4. Соціальні проблеми в процесі економічної трансформації

Економічні та політичні реформи в Україні стали причиною трансформації соціально-економічних відносин в суспільстві. Останні сформувалися у конфліктній взаємодії його ідеологічних вимог і спонтанного розвитку. Ідеологія ґрунтувалася на технократичному раціоналізмі у сфері економіки і забезпеченні соціальної справедливості на противагу свободі як основи соціальної етики та політики.

Відповідно до відзначених передумов соціально-економічні відносини в українському суспільстві базувалися на:

- централізації ресурсів і повноважень;

- плановому характері виробництва і розподілу;

- жорсткій регламентації всіх сфер соціально-економічного життя;

- пріоритеті адміністративного регулювання над правовим.

Фактично державна соціальна політика вирішувала два завдання: по-перше, визначала темпи і пропорції економічного розвитку; по-друге, забезпечувала формування фондів суспільного споживання.

Соціальні й економічні функції держави і підприємств значною мірою збігалися, що робило цілком виправданою з точки зору соціальної політики диференціацію в оплаті праці та інших умовах забезпечення в найпріоритетніших сферах народного господарства (передусім галузях ВПК, науці та управлінні).

Відсутність гострих соціальних проблем була головним постійно декларованим твердженням системи державної ідеології. Суспільно-корисна праця, тобто праця у державних організаціях і колгоспах, носила обов'язковий характер. Крім загальної зайнятості, забезпечувався досить низький (порівняно з розвиненими країнами) проте всеохоплюючий розмір соціальної підтримки. При розподілі ВВП на ці цілі витрачалася майже половина централізованих ресурсів держави.

Соціальна ситуація характеризувалася також незначною диференціацією доходів, споживання і загальних життєвих можливостей більшості населення.

Головною причиною зведення людини до нижчого, злиденного прошарку була соціально невиправдана поведінка (небажання працювати, економічно необґрунтована багатодітність). Більшість населення морально засуджувала представників вищої та нижчої груп - у суспільній свідомості панувала егалітарна психологія.

Соціальна політика держави значною мірою забезпечувала формування патерналістських очікувань у населення: не існувало механізмів саморозвитку і конкуренції, професійної солідарності та соціального страхування, до мінімуму була зведеною особиста відповідальність людини за самозабезпечення та економічний самозахист.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури, за умов руйнації економічних зв'язків мало дуже важливі наслідки для соціального стану суспільства, який разом з економічним можна вважати кризовим. Розпад фінансової системи і гіперінфляція призвели до відродження "тіньової" економіки у значно ширших, ніж за часів соціалізму, масштабах (за оцінками експертів рух майже третини ВВП ніяк не фіксується).[6]

Такий розвиток призвів до наступних украй негативних наслідків у соціальній сфері:

- зниження рівня життя значної частини населення, що набагато перевищило масштаби падіння рівня виробництва;

- значної частки прихованого безробіття;

- різкої поляризації населення за рівнем доходів;

- майже повної ліквідації відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

- посилення неформальних, суспільно неврегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвитку корупції;

- формування маргінальних груп населення, готових до суспільно деструктивних дій.

Інфляційні процеси ще більш посилили соціальну нерівність, збільшили й без того значну кількість бідних і малозабезпечених, погіршили їхнє тяжке становище. Ядром малозабезпеченого прошарку стають робітники і спеціалісти державних підприємств та організацій бюджетної сфери, абсолютна більшість пенсіонерів. За таких умов соціальна політика Уряду головним чином зводиться до пом'якшення найгостріших проявів кризи, відповідні заходи вживаються у "пожежному порядку", за рахунок грошової емісії та перерозподілу коштів при постійному зменшенні фінансової бази. Внаслідок цього соціальна політика виявилася орієнтованою на самовиживання населення, пристосування до нових умов соціально активних та вимирання соціально слабких верств населення. Ці процеси відбуваються на фоні існування двосекторної економіки: контрольованої державою та неконтрольованої. У контрольованому секторі вирішальним є збереження неефективної зайнятості та підтримання низького рівня оплати праці. Саме на нього припадає головна частка податків та обов'язкових виплат. За рахунок неконтрольованого сектора головним чином відбувається зростання доходів і диференціація за їхнім рівнем.

Висновки

У роботі викладено моє власне бачення сучасного суспільства України, його недоліки та досягнення. Я намагалась відобразити проблеми, які стосуються становлення громадянського суспільства, бути об‘єктивною в усіх питаннях.

Загалом я не маю жодних сумнівів у тому, що у нашій державі зберігся потенціал, достатній не тільки для поліпшення нинішньої ситуації, а й для істотного прискорення розвитку економіки та соціальної сфери, формування свідомого громадянського суспільства.

Думаю, що наступне десятиріччя стане вирішальним у визначенні долі нашої держави. Воно має дати остаточну відповідь на питання, яке хвилює кожного з нас: чи зможемо ми, спираючись на зроблене і напрацьований досвід, остаточно закріпити свою незалежність, піднятися на рівень сучасних вимог цивілізованого розвитку та прогресу, чи скотимося на позиції друговартісного придатку розвиненого світу? Таку загрозу для України не знято.

Сподіваюся і вірю, що всі ми, український народ, знайдемо в собі сили і волю, щоб подолати сьогоднішні негаразди та труднощі, утвердитися як сучасна високорозвинена, соціальна і демократична держава. Пройшовши виключно складний, важкий шлях економічних перетворень, наробивши чимало помилок, ми водночас збагатилися вагомим досвідом, який може і повинен стати основою, базою для дальшого поступу.

Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність введення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Використані джерела

Конституція України (1996 р.)

Постанова Верховної Ради України “Про засади державної політики України в галузі прав людини”.

Камінський Є. Конфліктність у світі і проблеми стабілізації розвитку України // Розбудова держави. - 1998.– №5/6.– С.86-87.

Бжезинський З. Вирішальна роль України на пострадянському просторі // Політика і час. - 1997.– № 9.– С.24-28.

Кучма Л. Д. Націю звеличують великі цілі і діла. Виступ Президента України Л. Д. Кучми у Верховній Раді України 22 лютого 2000 р. // Урядовий кур'єр, 23 лютого 2000 р. (№ 34).

Шумило І.А. заступник Міністра економіки УкраїниПроблеми трансформації форм і методів державного управління економічним

розвитком України. Публікації національного інституту стратегічних досліджень. 2001р.

Приватизація на тлі “пошуку ренти”: очікування та результати Володимир Дубровський Гарвардський Інститут Міжнародного Розвитку, консультант. Публікації національного інституту стратегічних досліджень. 2001р.

Мунтіян В. І. начальник управління Міноборони України Шляхи гармонізації реформ на макро- і мікрорівні. Публікації національного інституту стратегічних досліджень. 2001р.