л. Перші кроки до майстерності. — К., 1992. Пальм Г.А. Практикум по психологии общения: Учебное пособие. — Дн-ск: РВА Дніпро, 1999.

Педагогічна майстерність: Підручник ДА. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кри-вонос та ін. / За ред. І.А. Зязюна. — К., 1997.

Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. — М., 1989.

Пиз А. Язык жестов. Что могут рассказать о характере и мыслях человека его жесты. Пер с англ. — Воронеж, 1992.

Радул В.В. Соціальна зрілість молодого вчителя — К.: Вища шк., 1997. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. — М..1991.

Рыданова И.И. Основы педагогики общения. — Мн., 1998.

476

Педагогічні комунікації

Самоукина Н.В. «Игры, в которые играют...». Психологический практикум. — 1996.

Скотт Дж.Г. Конфликты и пути их разрешения. — К.: Внешторгиздат, 1991.

Соловейчик С. Час ученичества. — М..1986.

Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Порада 1// Вибр. твори: У 5-ти т. — К., 1976. — Т.2.

Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особисто­сті //Вибр. твори: У 5-ти т. — К.: Рад. шк.. 1976. — Т.1.

Учителю о педагогической технике /Под ред. Л.И. Рувинского. — М., 1987.

Фаст Дж. Знак чувства бессловесный / Дж.Фаст / Пер. с англ. С.И, Анина; Словно раскрытую книгу, прочти человека / Дж. Ниренберг, Г. Калеро / Пер. с англ. А.Р. Баевой. — Мн.: 000 «Попурри», 1996.

Хусаинова Н.Ю., Фиганова И.С. Педагогические основы руководства тру­довым коллективом. — Казань, 1986.

Чернокозов И.И. Профессиональная этика учителя. — К., 1988.

Чернышев А.С. Практикум по решению конфликтных педагогических ситу­аций. — М.: Педагогическое общество России, 1999.

Ширшов В.Д. Педагогическая коммуникация: теория, опыт, проблемы. — Екатеринбург, 1994.

Щекин Г.В. Визуальная психодиагностика и ее методы. Учебно-методичес­кое пособие. — К.: ВЗУУП, 1992.

Щуркова Н.И. Новые педагогические технологии воспитательного процес­са. — М.. 1993.

6.

З історії педагогіки

6.1. Історія українського шкільництва та педагогіки

Виховання і навчання у первісних

та родових племенах на території України

Навчання й виховання дітей праукраїнців епохи палеоліту

Матеріальні свідчення, що залишило прадавнє насе­лення на території сучасної України, дають змогу реконс­труювати суспільні взаємини, які існували ще у дородо­вих племен. Археологами віднайдено і досліджено понад 60 пам'яток ранньопалеолітичного часу, майже стільки ж пам'яток середнього та пізнього палеоліту на території нашої країни.

Крім археологічних знахідок, джерелом сучасних знань про виховання у найдавніші часи є дослідження етногра­фів, мовознавців, палеографів, антропологів, вивчення ізо­льованих примітивних племен.

Населення палеолітичного періоду вело мандрівний спо­сіб життя. Основою його організації були роди (об'єднан­ня окремих родин, пов'язаних кровними зв'язками; мали спільне майно — пасовиська, худобу; очолювали їх стар­шини) і племена (об'єднання родів; мали свою мову, звичаї, вірування, побут).

Формування і підготовка підростаючого покоління роз­вивалися відповідно до загальних законів і закономірнос­тей, традицій і особливостей родового і племінного вихо­вання. Виховання дітей мало наслідувальний характер, проте вже існували заборони — застереження: «обереж­но, можеш пошкодитись»; «не смій, залиш у спокої то­що. Беручи участь в усіх видах діяльності дорослих, діти