46. Система управління витратами і норми витрат.

Система управління витратами являє собою механізм постійної оптимізації рівня витрат за їх ресурсними видами. Управління витратами є складовою системи управління продуктивністю на підприємстві.

Система управління витратами ґрунтується на функціональній та організаційній підсистемах. До організаційної підсистеми відносять: виявлення джерел економічних ресурсів; нормування і планування витрат за їх ресурсними видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зменшення витрат. Організаційними системами, як правило, керують відповідні функціональні підрозділи підприємств (відділи, бюро тощо).

В умовах ринку економія ресурсів, тобто зниження їх витрат, є однією із головних умов конкурентоспроможності підприємства, його виживання. Ось чому підприємства обраховують норми витрат з усіх видів ресурсів: сировини й матеріалів, робочої сили, фонду оплати праці тощо.

Норми витрат — це максимально допустимі витрати ресурсів за даного організаційного та техніко-технологічного рівня вироб­ництва. У процесі управління продуктивністю встановлюються допустимі витрати на одиницю певного виду продукції шляхом додавання граничних витрат ресурсів, що входять до її складу.

На основі поточного обліку визначається фактичний рівень витрат і зіставляється з плановим, що дає можливість вносити відповідні корективи в систему управління продуктивністю.

47. Місце витрат і центри відповідальності в системі управління продуктивністю.

Місця витрат і центри відповідальності. Система управління витратами включає в себе такі елементи, як місця витрат і центри відповідальності.

Місця витрат — це витрачення ресурсів у певних підрозділах підприємства (виробничі дільниці, бригади, робочі місця).

Центри відповідальності — це структурні підрозділи підприємства, що відповідають за рівень витрат певних ресурсів. У пра­ктиці управління виходять із того, що місця витрат і центри відповідальності збігаються, хоча й не завжди це твердження спра­ведливе.

Місця витрат і центри відповідальності класифікуються за функціональними та територіальними критеріями. Функціональний критерій передбачає зосередження витрат у певних функціональних сферах (система маркетингу, підготовка виробництва, матеріально-технічне постачання, система виробництва та управління). Територіальний критерій визначає місця витрат і центри відповідальності за структурними підрозділами підприємств (робочі місця, бригади, виробничі дільниці, цехи). Як правило, за центрами відповідальності формуються планові кошториси (планові витрати) і обраховуються фактичні витрати, а за територіальними місцями витрат, тобто виробничими підрозділами, визначається собівартість одиниці товарів або послуг. Це забезпечує високоефективний контроль за використанням ресурсів. Висока ефективність контролю не в останню чергу зумовлюється тією обставиною, що всі витрати у кожному центрі відповідальності поділяються на прямі та непрямі, змінні та постійні.

Поділ витрат на прямі та непрямі спрощує систему калькулювання собівартості продукції та одночасно забезпечує високу точ­ність обрахунків. У зв’язку з цим нагадаємо, що прямі витрати безпосередньо відносять на товари і послуги центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі, виникають в таких центрах, розподіляються певним способом за окремими видами товарів і послуг. Щодо поділу витрат на змінні та постійні за центрами відповідальності (місцями витрат), то він має велике значення для формування гнучких кошторисів та аналізу діяльності структурних підрозділів, підприємства. Так, наприклад, на основі цієї диференціації витрат оперативно обраховуються кошториси для можливих обсягів виробництва продукції з метою визначення найбільш прийнятного з погляду економічної доцільності.

Загальна величина змінних та постійних витрат визначається за такою формулою:

С = С_з · N + С_п,

де С — загальні (сукупні) витрати; С_з — змінні витрати на одиницю продукції; N — обсяг товарів і послуг у натуральному виразі; С_п — постійні витати в даному періоді.

Загальні витрати на одиницю продукції за цією формулою визначають так:

З цього можна зробити висновок, що у разі зростання обсягів виробництва товарів і послуг їх собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Отже, зростання обсягів товарів і послуг є одним із чинників зниження їх собівартості, а відтак і зростання продуктивності. Наявність постійних витрат на підприємствах зумовлює збитковість їх виробництва до певного критичного обсягу N_кр, який називається точкою беззбитковості.

У натуральному виразі критичний обсяг продукції можна визначити за таким рівнянням:

С_з · N_кр + С_п = Ц · N_кр.

Отже,

де Ц — ціна одиниці продукції.

Отже, тільки за межами критичного обсягу продукції зростання продуктивності починає приносити дохід підприємству.